Людмила Когут - Мудрі жінки

— Коли набридне бути самому, виходь на роботу — між людьми легше.

Перші дні після розлуки назавжди з людиною, з якою прожив найкращі світлі роки, — це страшні дні для всіх. Особливо важко, коли була гарна сім’я, і враз все розлетілось, розбилось вщент, як той кришталь, на маленькі шматочки. Не склеїш і не збереш докупи, як би не старався і не хотів. Сашко залишився наодинці із спогадами, важкими думками, пекучим болем. Отак сидів, сльози котилися з очей, а він не соромився своїх гірких сліз. Переглядав старі нотатки з адресами, рецептами. Серед старих зошитів натрапив на таке, що краще б і не бачив, — щоденник своєї дружини.

Читати чужі листи і записники — недобре. Може, якби Сашко натрапив на щоденник тоді, коли була жива Оксана, то він відклав би його, не читаючи, але зараз йому так хотілося почитати, знати, що вона думала, чим жила.

Щоденник вона вела ще з молодих літ, але записи в ньому були нерегулярні, від випадку до випадку, від події до події. І відкрилася Сашкові його дружина такою, якої він не знав. До щоденника вона зверталася тоді, коли їй було важко. Здивований чоловік у кожному прочитаному слові бачив перед собою не усміхнену, кохану і щасливу дружину, а жінку, в якої болить серце і душа, жінку, яка не задоволена своїм життям повного мірою і не є цілком щасливою.

Боже! Який же він був сліпий! Уважно гортаючи одну за одною сторінки, він зрозумів, що вона знала про «кам’яний міцний мур», за яким було інше його життя. Для неї цей мур був мов із тонкого прозорого скла, через яке вона бачила свого чоловіка, як під рентгеном.

Вона могла в одну хвилину зруйнувати цю стіну. Але вона цього не зробила. Чому? Пожаліла себе, дітей? Для нього це тепер залишилося загадкою до кінця його життя. Ніхто не відповість ні на одне його запитання, які стали тепер перед ним. Починався щоденник Оксани ще перед її весіллям. Як вона мріяла! Яка вона буде гарна наречена, які будуть гості. Це була маленька мрія-казка Попелюшки! А насправді, одружувались двоє випускників інституту, які були голі і босі. Дуже заможного життя в них не могло бути, та й, що гріха таїти, не було розкоші, і навіть часто не було чогось простого і необхідного.

За все життя Сашко подарував Оксані один-єдиний ювелірний виріб — тоненький золотий ланцюжок. Про якісь коштовності не могло бути й мови.

Продовжувала вона свою сповідь до зошита через рік після весілля. Описувала першу сварку, яка, власне, і не була сваркою. Згадалось Сашкові, як він образив дружину, а вона не зробила скандалу, змовчала і тільки подивилася на нього своїми сірими очима, які були вологі від невиплаканих сліз.

А сталося тоді ось що. Він прийшов з роботи з нічної зміни. Оксана мала уроки пізніше, зустріла його стримано, дала сніданок, розстелила ще тепле після неї ліжко. Сашко, знаючи її веселий характер, зразу зрозумів: щось сталося. Раніше вона б лягла біля нього, приголубила, пощебетала щось про своє жіноче чи домашнє, як бувало завжди.

Що сталося? — неохоче запитав Сашко, хоча сам дуже добре знав про свою провину перед дружиною. І зараз, через стільки років, чесно сам перед собою може сказати, що то була підлість, а не легка провина.

Оксана сказала, що їй зателефонували і сказали, що бачили її Сашка в кінотеатрі на останньому сеансі з якоюсь молодою жінкою, та й сидів він із нею в останньому ряді, а кінотеатр був напівпорожній. І тим знайомим уже не випадало дивитися, що він там робить із чужою жінкою в темному залі…

Якби ж вони знали, що того вечора він не тільки був у кіно зі своєю співробітницею, а й уночі він зрадив Оксану з тією жінкою. Коханка не була вже такою молодою, мала чоловіка і дитину. На нічній зміні частенько була із Сашком.

Було б несправедливо сказати, що вона спокусила Сашка, просто він хотів бути спокушеним, що й трапилося вночі за стелажами електронно-обчислювальної машини на рулонах паперу.

Тут, у закутку, де не раз дрімали працівники нічної зміни, Сашко був не перший і не останній, хто віддавався коханню в таких умовах, на підлозі. Він не був волоцюгою і гультяєм, але його чоловіче «я» хотіло нових звершень, перемог і почуттів. М: е це він ховав за кам’яним муром, який поволі зводив упродовж свого сімейного життя.

Оксана відчувала перепади настрою чоловіка, вона здогадувалася про його пригоди.

Тепер Сашко не міг одразу, бо минуло стільки літ, вгадати, чи саме тоді він жив своїм подвійним життям, але в щоденнику Оксани простежувалася певна циклічність. Вона зверталась до цього зошита і говорила сама зі собою, коли на душі було нестерпно і боляче, коли не могла розповісти нікому про свої душевні переживання.

Сім’я, збережена Оксаною, для всіх була майже ідеальною. Вона не виносила сміття зі своєї хати, не з’ясовувала з чоловіком стосунків, бо знала, що це не закінчиться добром. Та головне — вона дуже його кохала, такого, яким він був: зі всіма недоліками і перевагами, не хотіла втратити.

Чоловік вчитувався в дрібно написані слова щоденника, і в нього все розпливалося перед очима. Він не міг стримати пекучих сліз.

Яка сильна і мудра була його дружина! Його душив жаль від того, що він не міг перед нею висповідатись, попросити в неї пробачення за те, що робив раніше. Коли він зрадив дружину вперше, то на душі в нього було кепсько, бо знав що вдома в нього молода і гарна дружина з маленькою дитиною. Він любив їх, але його невпинно вабило бажання новизни і якогось дикого екстрему.

Сашко добре знав, що чинить, підло, що робить помилку. І кожного разу давав собі слово, що це востаннє. Але все повторювалося знову і знов. Кажуть, що забуваються болі, але забуваються також і обіцянки перед самим собою. Так і в нього — одне захоплення змінювалось іншим.

Сашка вабили чужі жіночі погляди, чужі тіла! Дуже часто ті