Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Я можу літати, дуже дякую. — Моя куля для боулінгу добігла до кінця жолобу, повертаючись, і я, нахилившись, підібрала її, махнувши рукою подяку пінбою, який це зробив. Треба було не забути дати йому чайові.

— Якщо говорити про польоти… — почав Євген.

Міртл стукнула його ногу.

— Почекай. Я хочу побачити феєрверк.

— Ми вчасно відвеземо вас, щоб насолодитися Четвертим. — Євген похитав головою і вказав пивом на доріжку. — І я зачекаю, поки Ельма повернеться до мого питання.

— Я буду задоволена побачити, куди нас виведе цей каскад запусків. — Четвертий запуск змусив мене запропонувати боулінг. Після Метеорита я побачила, що вогняний дощ з неба значно менш привабливий. Я повернулася назад до доріжки, де пінбой, зробивши свою роботу, благополучно присів на свій високий табурет. У нього був комікс, і навіть звідси я могла розпізнати яскравий червоно-синій костюм Супермена на обкладинці.

Але повернімося до боулінгу… Щоб збити дві останні кеглі, я повинна була вдарити один під прямим кутом, щоб він відлетів і вдарив про іншому. Я могла побачити траєкторію. Дайте мені аркуш паперу, і я могла би описати це для вас з математичною точністю. Я відвела м'яч назад, його вага потягнулася за моєю рукою, як додаткова сила тяжіння, потім я виконала маятниковий рух вперед, прицілившись до шпильки праворуч. М'яч трохи пролетів невагомим повітрям, перш ніж стукнутись до гладкої доріжки. Він прогуркотів вниз по доріжціі, і я стояла там, витягнувши руку, так, наче могла коригувати його траєкторію, щоб правильно вдарити по кеглі.

Він зачепив кеглю праворуч, яка хитнулася, а потім впала, закрутившись на підлозі. Друга залишилася ідеально вертикальною.

У нашій маленькій групі піднявся захоплюючий стогін. Заміявшись, я повернулася назад і примружилася.

— Наступного разу! — Натаніель погладив мене по плечу, коли я зупинилася біля нього.

Міртл засміялася.

— Наступного разу… Я постійно чекаю, коли вони викинуть нас звідси.

— Мій боулінг не такий вже й поганий.

Євген і Міртл обмінялися виглядом, ніби я щойно сказала щось дивне. А потім, запізніло, мій мозок наздогнав рот. Під "нас" Міртл мала на увазі не мене, а Євгена та її.

До Метеорита їх взагалі не впустили би сюди. Це місце було би заповнене білими людьми, і я б не помічала цього. Тепер, коли Канзас-сіті став столицею, Міртл та Євген не були єдиними коричневими, яких впускали сюди. Білі все ще переважали, але принаймні ніхто не звертав на нас уваги.

Збентежена тим, що я не помітила дизбалансу, поки вона на нього не вказала, я позначила свій результат на аркуші і опустилася на лавку. Євген подав мені пиво і підняв брову.

— Отже, як справи з авіашоу?

— Я не знаю, чи воно взагалі відбудеться — Пиво було холодним і мало яскраву кислотність. — Ідея полягала в тому, щоб довести, що жінки-пілоти можуть бути космонавтами.

— Але…?

Куля для боулінгу Натаніеля пробігла доріжку і врізалася в кеглі, вибивши їх красивим ударом.

— Так! — Я підняла пиво за успіх мого чоловіка.

— Але у нас є лише хоббі для дозвілля. Чим більше я думаю про це, тим більше усвідомлюю, що шоу, яким би хорошим воно не було, буде виглядати не так переконливо, як шоу з військовими літаками.

— Шкода. Пілоти знають, що це подвиг, але широка громадськість дивиться на атрибути. — похитав головою Євген, стоячи на черзі. Він поплескав Натаніеля по спині. — Гарний кидок, Йорк.

Натаніель підняв своє пиво і притулився до спинки лавки.

— Повітряне шоу?

— Так.

Міртл, у своїх окулярах, подивилася на нього.

— Ти змушуєш свою дружину не відступати. Це прекрасна ідея.

Натаніель підняв руки і засміявся.

— Ви маєте зовсім інше уявлення про наш шлюб, ніж я. Я не змушую Ельму нічого робити.

Кеглі упали і покотилися, але одна залишилася стояти.

— Я не знаю, чому вона думає, що будь-який чоловік може змусити свою дружину робити все, що завгодно. Це ніколи не працювало у нас.

— Ти договоришся. — Міртл кинула за спину використану серветку.

Заміявшись, Євген почекав, коли пінбой прибере збиті кеглі і відкотить йому кулю.

— Тож вам потрібні Мустанги.

— Хіба це не було б добре? — я зітхнула і глибоко ковтнула пива. Я не літала на Мустангах з війни, але вони, безумовно, були моїми улюбленими літаками, які нам доводилося переганяти. Швидкий, спритний та чудовий літак. Це, можливо, був не найвищий рівень техніки в наші дні, але тоді було славно літати на ньому.

Наступний кидок Євгена збив останню кеглю. Він видав "хуг" і підвів кулак.

— Тепер хто готує обід?!

Міртл закотила очі і встала.

— Він так легко змінює напрям думок.

Даючи їй клюнути його у щоку, коли вони мінялися місцями, Євген посміхнувся.

— Ні. — Він нахилився, щоб узяти своє пиво. — Як звучить шість мустангів?

Я зупинила своє пиво у повітрі.

— Шість? Шість мустангів? Де…?

Євген посміхнувся.

— У моєму аероклубі їх шість.

Моя щелепа буквально опустилася.

— Ти серйозно? Я запитувала усіх — ні. Зачекай. — Я пощипала ніс. — Колись, клянусь Богом, я цьому навчусь. Я телефонувала в усі білі клуби.

— Ага! Візьми це! — Міртл підстрибнула у повітря. Всі її кеглі розсипалися від першого удару. Вона крутнулася. — І ніхто з вас цього не бачив, чи не так?

Я знизала плечима.

— Шість