Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 35: Ті, що залишилися між світами

Карлос Гент здивовано видихнув, струшуючи попіл з люльки. 

— Оце так… — пробурмотів він. — Ніколи не думав, що хтось наважиться звернутися до них як до живих… і що вони почують. 

Августа, ще трохи тремтячи, опустила книгу. 

Ервін, обійнявши її за плечі, відчув, що море стало спокійним. 

Карлос Гент звузив очі, уважно вдивляючись у дівчину. Вона виглядала змореною, проте в її погляді не було страху, лише рішучість. Він відчував, як навколо неї вібрує щось незвичайне, сила, яка не належала людському світові. 

"Спадкоємиця драконів води..." 

– подумки повторив він, пригадуючи старі легенди. 

Колись, ще до великої битви світла і тьми, існували чотири стихії драконів: крига, вогонь, вітер і вода. Та з плином часу водяні дракони зникли, так як і рітряні, а їхня магія вважалася втраченою. Якщо ж ця дівчина дійсно має в собі їхню силу... 

Він ледь чутно зітхнув, спостерігаючи, як навколо її рук згущується вологе повітря, ніби краплі конденсуються прямо на її долонях. Вона ще не усвідомлювала своєї сили. Але коли вона це зробить – світ уже ніколи не буде таким, як раніше. 

Карлос обережно наблизився, втримуючи свій голос спокійним, хоча в серці наростало хвилювання. 

— Як тебе звати, дівчино? 

Вона підняла на нього темні очі, в яких віддзеркалювалась глибина океану. 

— Августа Де Освільд, — чітко відповіла королева. 

Карлос звузив очі, оцінюючи її відповідь. 

— А яке твоє дівоче прізвище? 

Августа здивовано подивилася на нього, не одразу розуміючи, до чого він хилить. Але перш ніж вона встигла відповісти, Ервін промовив твердим голосом: 

– Ле Досьє! 

Карлос насупився, спробувавши приховати свою внутрішню тривогу. Він звик довіряти своїм інстинктам, а зараз вони підказували йому, що перед ним стояла спадкоємиця не лише королівського роду, а й чогось більшого, чого навіть вона сама не усвідомлювала. 

"Ле Досьє..." – він пригадував старі перекази про цей рід. Це ім'я ніколи не звучало серед Хранителів Туманних Островів. Але... 

Його пальці мимоволі торкнулися амулета, що висів на його шиї – старовинного талісмана, який він успадкував від діда. Колись той розповідав йому про шляхетну жінку, яка залишила острови, відмовившись від своєї спадщини, щоб вийти заміж за чужоземця. Вона забрала з собою стародавні знання, що мали передаватися її нащадкам, але ніхто більше не чув про неї. 

Можливо, Августа – її правнучка? 

Карлос звузив очі, вдивляючись у королеву. 

— Твоя родина… вони коли-небудь розповідали тобі про зв'язок із островами? 

Августа коротко глянула на Ервіна. Вона пригадала стару книгу, яку її мати зберігала серед родинних реліквій. Книгу, де згадувалися Туманні Острови, хоч ніхто в родині не міг точно пояснити, чому вона в них збереглася. 

— Було дещо… — повільно відповіла вона. — Але моя сім'я ніколи не говорила про це відкрито. 

Карлос стиха вилаявся. Якщо вона і справді була нащадком того давнього роду, то це могло пояснити її зв’язок із силою водяних драконів. 

— Схоже, що ваша подорож на острови відкриє значно більше, ніж ви очікували, — пробурмотів він, поглядаючи на темні хмари, що почали розсіюватися над морем. 

Небо знову проясніло. Вода під кораблем стала дзеркальною, чистою, без жодного натяку на привиди. 

Карлос обережно взявся за штурвал, і коли перші промені сонця пробилися крізь хмари, перед ними нарешті постали скелі. 

— Будьте уважні, — попередив Карлос Гент, зосереджено керуючи кораблем. — Ці скелі можуть змінювати положення. Вони живі. 

Августа відчула, як книга в її руках почала пульсувати сильніше. На одній зі сторінок з'явився новий символ — стародавній знак, який означав – прохід. 

— Нам потрібно триматися ліворуч, — сказала вона, показуючи символ Карлосу. 

Він кивнув і повів корабель у вказаному напрямку. Скелі почали розступатися, відкриваючи вузький прохід. Щойно вони пройшли крізь нього, туман раптом розсіявся, і перед ними постали Туманні острови у всій своїй величі. 

Туман поступово розсіявся, ніби їхня поява змусила саму природу змінити свою форму. Наче за наказом природи, густий туман зник, відкриваючи світ, несхожий на жоден інший. 

Небо переливалося всіма відтінками синього, пурпурового та золотого, ніби це був захід сонця, що ніколи не закінчується. Повітря пахло дивним поєднанням солі, квітів і чогось невловимо магічним – наче саме місце дихало чарами. 

Високі дерева з сріблястими листями похитувалися без вітру, ніби вітали гостей. Між їхніми гілками пробігали маленькі світляні істоти, що нагадували фей, залишаючи за собою легке мерехтіння. 

Водоспади спускалися вниз, але їхня вода не падала – вона ніби зависала у повітрі. Августа здригнулася, коли побачила, як із темряви за ними спостерігали очі невідомих істот. Вони світилися, змінюючи колір від золотавого до зеленого, ніби оцінюючи прибульців. 

— Ласкаво просимо до Туманних островів, — промовив Карлос Гент, виймаючи люльку з рота. — Далі вам доведеться йти самим. 

Августа, Ервін і Х'юстон зійшли на берег. Магів довелося залишити на тому боці. 

Августа відчула, як земля під її ногами ніби дихає, відгукуючись на її присутність. Книга в її руках сяяла яскравіше, ніж будь-коли раніше. 

— Дякуємо тобі, Карлосе, — сказав Ервін, повертаючись до рибалки. — Ми не змогли б дістатися сюди без твоєї допомоги. 

Карлос усміхнувся з таємничим виразом. 

— Моя місія виконана. Бережіть одне одного. І пам'ятайте: на цих островах не все є тим, чим здається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