Еміль Золя - Завоювання Плассана

на собі. Коли вона знову підвела голову і зустрілася з очима абата, то склала руки рухом дитини, що благає зглянутися на неї, і заридала. Священик дав їй виплакатись, все ще мовчки стоячи коло неї. Тоді вона, вся в сльозах, упала перед ним навколішки, затуливши обличчя руками.

— Прошу вас, встаньте, — стиха промовив абат, — ставати на коліна треба лише перед богом.

Він допоміг їй підвестися і сів поруч неї. Потім вони довго розмовляли пошепки. Настала ніч, у темній церкві мигтіли золотаві вогники лампадок. І тільки тихий шепіт чути було біля каплиці св. Аврелії. Після кожної сумної, ледве чутної відповіді Марти довго лилася плавна мова абата. Коли вони обоє нарешті підвелися, здавалось, він відмовляв їй в якійсь ласці, що її вона палко просила у нього. Він підвів її до дверей і, підвищивши голос, сказав:

— Ні, запевняю вас, я не можу, краще буде, коли ви звернетесь до абата Бурета.

— Але мені такі потрібні ваші поради, — благально промовила Марта. — Мені здається, що з вами все мені буде легко!

— Ви помиляєтесь, — сказав він суворішим тоном. — Я боюся, навпаки, щоб напочатку моє керівництво не було вам на шкоду. Вірте мені, абат Бурет — це саме такий духівник, якого вам треба… Згодом, можливо, я дам вам іншу відповідь.

Марта скорилася. На другий день усі жінки, що ходили до церкви св. Сатюрнена, були дуже здивовані, побачивши Марту навколішках перед сповідальнею абата Бурета. Через два дні по тому весь Плассан говорив про це навернення. Дехто з лукавою усмішкою називав ім’я абата Фожа; загалом враження було чудове і, безумовно, на користь абата. Пані Растуаль в присутності всього комітету привітала пані Муре; пані Делангр вбачала в цьому нагороду дамам-патронесам за їхнє добре діло, перше благословення бога, що торкнувся серця єдиної з них, яка досі не виконувала релігійних обрядів; а пані де Кондамен відвела Марту вбік і сказала їй:

— Знаєте, дорога моя, ви зробили правильно, це необхідно для жінки. Справді, коли буваєш на людях, треба, безперечно, ходити й до церкви.

Дивувалися тільки, що вона вибрала абата Бурета. Поважний священик сповідав тільки молодих дівчат. Дами вважали його «зовсім не цікавим». У четвер, в одному з кутків зеленої вітальні Ругонів, поки ще не прийшла Марта, говорили про це, і пані Палок своїм гадючим язиком підсумувала ці плітки.

— Абат Фожа добре зробив, передавши її іншому, — сказала вона з гримасою, що робила її ще бридкішою, — за спиною абата Бурета можна легко сховатися, не викликаючи підозри.

Коли Марта прийшла, Фелісіте поспішила їй назустріч, навмисне ніжно цілуючи її перед усіма присутніми. Сама вона примирилася з богом на другий день після державного перевороту. Вона вважала, що тепер абат Фожа міг би сміливо прийти в її зелену вітальню. Але він чемно відмовлявся, посилаючись на свою зайнятість і любов до самотності. Вона зрозуміла, що він готує собі тріумфальний вхід сюди на майбутню зиму. Тим часом успіх абата все зростав. В перші місяці у нього сповідалися тільки парафіянки з сусіднього овочевого ринку, усякі там продавщиці салату, і він спокійно слухав Їхню говірку, хоч і не завжди все розумів; тепер же по вівторках і п’ятницях, особливо після галасу, що зчинився навколо Притулку пречистої діви, він бачив навколішках перед своєю сповідальнею цілу юрбу багатих дам у пишних шовкових сукнях.

Коли Марта простодушно розповіла, що він не погодився її сповідати, пані де Кондамен утнула таку штуку: покинула свого духівника, головного вікарія церкви св. Сатюрнена, до краю його цим засмутивши, і демонстративно перейшла до абата Фожа. Такий блискучий успіх остаточно ввів абата у високі кола плассанського товариства.

Коли Муре довідався, що його дружина сповідалася, він сказав їй тільки:

— Певно, ти робиш щось лихе, коли маєш потребу розповідати про свої справи попам.

Під час цієї побожної метушні він якось відокремився від усіх, замкнувся у своїх звичках, у вузькому колі своїх інтересів. Коли дружина дорікнула йому за те, що він на неї скаржився, Муре відповів:

— Ти маєш рацію, я зробив дурницю. Не треба робити приємність людям, розповідаючи про свої прикрості. Я обіцяю тобі, що не потішу вдруге твоєї матері. Я думав над цим. Тепер хай на мене хоч стеля завалиться, дідька лисого, щоб я перед кимсь хникав.

І справді, відтоді він почав оберігати своє родинне життя, не лаяв ніколи ні перед ким своєї дружини, називав себе, як і колись, найщасливішою людиною. Така розсудливість не коштувала йому великих зусиль, бо цілком відповідала його постійному прагненню до спокійного життя. Він навіть перегравав, удаючи з себе педантичного буржуа, цілком задоволеного своїм життям. Марта відчувала роздратування чоловіка лише по його нервовій ході. Цілими тижнями він не чіпав її, засипаючи своїми насмішками дітей і Розу, кричав на них з ранку до вечора за найменші провини. Її ж він ображав тільки такими злісними натяками, що їх могла зрозуміти лише вона.

Досі Муре був тільки ощадливим, тепер він став скупим.

— Безглуздо, — бурмотів він, — отак витрачати гроші, як ми це робимо. Б’юсь об заклад, що ти все віддаєш своїм негідницям. Досить того, що ти витрачаєш на них свій час. Слухай, люба моя, я даватиму тобі на господарські витрати сто франків на місяць. А якщо ти хочеш подавати милостиню дівкам, які того не варті, бери з тих грошей, що я даю тобі на одежу.

Він додержав слова: наступного місяця він відмовив їй у парі черевиків під тим приводом, що це порушує його бюджет і що він її попереджав. Але якось увечері, прийшовши в спальню, Марта побачила, що він гірко плаче. Вся властива їй добрість прокинулась в ній; вона обняла його, благаючи поділитися з нею своїм горем. Але він вирвався з її рук, сказав, що він зовсім не плакав, що у нього мігрень і від цього червоні очі.

— Чи не думаєш ти, — закричав він, — що я такий дурний, як ти, щоб розпускати нюні!

Вона була ображена. На другий день він удав з себе дуже веселого. За кілька днів по тому, коли після обіду ввечері абат Фожа і його мати зійшли вниз, Муре відмовився грати в пікет; у нього нема настрою, заявив він.

В наступні дні він знаходив інші відмовки, отже, партії в пікет припинились. Всі виходили на терасу, Муре сідав навпроти дружини та абата і брав участь у розмові; він вставляв слово при кожній нагоді і намагався говорити якомога довше. Пані Фожа за кілька кроків від нього мовчки сиділа в