Анжеліка Горан - Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан

***Квартира Антона***
   Двері до помешкання розчинилися саме в ту мить, коли одна висока постать поклала іншу, що не поступалася першій в зрості, на широке двомісне ліжко.
   Молодий хлопець з каштановим волоссям, котре де-не-де спадало на вродливе обличчя, насторожено озирнувся через плече. Полегшення торкнулося його рис, ледве він помітив білявку, що пильно дивилася на нього, переступаючи з ноги на ногу.
   — Я не вчасно? — Ніжний, неначе оксамит, голос прокотився помешканням.
   — Ліно, ходи но сюди та роздягни його. — Брюнет опустив тіло, що досі тримав у руках, на ліжко. Проте зробив це так, ніби відкинув від себе мішок з картоплею.
   — Ти серйозно? — Обережно запитала дівчина, котра не розуміла що тут відбувалося і навіщо її покликали.
   Злісний погляд, який хлопець подарував білявці, змусив ту здригнутися. Вона інстинктивно відступила.
   — Не вдавай пай-дівчинку, адже мене це дратує. — Грізно вигукнув молодик. — Чи думаєш, що я буду оплачувати всі твої забаганки просто так, за красиві очі? Настав час і тобі показати мені чого варта.
   Дівчина глибоко вдихнула повітря, і вагаючись лише декілька секунд, рушила до ліжка. Її кроки були легкими, на відміну від того, що відбувалося на серці. А всередині все закипало полум'ям образи. Та відмовити Антону вона не могла, бо попри все, її тягнуло до нього. Як би він не ставився до неї, що б не говорив — залишався в дівочому серці, не бажаючи покидати його ні на мить.
   — Сміливіше! — Хлопець втрачав терпіння. Він схопив білявку за руку та силою підтягнув до ліжка. — Роздягни його, і сама теж звільнися від одягу. — Стиснув у кулаці клаптик бузкової сукні, яка лагідно огортала струнке молоде тіло.
   — Що... Я... — Дівчина шмигнула носом. Злегка відкриті вуста, що були покриті товстим шаром червоної помади, тремтіли.
   Антон незадоволено вилаявся собі під ніс і міцно схопив красуню за підборіддя. На що та лише здивовано закліпала своїми великими сірими, немов холодний метал, очима.
   — Заспокойся! Тобі не доведеться робити нічого такого, лише вдало зобразити сцену в ліжку. А я тебе занадто добре знаю, тому впевнений, що впораєшся. — Масний погляд торкнувся кожного вигину дівчини.
   Вона зазирнула у відчужене обличчя хлопця, намагаючись прочитати там відповіді на питання, що так і рвалися з її язика. Похмурий вираз Антона не дозволив цього зробити. Він голосніше будь-яких слів говорив про те, що нічого не скаже й не дозволить завадити його планам. Дівчина тут лише заради того, щоб зіграти відведену для неї роль. І вона зробить це не зважаючи ні на що.
   Врешті-решт, зваживши всі за та проти, білявка сіла на ліжко поруч з незнайомцем. З ним, без сумніву, було щось не так. Адже людина не може так міцно спати.
   — Що з ним? — Запитала вона, піднімаючи жилаві руки догори та стягуючи через голову чорну футболку.
   — Різко стомився. — Молодик засміявся і посунув до столу. — Не відволікайся, люба. — Кинув з-за спини, підхоплюючи в руку пляшку віскі. Підніс її до губ та зробив кілька ковтків, після чого задоволено закотив очі й впав на крісло.
   — Все... — Нагадала про себе гостя.
   — Сукня... — Антон вказав на неї пальцем.
   Зціпивши зуби від приниження, вона виконала наказ і прослизнула під ковдру.
   — Інша справа. — Хлопець пустотливо підморгнув, схиливши голову вбік. — А тепер обійми нашого красунчика, а я зроблю кілька фото на пам'ять.
   Приблизно через п'ять хвилин з ганебною фотосесією було покінчено. Антон швидко переглянув зроблені знімки й зловтішно посміхнувшись, заховав телефон до кишені. Він мовчки попрямував до крісла.
   — Навіщо тобі це все? — Дівчина вже одягнулася та поглядом вказала на ліжко.
   — Звик платити по рахунках. — Антон ухилився від прямої відповіді та знову пригубив віскі з пляшки.
   — Ти досі не можеш пробачити йому...
   Вона не встигла договорити, оскільки лютий погляд карих очей налякав її. Відразу за ним були слова, що примусили струнке тіло нажахано здригнутися.
   — Не говори про те, чого не знаєш. Та запам'ятай раз і назавжди — ти робитимеш все що я скажу й не ставитимеш жодних питань, інакше пожалкуєш. Ми не рівня, Ліно, тож ніколи про це не забувай. — Очі юнака загрозливо звузилися.
   Білявка важко ковтнула, але знайшла в собі сили ствердно кивнути. — Пробач... — Видушила одне-єдине слово з раптово пересохлих губ.
   — Забудьмо. — Хлопець байдуже махнув долонею. — Сьогодні в мене вийшло здійснити першу частину плану, тому привід для радості все ж є. Як казав мій батько: "Ніколи не можна лишати образи без покарання, інакше це буде розцінено як слабкість".
   — Напевно ти маєш рацію. — Невпевнено промовила Ліна.
   — Крихітко, тобі не гірше від мене відомо що зробив Ден. Тому він заслуговує набагато гіршого покарання, і має радіти, що я відмовився від свого попереднього плану.
   — А перегони?
