Джеймс Джойс - Улісс

продавався днями один, але жіночий. Розвивати водні шляхи. Улюблена справа Джеймса МакКєнні{202} перевозити мене човном через річку. Дешевший транспорт. Не поспішаючи. Плавучі будиночки. На лоні природи. І катафалки. На небеса водою. Може, приїхати без попередження. Несподіваний гість, Лейксліп, Клонсілла. З одного шлюза в другий до самісінького Дубліна. З торфом, викопаним на болотах у глибині острова. Привіт. Він підняв свого брунатного солом’яного бриля, віддаючи шану Педді Дігнемові.

Вони проїхали повз будинок Браєна Бороїмхе{203}, Тепер близько.

— Цікаво, як поживає наш приятель Фогарті{204}, — сказав містер Пауер.

— Краще спитайте Тома Кернана, — відмовив містер Дедалус.

— А як він? — спитав Мартін Каннінгем. — Мабуть залишили його в сльозах.

— Хоч з очей пішов, — сказав містер Дедалус, — а в думках витає{205}.

Карета звернула ліворуч на Фінглас-роуд.

Праворуч майстерня надгробків. Останній шмат дороги. На невеличкому клаптикові землі скупчилися мовчазні постаті, білі, сумні, простягають тихі руки, уклякли в горі, вказують. Фрагменти фігур, вирізьблені. У білій мовчанці: волають. У найкращому виконанні. Тос. Г. Деннані, майстер надгробків і скульптор.

Минули.

Край пішоходу перед будинком Джіммі Гірі, сторожа цвинтаря, сидів старий волоцюга, буркочучи й витрушуючи пісок і камінці з свого величезного, рудого від куряви, порваного черевика. Кінець шляху земного.

Потому за вікном пішли один за одним похмурі сади; похмурі будинки.

Містер Пауер показав пальцем.

— Оце тут убили Чайлдза{206}, — сказав він. — Останній будинок.

— Атож, — підтвердив містер Дедалус. — Страшна історія. Сеймур Буш його вирятував. Убив рідного брата. Принаймні так кажуть.

— Обвинувачення не мало доказів, — сказав містер Пауер.

— Тільки непрямі, — мовив Мартін Каннінгем. — Це засада закону. Краще звільнити дев’яносто дев’ять винних, аніж засудити одного невинного{207}.

Вони подивилися. Садиба вбивці. Вона промайнула за вікном, похмура. Зачинені віконниці, безлюдний, порослий бур’яном сад. Зійшов маєток нанівець. Невинно засуджений. Убивство. Лице вбивці в зіницях убитого. Люди люблять про таке читати. У саду знайдено відрізану голову. Вбита була вбрана в… Як вона сконала. Останнє злочинство. Убійникова зброя. Душогубця й досі не спіймано. Речові докази. Шнурок черевика. Ексгумація тіла. Убійник не врятується від кари.

Тісно в цій кареті. Може, їй не сподобається, що я приїду без попередження. З жінками треба обережно. Спробуй-но застати їх в опущеному трико. Ніколи тобі не подарують. П’ятнадцять років.

В очах їм замиготіла висока огорожа цвинтаря. Темні тополі, подекуди білі постаті. Постаті частішають, білі фігури юрмляться серед дерев, білі постаті й уламки мовчки пропливають за вікнами, марно простягаючи руки.

Обід колеса черкнув об край пішохода: спинилися. Мартін Каннінгем вистромив руку і, крутнувши ручку, штовхнув дверцята коліном. Він вийшов з карети. Містер Пауер з містером Дедалусом вийшли слідом за ним.

Перекласти тепер теє мило. Рука містера Блума притьмом розстебнула задню кишеню і перенесла мило з папером, що приліпився, до внутрішньої кишені. Він вийшов з карети, знову поклавши в кишеню газету, котру й досі тримав у другій руці.

Бідний похорон: катафалк і три карети. Та то однаково. Почет, золоті вуздечки, реквієм, салют. Пишнота смерти. За останньою каретою стояв торговець біля свого візка з пиріжками й різними овочами. Пиріжки од Сімнела, позлипалися: пиріжки для мертвяків. Собачі галети. Хто їх їсть? Ті, що вертаються з похорону.

