Іван Філіпович Ющук - Троє на Місяці

ситуацію. їхнього корабля ще не видно. Робот може їх наздогнати. Отже, треба щось придумати. Щось придумати…

— Незнайку, де в нього зброя?

— Я зброї не бачив.

— У них мусить бути зброя. Космонавтам пограбованих кораблів вони погрожували зброєю. Навіть убивали…

— Тікаймо! — вигукнув Незнайко, обганяючи Капітана.

— Стривай, Незнайку, а що це в тебе з кишені виглядає? Мотузок?

— Так, мотузок. Я був зв’язаний ним.

Хвилину вони налягали на ноги мовчки: попереду Незнайко, у якого з кишені звисав кінець мотузка, потім Капітан і за ними пес. Друг, як тільки виникла небезпека, залишився, щоб прикривати хлопців з тилу. Можливо, навіть затримати на якийсь час ту істоту, яка загрожує людям.

— Мотузок довгий? — знову запитав Капітан.

— Довгий.

— Ану, покажи.

Незнайко, не збавляючи кроку, витяг мотузок і подав Капітанові. Коли обертався до нього, мимоволі кинув погляд на циліндроголового робота. Відстань між ними помітно зменшилася. На масці робота, як здалося йому, застиг зловісний усміх. У Незнайка мороз пішов поза шкірою. Якщо вдруге він попадеться йому на аркан, то навряд чи живий вирветься від того чоловічка з цапиною бородою, що розсівся у своїй ракеті, як цар…

— Капітане, біжімо, — благально промовив Незнайко.

— У скафандрі далеко не побіжиш, важко, — охолодив його Капітан. — Не в ногах порятунку треба шукати, а в голові. Бери-но один кінець свого мотузка в руку.

Незнайко, не зупиняючись, узяв кінець мотузка.

— А тепер слухай мене уважно. Бачиш(он там попереду на пригірку два великі камені?

— Бачу.

— Іди так, щоб пройти між ними. Як тільки пройдеш, миттю заверни за правий камінь і присядь. За правий, чуєш?.. Я заверну за лівий і теж присяду. А далі зробимо те, що ти із Федьком якось увечері хотів зробити Граматикові, але не вдалося. Ми з Граматиком тоді наклали вам запотиличників. Пам’ятаєш?

— Пам’ятаю.

— Тільки міцно тримай кінець, щоб не висмикнувся. Намотай на кулак. Зрозумів мене?

— Зрозумів.

— І потім ми удвох попадаємо на нього, зв’яжемо… А ти, Друже, біжи вперед. Якщо з нами щось трапиться, скажеш Граматикові, нехай він негайно летить додому і передасть таке: “У горах Дерфеля затівається щось проти Землі”. Тільки хай стережеться піратів, щоб не перехопили корабель…

Циліндроголовий робот ішов по їхніх слідах. Було неприємно відчувати, що його очі (якщо він має їх) упираються тобі в спину, наче цівка бойового лазера.

Капітан аж полегшено зітхнув і розслабився, коли присів за лівим каменем, тримаючи в руці кінець мотузка. За правим уже сидів Незнайко. Між ними в місячному пилу лежав міцний капроновий мотузок.

Тепер потяглися нестерпно довгі хвилини чекання. Друг, як і звелів йому Капітан, відійшов від хлопців уже метрів на сто. А вони чатували в засідці на циліндроголового робота. Як тільки він вийде з-між каменів, вони разом натягнуть мотузок нижче колін і різко шарпнуть назад.

Тільки б не пропустити слушної миті. Не задрімати б на той час. Не замріятися. І, коли він впаде ницьма в місячний пил, треба буде його відразу обкрутити мотузком, щоб не встиг пустити в хід зброю.

Хвилини минали, а циліндроголовий робот, проте, не з’являвся. Чи пішов в іншому напрямку, чи зачаївся за каменем? А може, в розрахунки вкралася помилка?

Капітан подивився на годинник. Минуло дев’ять хвилин. Усе-таки робот уже повинен прийти.

Заворушився Незнайко за своїм каменем.

— Нога стерпла, — пошепки пояснив він.

Капітан приклав руку до губів, показуючи, щоб він мовчав. Але через півхвилини Незнайко прошепотів знову:

— Я вигляну.

І, не чекаючи, що скаже Капітан, висунув голову з-за каменя. Капітан прикипів до нього очима, боячись щось сказати, щоб не сталося непоправного. І хотів якось стримати його, щоб не наражався на небезпеку.

Нарешті Незнайко повернув до нього голову і сказав розчаровано:

— Робот пішов назад на свою базу.

— Як? — не повірив власним вухам Капітан і теж виткнувся з-за каменя.

Справді, циліндроголовий робот був повернутий до них спиною і, віддалявся.

Чому він відмовився від погоні? Що сталося? Капітан підвівся на повен зріст і розглянувся довкола.

— Усе зрозуміло, — нарешті з тривогою в голосі промовив він. — Нам треба поспішати до корабля. Тепер можна всього сподіватися. Адже…

Знести, дрижати, волочити, записати, збудити, цокотіти, стежити, зшити, сказати, спати, мовчати, полоти, збігти, прати, палахкотати, бачити, збороти, белькотати, очистити, висіти, клепати, цькувати, звучати.

Ключ. Визнач дієвідміну дієслів за їхньою неозначеною формою і випиши спочатку дієслова другої дієвідміни, потім — першої. У кожному слові виділи другу від початку букву. З цих букв, коли їх прочитаєш підряд, дізнаєшся, чому Капітан стривожився.

XXVI. Нарада перед ударом

— Коли я побачив, що ви всі йдете живі й здорові, то так зрадів, що аж підскочив до стелі, — весело говорив Граматик, зустрічаючи товаришів, які переходили із шлюзової камери в кабіну корабля. — І ще раз переконався, що тяжіння на Місяці в шість разів менше, ніж на Землі, бо добре-таки стукнувся тім’ям у якусь залізяку, — помацав він зверху голову.

Спочатку піднялися в кабіну Капітан і Друг. За ними в дверях з’явився замурзаний і сяючий Незнайко.

— А тобі, Незнайку, без пилососа не обійтися. Ти весь запорошений, як мільярдолітній місячний камінь, — сказав Граматик і кинувся вмикати пилосос.

— Я й сприйняв його за камінь. І не помітив би, якби не Друг, — признався Капітан.

— Цікаво, який би ви мали вигляд, якби вас зв’язали й кинули в той попіл?.. Але ж і попелу тут назбиралося… Скоріше пилосось мене, Граматику, бо я їсти хочу.

— А циліндроголові чужопланетяни хіба не давали тобі їсти? — поцікавився Граматик.

— Були б