Жюль Верн - Чорна Індія

перешкодити? Вони любилися взаємно, а старі не бажали синови кращої жінки. Товариші завидували щастю Гаррі, признаючи, однако ж, що він на нього вповні заслужив. Молода дівчина від нікого була незалежна і могла керуватися голосом свого серця.

Та якщо, здавалося, нічого не може перешкодити тому одруженню, то чому, коли гасли електричні лампи, а гірняки верталися у свої хати і ніч огортала вугляне місто, чому тоді хтось таємно скрадався в темноті, ген з найдальше віддалених щілин Нового Аберфайлю? Що вело ту примару такими вузенькими проходами та скалубинами, що вони видавалися майже недоступними? Чому оте загадкове єство, якого очі, здавалось, пронизували темряву, просовувалось потайки край берега озера Малкольм? Чому воно так вперто зверталося все в сторону домівки Симона Форда, а притім так обережно, що його ніколи ніхто не достеріг? Чому ота примара, притулившись до вікна, старалася підхопити уривки розмови, яка гомоніла в нутрі хати?

А коли до його долітало яке-небудь слово, чому він із злобою погрожував спокійним мешканцям дому? І чому вкінци з його уст, викривлених ненавистю, виривалися слова:

– Вона і він? Ніколи!

XVII.

Схід сонця.

Минув місяць, і дня 20-того серпня вечором Симон Форд та Меджі проводжали, бажаючи усього гарного на дорогу, четверо туристів, що виїздили з підземельної хатини.

Джемс Стар, Гаррі і Джек Ріян супроводжали Неллі на землю, якої вона ще досі не торкнулась, в ясний світ сонця, незвісний ще її очам.

Прогулянка мала тривати два дні. Джемс Стар і Гаррі бажали, щоб вона за оті два дні побачила все те, чого досі не могла побачити в темній копальні, щоби перед її очима пересунулись, як у панорамі, міста, гори, долини, озера, заливи, ріки і моря.

В отім кутку Шотландії, між Единбургом і Глазго, природа немов навмисне зібрала всі чудеса землі. А небо тут таке, як всюди – з вічними хмарами, з місяцем ясним або сповитим хмарами, з сяючим сонцем та міріадами зірок.

Симон Форд і Меджі були б охоче поїхали разом з Неллі, та вони нерадо покидали свою хатину і остаточно рішилися – не кидати свого підземелля, хоч би навіть на один день.

Джемс Стар їхав у характері обсерватора-філософа, зацікавлений дуже, з точки погляду психології, першими враженнями Неллі... а може, й з потайною надією – дізнатися дещо з отих таємних подій, з якими були зв’язані перші роки її життя.

Гаррі з острахом дожидав, чи не пробудиться в тій, яку він знав і любив, зовсім інша дівчина в хвилині її стрічі з новим світом.

А Джек Ріян був веселий, як птах, що готується до лету з першими променями сходячого сонця. Він надіявся, що його веселість огорне й ціле товариство.

Неллі була задумана і замкнена в собі.

Джемс Стар розумно вирішив, що виїхати треба вечором. Дійсно, найкраще було, щоби молода дівчина поступово переходила з темряви до денного світла. А це можна було осягнути вповні тому, що від півночи до півдня вона бачитиме всі переходи темряви до світла. На від’їзднім Неллі взяла Гаррі за руку й промовила:

– Гаррі, чи це дійсно конечно, що я мушу покинути, хоч би тільки на кілька днів, нашу копальню?

– Так, Неллі, конечно! – відповів він. – Це потрібне для мене і для тебе!

– Однак, Гаррі з того часу, як ти мене знайшов, я така щаслива, як тільки може бути! Ти учив мене! Хіба ще того всього мало? Що мені робити там, на землі?

Гаррі глядів на неї, не відповідаючи. Думки, які висказала Неллі, були його думками.

– Моя дитинко! – вмішався Джемс Стар. – Я розумію твоє вагання, та тобі треба їхати з нами. Ти їдеш з людьми, яких любиш, і вони привезуть тебе назад сюди. Якщо захочеш відтак жити дальше в копальні, як старий Симон і Меджі – твоя воля! Я не сумніваюся, що так воно буде, і добре зробиш. Та принайменше будеш знати, як виглядає світ, і будеш могла вибирати між ним і підземеллям. Ходім!

О дев’ятій годині останній поїзд, що виходив з тунелю на землю, повіз Неллі та її товаришів і за двадцять хвилин привіз їх на двірець залізничої лінії Думбартон-Стірлінг, призначеної виключно для Нового Аберфайля.

Надворі була ніч. Легенькі хмарки, гнані північно-західним вітром, здіймалися над овидом. Заповідалася ясна і тиха ніч. Гаррі цілий час не зводив очей з лиця Неллі. Приїхавши в Стірлінг, наші подорожні вийшли з двірця. Перед ними між деревами йшла дорога берегом ріки Фарс. Перше враження Неллі при виході на світ було відчування свіжого повітря, яке жадібно вдихали її легені.

– Що це за дим над нашими головами? – спитала Неллі.

– Це хмарки, які вітер гонить на схід.

–