Він рушив за своїми супутниками. Містер Кернан і Нед Лемберт подалися слідом. Гейнз ішов за ними. Корні Келлегер спинився біля відкритого катафалка і взяв два вінки. Один він подав хлопцеві.

Де поділися ті, що везли ховати дитину?

З Фінглас-роуд виїхали запряжені коні, минули їх важкою ступою, тягнучи крізь похоронну тишу рипучу хуру, на якій лежала гранітна брила. Хурман, що йшов попереду, підняв капелюха.

Тепер труну. Хоч і мертвий, а дістався перед нами. Кінь на нього озирається, трепітка зсунулася на бік. Тьмяне око: хомут муляє шию, притискає судину абощо. Чи вони знають, що їм доводиться день у день сюди возити? Мабуть, ховають щодня по двадцять, по тридцять. А ще й Маунт Джером для протестантів. По всьому світі скрізь щохвилини похорони. Закопують їх возами, хутко. Тисячі щогодини. Забагато розвелося на світі.

З воріт вийшло двоє, що проводжали покійника: жінка й дівчина. Худолиця гарпія, до того ж така, що пальця в рот не клади, капелюшок зсунувся набік. Обличчя дівчинки заплакане, вимазане, тримає жінку за руку, дивиться на неї, чи треба плакати. Риб’яче обличчя, безкровне й безбарвне.

Носії взяли труну на плечі й понесли за ворота. Мертвий вантаж. Я теж відчув себе важчим, коли вийшов з купелі. Спершу мертвяк, потім мертвякові друзі. Корні Келлегер з хлопцем рушили слідом, несучи вінки. Хто це поряд з ними? Ага, шуряк.

Всі пішли за ними.

Мартін Каннінгем прошепотів:

— Я собі місця не знаходив, коли ви при Блумові завели мову про самогубців.

— Що? — прошепотів містер Пауер. — Як так?

— Його батько отруївся, — прошепотів Мартін Каннінгем. — Він держав у Еннісі «Готель королеви». Ви ж чули, як він казав, що виряджається до Клера. Роковини.

— Мати Божа! — прошепотів містер Пауер. — Уперше чую. Отруївся!

Він озирнувся на лице з темними задуманими очима, що йшло за ними до кардиналового мавзолею. Розмовляє.

— А він був застрахований? — запитав містер Блум.

— Здається, був, — відповів містер Кернан. — Але страховий поліс неодноразово заставлений. Мартін спробує влаштувати молодшого в Артейн{208}.

— Скільки ж у нього дітей залишилося?

— П’ятеро. Нед Лемберт спробує влаштувати одну дівчину до Тодда{209}.

— Сумна історія, — тихо мовив містер Блум. — П’ятеро малих діточок.

— Тяжка втрата для бідолашної дружини, — додав містер Кернан.

— І не кажіть, — підтвердив містер Блум. — Тепер вона як на світ народилася.

Він подивився на свої черевики, що їх помастив і почистив. Вона його пережила, втратила свого чоловіка. Для неї він мертвіший, аніж для мене. Хтось має пережити іншого. Кажуть розумні люди. Жінок у світі більше ніж чоловіків. Висловити їй своє співчуття. Ви зазнали страшної втрати. Сподіваюся, скоро підете слідом за ним. Тільки для індуських удів. Вона вийде заміж за іншого. За нього? Ні. А проте, хто знає? Залишатися вдовою вже не в звичаї, відколи померла стара королева. Везли на лафеті. Вікторія і Альберт. Роковини смерти відзначалися у Фрогморі{210}. Але зрештою вона таки почепила собі на капелюшок кілька фіалок. Марнославна до глибини душі. Усе заради тіні. Навіть не король, а лише чоловік. Основа для неї був син. Щось нове, якесь сподівання, не схоже на минуле, яке вона прагнула оживити, якого чекала. Воно ніколи не вертається. Комусь доводиться йти першому; самотній під