Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 3

що Яса Чингісхана вимагала смерті кожного, хто підняв зброю на татар або, не підкорившись, тікав від завойовників.

«Чингіс–Ханова яса забороняє брехню, крадіжку, перелюб, приписує любити ближнього, як самого себе, не чинити кривд і забувати їх назавжди, щадити країни і міста, які підкоряються добровільно, звільняти від усякого податку і шанувати храми, присвячені Богові, а також і служителів його» [40, с. 32].

Такою є правда, і про неї слід пам’ятати.

Ще раз свідчимо: перша зустріч рязанських князів із Батиєм та його полководцями відбулася пізньої осені 1237 року на річці Воронеж. Я на цьому акцентую увагу читачів тому, що далі сталася подія, яку російська історична наука замовчує.

У зв’язку з тим, що Великий князь рязанський відмовився підкоритися ханові, Батий рушив зі своїми військами підкорювати країну Моксель. Таким спільним іменем у ті часи називалися всі князівства рязанської та ростово–суздальської земель. У другій книзі цій назві присвячено окремий розділ («Післямова»).

А далі розгортайте карту — і дивіться. Першим монастирем, який трапився на шляху військ хана Батия, став Богословський монастир. До речі, він був єдиним монастирем у сучасній Рязанській області, заснованим до 1237 року. І щоб далі не плутати, нагадаю читачам декілька істин із минулого—звичайних, географічних.

«Рязань Стара, городище (пл. 48 га) на правому березі р. Оки, поблизу м. Спаська, залишки колишньої столиці (в 12–13 ст.) Рязанського князівства. Вперше м. Рязань згадується у літописі під 1096… В 1237 місто було зруйноване монголо–татарами і поступово занепало. В сер(едині) 14 ст. столиця Рязанського князівства була перенесена до м. Переяславля Рязанського (зараз м. Рязань)…» [18, том 22, с. 469].

І ще одне географічне уточнення:

«Початково Р(язанню) наз(ивав)ся центр Рязанського князівства, розташований за 50 км на півд(енний) сх(ід) від суч(асної) Р(язані), тепер городище Рязань Стара» [18, том 22, с. 468].

Отже, Богословський чоловічий монастир розташовувався неподалік Старої Рязані, але був поза межами міста. Війська Батия підійшли до Рязані та Богословського монастиря одночасно, але поставилися до них по–різному: місто захопили і спалили, більшість мешканців або знищили, або взяли в полон (по суті, в рабство). Монастир же вцілів і процвітав протягом століть.

Жоден хан Золотої Орди за три сторіччя не чіпав ні власності, ні монахів монастиря. Цю велику таємницю московити завжди замовчували і підводили під неї якусь міфічну байку. Але все було до абсурду буденно та просто: Батий від святих отців Богословського монастиря отримав благословення на завоювання країни Моксель.

Увійшовши в чужу землю і знаючи, що та земля має свого Бога, інакшого, як у Батиєвій країні, хан попросив монахів Богословського монастиря про благословенну молитву до їхнього Єдиного Бога. І, без сумніву, ігумен монастиря з монахами схилили голови перед Батиєм та його полководцями і дали ханові благословення на захоплення країни Моксель. І не дивуйтеся: тут нема нічого протиприродного, якщо послуговуватися логікою того часу і тих монахів. Монахи з ігуменом були тільки недавно охрещеними фінами і чітко знали від своїх владик, що «всяка влада — від Бога». Влада князя Рюриковича і його дружини теж була прийшлою. Тому монахи Богословського монастиря нічого надзвичайного не зробили. А оповідки про московський патріотизм — це всього–навсього вигадки наступних століть.

Послухаймо велике церковне свідчення:

«Монастир… Богословський, чол(овічий), 25 верст від Рязані на березі Оки… Він заснований на початку XIII ст…. «Існує легенда, що Батий, який громив околиці під час нападу свого на Російські (Рязанську. — В. Б.) області, наблизився до обителі з наміром її пограбувати; але, вражений раптовим жахом, замість грабунку забезпечив її скарбами і до ікони Богослова, що тоді була запрестольною, приклав герб і печатку свою золоту; та й після того виявляв до обителі повагу, через що вона не зазнала всезагальних злигоднів, які спіткали тоді інші монастирі. Руків’я цього чудотворного образу донині зберігається в ризниці, з написом, який розповідає про цю достопам’ятну подію,… печатка ж Батиєва взята, в середині XVII століття, Архиепископом Рязанським Мисаїлом і… нею позолочена водосвятна чаша, яка нині є в Успенському Кафедральному Соборі, в Рязані» [43, с. 461].

Хан Батий і далі чинив за тим самим принципом: всі, хто схиляв голову і приймав його покровительство, залишалися цілими й неушкодженими, а тих, хто не хотів скоритися або втікав, він знищував.

Перелічимо міста і монастирі — як зруйновані, так і вцілілі. Адже всі розуміють: під час війни можливі відхилення як в один, так і в інший бік.

Отже, міста, які вчинили опір військам хана Батия і зазнали знищення:

— Рязань Стара — була знищена першою, оскільки вчинила опір. «В 1237 місто було зруйноване монголо–татарами і поступово занепало» [18, том 22, с. 469].

— Пронськ — «був центром удільного князівства, розоряли його монголо–татари (1237)» [18, том 21, с. 95].

— Володимир — місто було спалене та пограбоване, а мешканці—вбиті, оскільки вчинили спротив військам, хоч сам великий князь Юрій Всеволодович у місті не перебував. Версія про «збирання війська» князем вельми сумнівна. Цю версію вважала сумнівною навіть Катерина II. Вище ми наводили її думку.

— Суздаль — у ВРЕ (третє видання) сказано: «У 1238 спалена монголо–татарами» [18, том 25, с. 56].

— Юр’їв — ВРЕ сказано: «У 1238 зруйнований монголо–татарами» [18, том 30, с.420].

— Торжок — вчинив опір. «В 1238 зруйнований монголо–татарами» [18, том 26, с. 105].

— Козельськ — місто вчинило найбільший опір. Став відомим завдяки мужній обороні навесні 1238 року проти війська хана Батия, який назвав К(озельськ) «злим містом» [18, том 12, с. 386].

На цьому завершимо перелік міст, які вчинили опір військам хана Батия взимку 1237–1238 років. Хочу нагадати читачам: Іпатіївський літописний звід у своєму описі Батиєвого нашестя на Рязанське і Володимирське великі князівства згадує лише такі міста, що піднялися на свій захист: Рязань, Пронськ, Володимир, Суздаль, Козельськ. У Лаврентіївському списку згадується і місто Коломна. Але в Іпатіївському літописі замість Коломни сказано «на Колодні», тобто на річці Колодні. На цьому закінчується список «російських міст», які не захотіли присягати на вірність ханові Батию.

А далі наводжу перелік міст Рязанського і Володимирського великих князівств, котрі присягнули на вірність імперії Чингісидів і сказали ханові Батию: «Ми віддаємо вам свої маєтки і всю свою землю! Ми ваші піддані!» Сподіваюся, читачі пам’ятають лист великого хана Гуюка, посланий Папі Інокентію IV. Іншим тоном, тим більше з убогою «Залешанською землею», хани ніколи не говорили.

Ось вони—міста, які присягнули на вірність ханові й добровільно увійшли до складу імперії:

— Переяславль–Рязанський [18, том 22, с.