Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 34: Загадкова книга

Коли вони вирушили з маєтку Ле Досьє, залишаючи за собою теплі прощальні слова рідних та важливі поради, вони відчули, що подорож стає реальністю. У своїй сумці Августа тримала родинну книгу, яка тепер стала для них важливим провідником, а Х'юстон, що слідував за ними, уважно вдивлявся вперед, ніби передчуваючи, що ця мандрівка стане для них надзвичайним випробуванням. 

Вони проїхали через численні річки та пагорби, і чим ближче підходили до узбережжя, тим густішим ставав туман, ніби натякаючи, що вони вже на порозі загадкових земель. Здавалося, що книга реагувала на оточення, а її сторінки, ледве вони розгорталися, відблискувалися легким блакитним світлом. 

— Дивно, — мовила Августа, поглядаючи на відблиск, що переливався на старовинних рядках. — Таке відчуття, ніби сама книга веде нас до островів. Може, це дійсно наш сімейний оберіг? 

Ервін нахилився ближче, вдивляючись у рядки. 

— Здається, наша мандрівка буде пов’язана не лише з пошуком моїх батьків, — сказав він. — Це наче зв'язок між твоїм минулим і майбутнім. 

Раптом вітер піднявся, і туман згущався ще більше, огортаючи їхню невеличку групу. З боку узбережжя вони почули звук дзвону, який лунав, немов із іншого світу, і ледь вловлюваний аромат морської солі став настільки густим, що кожен відчув його на губах. 

Х'юстон відчув легке тремтіння, дивлячись у білий туман. 

— Це, безперечно, не звичайні землі, — прошепотів він, намагаючись не порушити чарівної тиші. — Дивіться, здається, перед нами постають тіні кораблів. 

Крізь туман почали вимальовуватися силуети стародавніх кораблів, наче привиди з минулого, що зупинилися на кордоні між їхнім світом і незвіданими островами. Августа відчула, як сторінки книги почали м'яко пульсувати під її пальцями, вказуючи їм шлях. 

Ервін кивнув усім, і вони обережно рушили вперед, знаючи, що попереду їх чекає невідоме, але ймовірно найважливіше випробування в їхньому житті. 

Коли вони подолали останні метри густого туману, перед ними постала величезна стародавня набережна, обрамлена величними кам'яними колонами, які вказували на сліди давно забутого порту. Вода була спокійною, як дзеркало, і відображала небесний блакитний колір, підкреслюючи всю красу цього місця. 

Августа та Ервін зупинилися, відчуваючи, як магічна аура наповнює повітря. На набережній стояли старі кораблі, їхні вітрила ледве тріпотіли на вітрі. Дехто з моряків, спостерігаючи за новоприбулими, з цікавістю перекидався поглядами з іншими. 

— Це… це виглядає так, ніби ми потрапили у казку, — прошепотіла Августа, вдивляючись у цей магічний світ. 

Ервін посміхнувся, вражений красою та загадковістю цього місця. Він знав, що їхній шлях до Туманних островів не обмежиться лише візитом; тут, напевно, криється більше таємниць, які чекають на їхнє відкриття. 

Несподівано до них підійшов старий моряк із бородою, заплетеною у вузли. Він уважно розглянув Ервіна та Августу, а потім кивнув на сторінку книги, що була в руках Августи. 

— Ви шукаєте Чарівні острови? — спитав він, його голос був глибоким і м'яким, як морські хвилі. 

Августа, відчуваючи його цікавість, кивнула. — Так, ми маємо намір вирушити туди. Це — частина нашої історії, і ми сподіваємося знайти те, що втратили. 

Старий моряк усміхнувся, очі його світилися розумінням. — Я можу вас провести, але майте на увазі, що не все, що там чекає, може бути таким, яким ви його уявляєте. Туманні острови — це місце, де мрії стають реальністю, але також і небезпеки можуть підстерігати вас на кожному кроці. 

Ервін, відчуваючи важливість цієї розмови, запитав: — Як довго нам добиратися до островів? 

— Це залежить від вітру та ваших намірів, — відповів моряк, — але я вірю, що вам судилося дістатися до них. Ваші серця світять яскравіше, ніж будь-яке світло у темряві. 

Августа і Ервін обмінялися поглядами, усвідомлюючи, що їхня подорож тільки починається, і з кожним кроком їхня сила та зв'язок з магією стають дедалі міцнішими. 

Коли вони ступили на старий, зношений корабель Карлоса Гента, навколо відразу поширився запах риби і тютюнового диму з люльки, яку рибалка постійно тримав у зубах. Августа ледь стримувала нудоту, відчуваючи, як слабкість пробігає всім тілом, але вона знала, що ця подорож потрібна для того, щоб дістатися істини, яку вони шукають. 

Море навколо здавалося безмежним, і поступово корабель почав огортати ще густий туман. Спочатку в тумані з'являлися лише випадкові тіні та образи, але згодом картини ставали виразнішими. Августа з подивом побачила, як серед хвиль виринають образи королівських битв, де дракони з вогняними та крижаними крилами кружляли в повітрі, захищаючи свій край. 

— Це… немов спогади, — прошепотіла вона, вдивляючись у видіння. Її погляд зупинився на фігурі, що була так схожа на її коханого, хоча він сидів поруч із нею 

— Мабуть, це місце показує те, що найбільше вражало нашу свідомість, — припустив Ервін, теж здивовано спостерігаючи за образами. 

