Юрій Миколайович Щербак - Час смертохристів. Міражі 2077

— Bye-bye.— Він легенько доторкнувся до червоного індикатора геджета. Це був перший дзвінок відтоді, як отримав цей геджет у Білому домі.

Під дверима квартири його вже чекали ординарець і охоронці. Вийшовши з двору на Банкову, Гайдук і його супровід попрямували до похмурого сірого будинку, де містився Особливий відділ при гетьмані. З напівпідвального поверху Гайдук ліфтом спустився на підземну станцію. Ординарець доповів, що гетьман сьогодні ночував у палаці, тому Гайдук має скористатися гетьманською капсулою. Гайдук сів у розкішне гетьманське купе (чомусь згадав лімузин Першої Леді, на якому вони з Боженою тікали з Білого дому); охорона розташувалася в задній частині капсули. Гайдук увімкнув лептоп з таємними донесеннями з теренів, окупованих Чорною Ордою. Машиніст дав короткий, але потужний, як у метрополітені, сигнал, і капсула стрімко рушила до берегів Дніпра, до гори Борщихи.

На таку спеку Гайдук вдягнув літній — світло-кремового кольору — генеральський мундир. Обладунок завершували військовий кашкет, схожий на бейсбольний, з кокардою ВІРУ, зіркою і золотим листям на козирку, червоно-зелені аксельбанти розвідувального управління, ідеально випрасувані штани з двома малиновими лампасами.

Стоячи на майданчику біля палацу гетьмана, почувався цілком комфортно, вітер з Дніпра не здавався таким спечним, як у місті. Незважаючи на гнітючі обставини візиту, настрій у Гайдука був піднесений.

Чота почесної варти пріла в теплих, ще зимових, важких жупанах, стискаючи в руках муляжі штурмових німецьких автоматів НК-МР 7/12. Два роки тому ДерВар викрив змову проти гетьмана, якого мали застрелити під час урочистого параду на честь урядового візиту президента Далекосхідної російсько-японської республіки Івана Попова-Іманакі-сан. Замовників злочину не знайшли, безпосередніх виконавців скинули з літака з висоти 5000 м над Чорним морем, і відтоді заборонили використання справжньої зброї під час парадів.

Рівно о 10.00 над майданчиком зависла велика десантна «черепаха» виробництва компанії «Уралвагонзавод» (Нижній Тагіл), що належала ВПК Чорної Орди.

Гайдук знав з розвіддонесень, що на озброєнні Чорної Орди перебуває дев'ятнадцять таких «черепах» — всі пофарбовані в танковий зелений колір, з чорними зірками Орди на бортах. У повідомленнях вказувалось, що Орда має проблеми з пальним для «черепах», оскільки на хімічному підприємстві Сталінграда, де переважно працювали росіяни, зафіксовано серію диверсійних актів, що серйозно вплинуло на постачання пального для «черепах».

Зелена «черепаха» з чорними зірками і білими бортовими номерами 052-4040 м'яко торкнулася бетонки. Фанфаристи гетьманського оркестру дали сигнал «Увага всім», вдарили калатала в козацькі тулумбаси, легко відкрився центральний люк «черепахи», з надр якої виповз назовні трап.

Командир почесної варти в синьому суконному жупані, червоних шароварах і сивій смушковій папасі з малиновим денцем, який страждав від несподіваної спеки і був вкритий рясним потом, шаблею картинно відсалютував «черепасі». Через кілька хвилин на верхній сходинці з'явилася постать кремезного воїна у блискучих, бронзового кольору латах, схожих на кулевідпорні скафандри спецпідрозділів. На голові воїна сяяв сталевий шолом із загостреним шпичаком, золотою стрілою над переніссям і двома рудими лисячими хвостами ззаду. В руці батир тримав великий білий прапор Орди з тридцятьма п'ятьма чорними зірками — за кількістю країн та державних об'єднань, що входили добровільно чи внаслідок поневолення до СДОРу. Батир велично спустився з трапу і застиг з прапором, полотнище якого ворушив гарячий дніпровий вітер.

Всі чекали на вихід делегації.

