Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Кляте фентезі, Софія Чар 📚 - Українською

Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

48
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Кляте фентезі" автора Софія Чар. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 145
Перейти на сторінку:
Розділ 8. Недобрі пізні гості

Жити серед степових вовків виявилося… Несподівано комфортно. За три дні, що Зоря провела в будинку пані Тереси, вона ні одного разу не відчула себе небажаною гостею. Хоча дівчина й старалася не давати приводів до того. Як могла вона допомагала господині поратися по господарству, бодай у приготуванні їжі, миттю посуду та прибиранні.

На вулицю вперше вдалося вийти лише наступного дня та й то в супроводі Марка. Хлопчиська нав’язана роль наглядача не надихнула та перший час він лише невдоволено морщив носа, перш ніж все ж відтанути. Вірніше відтанути вдалося після того, як вже знайоме Зорі вовченя налетіло наче нізвідки, збило хлопця з ніг та високими підскоками помчало далі. Тоді ж Зоря дізналася про одну цікаву деталь, котра додала ще одне питання до роздумів. Заради різноманітності, цього разу це стосувалося не принців, а лише Есшата.

Піднявшись на ліктях, Марко роздратовано замахнувся на хутряного дурника збитою шапкою.

– А щоб тебе, дурбецало! Матір-Хранителько, ось як мені з ним впоратися після ритуалу єднання, воно ж, притрушене таке, в мені засяде!

– В тобі?

Схилившись, Зоря допомогла хлопчиську піднятися та не змогла стримати цікавості. Перша свідома розмова з паном Северином пройшла надзвичайно важко для Зорі. Варто було йому залишити хату, як дівчина просто забралася під ковдру та накрилася з головою. І мало не до смерті налякала Тересу, коли не витримала та тихо застогнала. Старенька, котра тільки повернулася до хати, відразу кинулася до неї. За той хвилинний зрив Зорі й досі було соромно, та тоді нерви в неї трохи здали.

Шановний пан був у розмові не теплішим за сніг надворі. А вона, як не старалася, змушена була відкрити надто багато того, що вважала б за краще притримати в собі. До останнього вона не знала чи це не обернеться для них з Симоною чимось поганим. І переживати їй довелося аж до ранку наступного дня, коли пан Северин знайшов хвилинку, щоб заглянути до них та замовити лікувальний відвар. Тоді ж він мимохідь повідомив, що вони тут дорогі гості та як тільки Симона стане на ноги, він особисто простежить, щоб їх доставили до столиці.

Після цього вона й вийшла вперше на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям.

Обтрусившись, Марко знову невдоволено наморщив носа та кинув швидкий погляд в бік, куди відбіг хутряний неслух.

– Звідки ти взагалі така, що нічого не знаєш?.. – пробурмотів він.

Втім трохи іронічний погляд Зорі збив з нього частину пихи. Те що Северин щось від неї дізнався, не означало, що він буде тим ділитися з іншими, або вона матиме всім доповідати. Напроти, шановний пан Зоря мимохідь помітив, що говорити про себе та свою роль їй краще менше.

Пересмикнувши плечима, хлопець ще хвилинку витратив на те, щоб поправити одяг та все ж зітхнув.

– До п’ятнадцяти років звір та двонога частина існують окремо один від одного. Об’єднуються вони лише на п’ятнадцятий день народження на ритуалі… Вірний, щоб тебе, давай назад! Знову десь посеред зими реп’яхів знайдеш, а мені тоді вичісуй!

Вовчисько у цю саму мить пірнув у замет так, що з білого снігу залишилося видно лише вуха та кінчик хвоста.

– Вірний? – стрепенувшись, перепитала Зоря.

– Це ім’я звіра, котре налаштовує зв’язок між його розумом та розумом його половини, – коротко відповів хлопець та щось неголосно пробурмотів під носа.

Скоріш за все, хлопчисько висловив резонний сумнів у існуванні розуму в свого звіра взагалі. А ось Зорю зацікавив геть інший момент. Вовчицю, котру тримав при собі Есшат, теж звали Вірною. Але на хлопчика років п’ятнадцяти він не походив і близько.

– А якщо ритуал не буде проведено? Чи, можливо, ти можеш залишитися тут, а дур… Кхм… Вірний зможе відправитися у подорож до іншої країни? – поцікавилася вона.

Від несподіванки хлопець розгублено лупнув очима на неї. Здається зараз дівчина змусила його сумніватися вже у наявності розуму в неї.

– А ти зможеш довго жити, якщо твоя верхня половина буде відділена від нижньої? Якщо не проводиться об’єднання обидва помирають. Дуже рідко, та все ж історія знає випадки, коли звір не захотів йти до своєї половини. Згасали вони страшно.

Повільно кивнувши, Зоря зацікавлено потерла підборіддя. Отже, подорож звіра без господаря також була б неможливою. На того, хто мав ось-ось сконати Есшат також не скидався, а отже це була ще одна загадка до загальної скарбниці загадок.

Ще щось спитати Зоря не встигла, вовчисько врешті вирішив, що він достатньо побігав і тепер йому необхідна компанія. Цього разу в сніг носом полетіла вже Зоря під стримане пирхання хлопця, котрий поспішив відтягнути дурбелика за шкірку.

– Хранителі, Вірний, я сподіваюся, що ти таки станеш розумнішим, бо я з глузду зійду. І буде у нас повторення історії пана Северина, тільки божевільним тут буду я!

На цьому розмову довелося завершити, бо з хати якраз визирнула Тереса. Надовго випускати гостю, котра тільки стала на ноги після хвороби вона не ризикувала. Втім, Зоря не відчувала себе безсильною настільки, щоб сісти у червоному кутку та скласти руки на колінах. Вона хотіла бути корисною і, що гріха таїти, відчувала безсилля, коли сиділа в хаті без діла. У такі моменти вона підходила до припічку та дивилася на подругу. Та неначе спала. Розслаблена, інколи вона навіть посміхалася й від того Зоря відчувала себе ще неспокійніше. А що коли вона так і не повернеться з того сонного полону?

На третій вечір Зоря відчула, що їй гостро необхідний ковток свіжого повітря. Несподівано й нагода випала. Підкинувши дров, Тереса охнула.

– Ото дурна голова… На ніч дров не хвате, треба до дровника сходити.

– Давайте я!

Схопившись з місця, Зоря ледь не вронила шкарпетку, котру дала їй розпускати на нитки господиня. На щастя вдалося вчасно її перехопити, відкласти на лаву та обтрусити штани. На щастя Тереса не стала наряджати її в спідницю та єдине, в чому проявлялася її консервативність це зітхання за її косою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 36 37 38 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кляте фентезі, Софія Чар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кляте фентезі, Софія Чар"