Туман ставав дедалі густішим, і море здавалося абсолютно нерухомим, поки перед ними несподівано не виникли скелі. Вони височіли, мов темні сторожові вежі, і Карлос, не зводячи з них очей, пробурмотів: 

— Це не просто скелі, це охоронці островів. Іноді вони з’являються, щоб перевірити наміри тих, хто наближається. 

Він обережно повів корабель, намагаючись не зачепити скелі, а запах люльки ще більше додавав атмосфері таємничості. З кожним метром вони наближалися до Туманних островів, і в очах короля та королеви з’являлося ще більше рішучості. 

Корабель Карлоса Гента повільно плив крізь густий туман, що обгортав їх з усіх боків. Запах люльки рибалки змішувався з солоним повітрям, надаючи атмосфері ще більшої загадковості. Августа, відчуваючи слабкість і нудоту, зосереджувалася на родинній книзі, яка тепер сяяла м'яким світлом, ніби вказуючи їм шлях. 

Туман почав оживати навколо них, створюючи дивні образи. Спочатку це були сцени з їхнього дитинства: зелені поля Ле Досьє, де маленька Августа бігала серед квітів, та засніжені гори, де юний Ервін вперше відчув силу свого драконячого спадку. Потім туман показав королівські битви, в яких брали участь його предки, дракони, що змагалися з темрявою. 

— Це ілюзії чи спогади? — тихо запитав Х'юстон, вдивляючись у туман. 

— Мабуть, і те, і інше, — відповів Ервін. — Туманні острови відомі тим, що відкривають глибини нашої свідомості. 

Коли вони продовжували свій шлях, туман навколо корабля поступово розсіювався, відкриваючи безкраї сині простори океану. Вітер був спокійним, але в повітрі відчувалася напруга, ніби сама природа затамувала подих перед тим, що має відбутися. 

Карлос Гент, розкурюючи люльку, спостерігав за горизонтом, а потім знизав плечима: 

— Це море ніколи не буває тихим надто довго. 

Ервін і Августа переглянулися. 

Раптом вода під судном загорілася м'яким синюватим світлом. Августа нахилилася через борт, намагаючись роздивитися джерело сяйва, і її серце завмерло. Під ними ширяла гігантська істота – схожа на ската, але в десятки разів більша, її тіло мерехтіло сріблястими візерунки. 

— Світляний скат… — пробурмотів Карлос, широко розплющивши очі. — Оце вже диво. 

— Що це? — запитала Августа, не відводячи погляду від створіння. 

— Кажуть, що це дух океану. Його бачать раз на сто років, і завжди перед тим, як море забирає когось до своїх глибин. 

Августа здригнулася, а Ервін обережно поклав руку на її плече, ніби захищаючи. 

— То це поганий знак? 

Карлос зітхнув, випускаючи дим з люльки. 

— Не знаю. Але якщо море хоче нас випробувати – ми дізнаємось дуже скоро. 

Раптом небо потемніло, хоча сонце ще висіло високо над горизонтом. 

Вітер різко змінив напрямок, і море, що ще хвилину тому було спокійним, почало кипіти хвилями, наче велетенський звір пробудився в його глибинах. 

— Щось наближається… — прошепотів Х’юстон, інстинктивно хапаючись за руків'я меча. 

Примарні кораблі тепер оточували їхній корабель щільним кільцем. Їхні вітрила тріпотіли без вітру, а борти здавалося зроблені з напівпрозорого туману. З темних палуб дивилися тіні, безликі силуети тих, хто колись тут плив, але тепер залишився між світами. 

Августа відчула холодний подих примар на своїй шкірі, але водночас — тепло книги, що пульсувала під її пальцями. Її сторінки, які раніше світилися лише блакитним світлом, тепер ожили — на них загорілися золоті руни, які почали складатися в слова. 

— Вони щось від нас хочуть… — прошепотіла вона. 

Карлос Гент, досі  випускаючи люльку з вуст, похмуро подивився на привидів. 

— Їм не потрібно нічого, крім душ тих, хто зайшов надто далеко у їхні води. 

Ервін відчув, як його кров заграла стародавньою магією драконів. Він міцно стиснув руків’я меча, що висів у нього на поясі, але розумів: мечем тут не допоможеш. 

— Як ми можемо пройти? — запитав він Карлоса. 

Моряк голосно видихнув, відвівши погляд. 

— Це залежить від вас, ваша величносте. Від вашої дружини. І від того, що записано в цій книзі. 

Августа перевела погляд на світляні руни на сторінках. Вони змінювалися, рухалися, і врешті утворилися в чіткий символ. 

— Символ прощення… — прошепотіла вона, вдивляючись у знак. — Їх не можна перемогти. Їх можна тільки відпустити. 

Ервін ще раз подивився на примарні кораблі. 

Тіні на їхніх палубах завмерли, немов чекаючи. 

Августа глибоко вдихнула, підняла книгу перед собою, і голосно промовила: 

— Ви, хто залишився між світами, хто був покараний морем, я благословляю вас світлом і дарую вам шлях додому! 

Від книги спалахнуло яскраве світло. 

Примари завмерли. Туман, що сповивав їх, почав розсіюватися. Кораблі один за одним розчинялися в золотавому сяйві, а разом із ними — і тіні, що жили в них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