— Бляха-муха, яке опудало! — почувся голосний шепіт Невінчаного.

— Розмови! — жорстко кинув Гайдук і рушив уперед, щоб привітати повноважних посланців Чорної Орди.

Їх було троє: головного звали Мохамад-бек — чорнобородий, смаглявотемний лицем араб у білосніжному тюрбані, прикрашеному діамантовою підвіскою. Він був заступником вождя Орди Кара-хана і носив спеціальне звання «беклербек» — другої людини в державі. Вбраний був у довгий чорний шкіряний плащ зі срібним поясом, до якого приторочена була крива іранська шабля — шемшир. Мохамад-бека супроводжували секретар із закордонних справ Орди турок Агджі Гюндюз, товстопикий черевань з рудою фарбованою бородою і шиєю, що міцно зрослася з тулубом. Третім був «громадянин слов'янської зовнішності», як визначали таких субчиків на теренах Орди. Гайдук безпомилково впізнав у ньому колишнього співкамерника Басманова по сталінградській тюрмі на прізвисько Хлищ. В офіційних документах він значився як політичний радник Кара-хана з національно-релігійних питань — везір Вадим Хлищенко-Хлищов. З делегацією прибула чарівна молода монголочка на ім'я Алтанцецен — «золотулька», офіційний драгоман делегації.

Гетьман прийняв делегацію в урочистому залі Військової Слави, прикрашеній прапорами всіх козацьких полків і родів військ України включно з темно-синім, з золотим гаптуванням, стягом козацько-космічних військ. В залі також були виставлені зразки козацької зброї минулого — шаблі, пістолі, мушкети, невеличкі гарматки-гаківниці, кулемети Дегтярьова і MG-42 загонів ОУН — УПА.

Найголовнішою бойовою реліквією залу, його справжньою окрасою став танк Т-100-УМ «Серп» Харківського виробництва з потужною гарматою калібру 152 мм. З командирського відсіку цього танку (в невеличкій башті танкістів не було) генерал К-Д. Махун командував наступальною операцією в ході румунсько-української війни. Замість того, щоб наступати з передбачуваного оперативного напрямку Чернівці-Сучава, війська командуючого південноукраїнським фронтом Махуна нанесли по Румунії подвійний удар: Ізмаїл — Рені — Галац — Брейла — Бузеу — Плоєшті і провели неочікувану десантну операцію, висадившись в Констанці, і через Черноводе — Фетешті вдерлися в передмістя Бухареста, що змусило румун капітулювати і підписати у Відні мирну угоду, згідно з якою до України відійшла Молдавсько-Придністровська республіка. Про цей подвиг свідчили численні карти і таблиці, на яких бухарестська операція порівнювалася з переможними битвами Богдана Хмельницького

Стіл для переговорів поставили неподалік від історичного танка, гармата якого мовчазно дивилася на членів делегації. Гетьман вважав це вдалим психологічним прийомом, але на делегацію Чорної Орди цей застарілий мотлох не справив жодного враження.

ВІРУ знала, що засоби протитанкової боротьби, які перебували на озброєнні Чорної Орди, зокрема ПТРК «Свердло» — мобільні легкі ракети з потужними бронебійно-кумулятивними головками — перетворювали танки Т-100 на купи дірявого заліза. ВІРУ давно цікавилась заводом сільськогосподарського машинобудування в Казані, де вироблялися ракети цього класу. Але на заводі працювали тільки ідейні татари-мусульмани — і спроби агентурного проникнення виявилися марними. Набагато легше було працювати з росіянами.

Делегація Орди привезла Гетьману розкішні подарунки: соболині хутра, рідкісної краси сірійську шаблю з золотим руків'ям і вороної масті арабського жеребця, якого ледве витягли з «черепахи» під захоплені вигуки фото— і телекореспондентів. Кінь підозріливо принюхувався до гарячого дніпровського повітря, потім в ньому спрацювали якісь таємні механізми генетичної пам'яті, і він щасливо заіржав, удихнувши в себе незнайомі пахощі води і трав та подув рідного повітря з Сахари.

Все це нагадувало оперну казку з бутафорською зброєю, театральними костюмами і солодкими аріями,