Леся Романчук - Місто карликів

на дискетах, а решту — хоч набирай по новій! Скільки праці, скільки часу! Добрі люди порадили звернутися до професора Привроцького. Він щось помудрував із вінчестером їхнього компа — і відновив знищений чиєюсь «доброзичливою» рукою текст. Ні, він тричі геній — і медичний, і науковий, та ще й комп’ютерний! Готова була йому руки цілувати на радощах, а вийшло навпаки. Справді дивно — щоразу, як хтось хоче завдати їй шкоди та клопоту, з’являється людина, яка допомагає. І щоразу зло обертається добром. Не сталося б біди — не знати їй Ярослава!

От і тепер — які клопоти обсідали її нещасну голівоньку із тим захистом! А з’явився в її житті Ярослав — і все стало так добре…

І все стало так дивно — виявляється, є люди, яким упоперек серця чуже щастя, які мають задоволення від того, щоб завдати комусь прикрощів, не цураються дрібних і не дрібних капостей. Чомусь навіть вона, Христина, маленька, беззахисна, повна доброзичливості до кожного і добра для всього світу жінка комусь заважає, комусь перейшла дорогу, пересиділа комусь місце. І не таке вже зручне оте місце аспірантки. Стільком треба догодити, усюди встигнути, кожному посміхнутися, перед кожним зігнутися. Слава Богу, що вона не така висока на зріст, як інші! Легше кланятися. І гордощів не навчена з дитинства. До праці привчена. Здається, незамінний працівник будь-де! Аж ні, виявляється, і в неї є вороги і недоброзичливці.

— Я зрозуміла, Ярославе… — Їй так хотілося додати «Богдановичу». — Справді, чим менше людей знає, тим спокійніше.

Про те, що захист відбувся, кафедра дізналася вже на стадії поздоровлень. Дисертантка накрила стіл — тепер це було неважко. Бо все необхідне закупив Ярослав, а приготувати — улюблена справа Христини. Канапки, салати — кращих і в ресторані не подадуть, а її торти славилися на весь інститут — спеціально замовляли на захисти та дні народження. Навіть доцент Ера Ерастівна Худозад замовила торт з полуницями на свій захист. Не сказала тільки, де взяти продукти й оті самі полуниці у місяці грудні!

— Христиночко, спечеш мені на апробацію тортика? Отакого, як на день народження, з полуничками? Тобі ж не важко, люба, а твої тортики весь інститут знає!

Даремно чекала Христина продуктів чи бодай грошей на масло, яйця, сметану — такого торта із будь-чого не спечеш! Та Ера Ерастівна наче забула про те, що аспірантка не тримає вдома корову, а тим паче — оранжерею для вирощування посеред зими екзотичних фруктів, лиш нагадувала — не підведи! Одна справа — торт із полуницями у червні, інша — під Новий рік! Довелося позичити грошей в Ірини Олександрівни та й купити в супермаркеті величезні, красиві, але такі дорогі взимку полуниці! Зате охів та ахів було:

— Ой, наша Ера Ерастівна — неперевершена господиня! Який торт! Що на смак — пуховий, невагомий, що на вигляд — гора крему і желе з полуницями і майже немає тіста! Полуниці у грудні — так пікантно! Майже казка про дванадцять місяців! Поділіться рецептом!

Ера із незворушним виглядом приймала вітання не так із захистом, як із тортом, який справді вдався на славу. А Христині відвели роль Попелюшки — подавай, принось, прибереш потім.

— Тут кілька канапок залишилося, гості не доїли, кілька шматочків ковбаси, можеш взяти малому, — милостиво дозволила після того, як всі розійшлися, Ера.

Вона трохи випила під час неофіційної частини, обличчя пашіло, язик повертався не дуже певно.

— Ти ж не ображаєшся на мене через торт, правда, Христе? Я й сама добре печу, але із тим захистом… Хіба все встигнеш? Нічого, от стану я завкафедрою, за все тобі віддячу. Мені свої люди потрібні! Будеш у мене старшим лаборантом!

Ірина Олександрівна із Христиною перезирнулися — чому це лаборантом? Після аспірантури — лаборантом?

— Дуже добра робота, спокійна. Тортики будеш пекти, чай подавати професорові. Ти ж із дисертацією до кінця аспірантури не встигаєш, правда? А на місце асистента у мене вже своя людина є…

З п’яних очей Ера верзла таке, чого ніколи б не сказала тверезою, от-таки істина — що в тверезого на умі, то в п’яного на язиці. Похитувалася, Христина з Іриною Олександрівною ледве довели її до таксі. Ледве дали собі раду — Ера Ерастівна Худозад вже перейшла рубіж центнера і продовжувала дивувати публіку темпами зростання нижньої частини тіла, яка стала настільки непропорційно широкою, що фігура нагадувала грушу — вгорі маленька голівка із коротким, підстриженим під хлопчика волоссям, вузькі плечі, маленькі груди, зате внизу — попа настільки розкішних розмірів, що це було вже для гурманів і особливо талановитих кравців. Народ шепотівся поза спиною — прізвище винне, треба змінити на Товстозад, хіба тоді почне худнути. Ірина Олександрівна спеціально залишилася, щоб припильнувати Еру — одного разу вже таке було, що після пригощання, перебравши алкоголю, вона сіла собі в куточку в коридорі, та й заснула. І лише голосне хропіння допомогло відшукати згубу, коли чоловік кинувся по свою «професорку», як її називали в сім’ї, так і не дочекавшись дружини в машині.

— Я сама, не зачіпайте тарілок, Ірино Олександрівно, — кинулася прибирати стіл з недоїдками Христина. — Вона мене для того й запросила — спочатку приготуй, потім прибери. А гонорар — кілька канапок малому…

— А я що, принцеса, розсиплюся? — закасала рукави модної блузки Ірина, яка не цуралася будь-якої роботи. — І чого ти їй служиш, Христинко?

— Вона стільки для мене зробила! Влаштувала в аспірантуру!

— Влаштувала? Навіть і не думала. Тебе прийняли, бо ти відмінно вчилася і мала наукові розробки. А Ера всім розповідає, як вона ходила до ректора, як просила. Це у неї такий спосіб набрати штат прислуги.

— Але ж її чоловік і справді — добрий друг ректора. А Ера Ерастівна — подруга його дружини.