   Подив ковзнув обличчям молодого хлопця. — Ти гадала, я йому подарую приниження? Він не мав дістатися фінішу! Ось моя думка. Цьому бовдуру вже декілька разів пощастило, тож на більше нехай навіть і не розраховує. — Переможна посмішка торкнулася його губ на останніх словах. — А тепер іди но сюди та дозволь насолодитися моїм тріумфом сповна. — Антон розслаблено відкинувся на спинку масивного крісла.
   Нотки тривоги забриніли в голосі красуні, коли та ризикнула залишитися на місці. — Але ж тут Ден... Якщо він прокинеться, а ми...
   — Досить! — Він грубо перервав її. — Я наказую — ти виконуєш. Чи ти хочеш розізлити мене?
   Поглянувши на його грізне обличчя та злісно стиснуті вуста, дівчина в розпачі почала закусувати нижню губу. Страх знову переміг, і вона повільно посунула до вродливого мерзотника.

***Рита***
   — Ти тільки подивися яка гарна сукня! — Вигукнула Мілана, тицяючи мене ліктем в бік.
   Нещодавно ми повернулися до будинку Гончаруків — втомлені, але задоволені, тому зараз ліниво розвалилися на ліжку в кімнаті подруги. Цілий день нас не було вдома, бо Мілані набридло проводити час в рідних стінах. Її душа потребувала розваг, тож ми вирушили до кінного клубу. На щастя, погода порадувала нас сонцем і теплом, що насправді й не дивно, оскільки сьогодні був перший день літа.
   Я підсунулася ближче й зазирнула через дівоче плече на дисплей телефону. Перед моїми очима постала дивовижна сукня, від вигляду якої перехоплювало подих.   
   На екрані приязно посміхалася дівчина в яскраво-червоному оксамиті з повністю відкритою спиною. Сукня ніжно огортала молоде тіло моделі й вдало підкреслювала кожен вигин. Хоча вона й була звужена донизу, проте мала елегантний розріз, що починався від самого стегна.
   — Хочеш замовити? — Підморгнувши, я злегка штовхнула її плечем.
   — Напевно... — Подруга мрійливо закотила очі, а потім все ж натиснула пальцем на значок кошика в правому кутку. Ми обмінялися дружніми посмішками й повернулися до своїх телефонів. Мілана оформлювала замовлення, а я переглядала короткі відео в Інстаграмі.
   Раптом надійшло сповіщення з Вайберу. Я вже націлилася змахнути його з головного екрану, але мене зупинило те, що номер відправника був мені не знайомим.
   Піддавшись цікавості, я відкрила додаток. Навпроти чужого телефону відображалася цифра два у фіолетовому кружку, а внизу написано слово "фото". Завагавшись лише на мить, я відкрила повідомлення.
   Мені вистачило секунди, щоб охнути й відкинути від себе телефон, немов отруйну гусінь. Глибоко всередині щось обірвалося й впало до ніг. Стало занадто холодно, неначе мене зненацька закинули в морозилку, без можливості покинути її самотужки.
   Мілана спантеличено спостерігала за тим, як на моїх очах набирається волога. — Що трапилося? — Стурбовано вигукнула вона, підсовуючись ближче.
   Я змогла промовити лише одне слово. — Ден... — Після чого перші сльозинки проклали собі шлях до підборіддя. Я голосно втягнула носом повітря, до болю закусивши внутрішню сторону щоки.
   Подруга потягнулася за моїм телефоном. А я навіть не намагалася зупинити її. Світло в моєму серці згасло, і тепер мене вже нічого не хвилювало. Та й навіщо щось приховувати? Мілана все одно дізнається, тож геть не важливо чи станеться це зараз, чи за кілька днів.
   — От же ж паскудник! Хай тільки з'явиться вдома. Я йому покажу як ображати мою подругу. — Емоційно вигукнула дівчина, притискаючи мене до себе. — Ритуню, ти тільки не хвилюйся... Можливо, це якийсь пранк або жарт... — Вголос розмірковувала вона, ніжно торкаючись мого волосся.
   Не стримавшись, я вислизнула з її обіймів та пильно поглянула в смарагдові, немов чарівний нефрит, очі. — Ти ж знаєш, що це не так. — Впевнено відказала, ковтаючи пекучу образу. — Він твій брат і ти завжди захищатимеш його, але... — Мені було важко говорити, адже перед очима було те страшне фото. — Не можна відкидати правду, як би вона нам не подобалася. Краще гірка правда, аніж солодка брехня. І взагалі, добре, що я дізналася про все не занадто пізно.
   — Невже ти так просто відмовишся від своїх почуттів до Дена?
   Я ненадовго замислилася. Перед очима з'явилося зображення, де мій хлопець припав до грудей вродливої білявки. На щастя, вираз його обличчя мені не вдалося розгледіти. Проте, це на краще. Не знаю що б я відчувала помітивши його пристрасний погляд.
   — А ти пропонуєш бути з ним, після того, як він вчинив? — Я взяла з ліжка телефон та розблокувавши його, повернула екраном до подруги.
   Вона відвернулася вбік, не бажаючи дивитися на злощасне фото, що за короткий час встигло зруйнувати наші з її братом стосунки.
   — Я так і думала... — Гірко похитавши головою, протягнула я. — Міло, вибач, але мені потрібно побути на самоті.
   — Тобі немає за що просити вибачення. І... Мені прикро. Знай, якщо тобі потрібна підтримка та дружнє плече, то я поруч.
   Я нахилилася до дівчини та міцно стисла її в обіймах. — Я знаю. — Стиха промовила, а вже за мить виринула з теплих рук та залишила кімнату подруги.