Микола Миколайович Міклухо-Маклай - Серед дикунів Нової Гвінеї

в жодного черепа не було нижньої щелепи, яку тубільці переховують у себе й дуже неохоче з нею розлучаються. Вона править їм за пам'ятку про небіжчика.
РЕПУТАЦІЮ ДРУГА ЗДОБУТО

14 лютого

Сьогодні вперше Туй приніс мені спечене таро. Тільки-но я розташувався рисувати п'ятий череп, як прийшли гості з далекого гірського селища. Ні обличчям, ні кольором шкіри, ні прикрасами вони не відрізняються від моїх сусідів. Коли я показував їм їхні фізіономії в дзеркалі. — треба було бачити їхні йолопувато-здивовані й спантеличені обличчя. Деякі одверталися, а потім знову обережно заглядали в дзеркало, та наприкінці заморська штука так їм сподобалася, що вони майже виривали її один в одного з рук. За кілька дрібничок я виміняв в одного з гостей футляр для збереження вапна з вельми оригінальним орнаментом.

Коди тубільці пішли, Улсон помітив, що з нашої кухні зник ніж. Він сказав, що підозріває одного з жителів Горенду. Це перша крадіжка, яку зробили тубільці/і саме через це я не можу поминути її без уваги, я мушу вжити заходів, щоб такі штуки не повторювалися. Проте сьогодні я не міг піти в селище викрити злодія. Довелося взятись за шлюпку, яка почала дуже текти: в багатьох місцях, як виявилось, її поточили черв'яки. Я надумав, очистивши спід шлюпки, вкрити його тонким шаром смоли; для цього треба було шлюпку перекинути або поставити на бік, а це для двох була досить важка робота. Проте ми подужали її.

16 лютого

Я працював коло шлюпки, коли прийшов засапаний один з жителів Горенду й сказав, що його послав покликати мене Туй. Туй рубав дерево, та, падаючи, воно дуже поранило його в голову, і тепер він лежить і вмирає. Зібравши все потрібне, щоб перев'язати пораненого, я поквапився в селище.

Поранений напівлежав на маті й, здається, дуже зрадів з мого приходу. Бачачи, — що я приніс з собою всілякі речі для перев'язки, він охоче зняв пов'язку, яка була вже в нього на голові й складалася з трав та листя. Рана була трохи вище від скроні з досить довгими розірваними краями. Я забув захопити з собою криві ножиці, конче потрібні, щоб обрізати волосся навколо рани; великими, які були зі мною, я тільки роз'ятрював рану. Дрібно-кучеряве волосся, зліплене кров'ю, було цупке, як кора. Зробивши, що можна було, я розповів Тую й дідові Буа, який прийшов подивитись на перев'язування, про вчорашню крадіжку і сказав, що підозріваю одного з жителів Горенду. Обидва вони заговорили гаряче, що це недобре, але що запідозрений віддасть ножа. Повернувшись поснідати до Гарагасі і на цей раз захопивши ножиці, корпію тощо, я знов подався до Горенду. Біля мене й Туя, якому я обмивав рани, зібралося величеньке товариство. Тут був також і гаданий злодій. Кінчивши перев'язувати, я просто звернувся до цього чоловіка (Маніке) і сказав: «Принеси мені мого ножа».

Він дуже спокійно, немовби нічого не сталося, витягнув ножа й віддав його мені. Як дізнався я згодом, це сталося з вимоги всіх жителів Горенду.

Тую я пояснив, щоб він лежав, не ходив на сонці й не знімав пов'язки. Блідість була помітна, незважаючи на темний колір обличчя; вона позначалася холоднішим тоном кольору шкіри. Коли я йшов, Туй показав мені на великий пакунок ауся[31] та цукрової тростини, приготований для мене; це був, здається, гонорар за лікування. Туй не хотів узяти за це тютюну, який, проте, я лишив йому, не бажаючи, щоб він думав, ніби я допомагав йому заради гонорару. Багато жителів Горенду, що приходили до мене ввечері, показуючи на дерева навколо мого дому, які ось-ось мали впасти, казали, що покрівля мого дому недобра, що вона тече, і пропонували переселитися до них у Горенду, запевняючи, що всі люди з Горенду дуже швидко збудують мені дім.

Покрівля кепська — це правда, бо в двох місцях я можу бачити місяць, який просвічується між листям.

17 лютого

Був у Горенду; хотів перев'язати Тую рани, але в усьому селищі не знайшов нікого, окрім трьох або чотирьох собак: усі люди були на роботі в лісі. Туй, почуваючи себе, мабуть, краще, також пішов.

18 лютого

Ранком, прийшовши в Горенду, я побачив Туя в далеко гіршому стані, ніж позавчора; рана дуже гноїлася, і над оком, ба навіть під ним поширилася дуже велика пухлина. Насваривши пораненого за його легковажну вчорашню прогулянку, я перев'язав рану, сказавши, що він помріє, якщо буде ходити на сонці, і додав, що побачу його ввечері.

Я тільки-но розташувався обідати, як прибіг Лялай, молодший син Туя, запрошуючи прийти обідати в Горенду; він сказав, що для мене приготовано рибу, таро, аусь, кокоси й цукрову тростину. Проте я пообідав удома, а потім пішов з Лялаєм й Лалу в селище. Пройшовши струмок, я почув раптом вигук Лалу; обернувшись і спитавши, що таке, я дізнався, що Лалу наступив на змію, дуже «борле» (погану), від укусу якої людина вмирає. Не гаючись, я вернувся, Лалу показав мені на змію, яка спокійно лежала поперек стежки. Бачачи, що я наближаюсь до змії, обидва тубільці здійняли крик:

— Борле, борле, ака, Маклай моен! (Погано, погано, недобре, Маклай помре!)

Щоб заволодіти твариною, мені довелося майже відтяти голову ножем, потім, піднявши змію за хвіст, я покликав Улсона й надіслав мою здобич додому, а сам швидким кроком (сонце вже сідало) пішов до селища.

Як звичайно, мій свисток попередив жителів