Джордж Мартін - Бенкет круків

У паланкіні Томен відхилився на подушки, спостерігаючи за дощем.

— Боги плачуть за дідусем. Леді Джоселін каже, що краплі — то сльозинки.

— Джоселін Свіфт — дурепа. Якби боги могли плакати, вони плакали б за твоїм братом. А дощ — це просто дощ. Засунь фіранки, поки тут усе не позаливало. Це соболевий палантин, ти ж не хочеш його намочити?

Томен послухався. Його сумирність непокоїла Серсі. Король має бути сильним. Джофрі почав би сперечатися. Його завжди важко було приборкати.

— Не розвалюйся отак,— сказала вона до Томена.— Сядь як король. Розпростай плечі й поправ корону. Чи хочеш, щоб вона на очах у лордів скотилася з голови?

— Ні, мамо,— хлопчик вирівнявся і потягнувся до корони, щоб направити. Корона Джофрі була на нього завелика. Томен завжди був пухкенький, але нині його обличчя наче схудло. «А він добре їсть?» Треба не забути запитати стюарда. Не можна ризикувати, щоб Томен захворів, особливо коли Мірселла в руках дорнян. «Він ще доросте до корони Джофрі». А поки не доріс, слід замовити меншу, яка не спадає. Серсі поговорить із золотарями.

Паланкін повільно рухався Ейгоновим пагорбом. Попереду їхало двоє побратимів королівської варти, білі лицарі на білих конях, у мокрих білих плащах, які обвисли з плечей. Позаду їхало п'ятдесят ланістерівських гвардійців у золоті й кармазині.

Томен крізь фіранки визирнув на пустельні вулиці.

— Я думав, людей буде більше. Коли помер тато, усі люди вийшли подивитися на нас.

— Це дощ розігнав народ по хатах.

Королівський Причал ніколи не любив лорда Тайвіна. Але той і не потребував любові. «Любов не можна ані з'їсти, ані купити на неї коня, ані обігріти нею палац холодної ночі»,— одного разу, чула Серсі, сказав батько до Джеймі, коли братові було не більше, ніж ото зараз Томену.

Біля Великого септу Бейлора, цієї мармурової пишноти на верхівці Вісеніїного пагорба, зібралася купка плакальників, яку чисельно переважали золоті плащі, розставлені на площі сером Адамом Марбрандом. «Люди ще прийдуть»,— запевняла себе королева, коли сер Мірин Трант допомагав їй зійти з паланкіна. На відспівування допускалися тільки можновладці з підданими; для міської громади буде ще одна служба по обіді, а ввечері третя — відкрита для всіх. Серсі доведеться ще раз сюди з'явитися на третю службу, аби простолюд побачив, що вона в жалобі. «Юрма отримає свою виставу». Скільки часу доведеться змарнувати! А їй ще нових людей на посади призначати, у війні перемагати, королівством правити... Батько б її зрозумів.

На верхівці сходів уже зустрічав верховний септон. Згорблений старигань з ріденькою сивою бородою, він так похилився під вагою своєї пишно гаптованої хламиди, аж очі опинилися на одному рівні з грудьми королеви... хоча вінець, легкий і витончений, з гранованого кристалу й канителі, додавав септону добрі півтора фута зросту.

Лорд Тайвін подарував йому цей вінець навзамін загубленого тоді, коли натовп убив попереднього верховного септона. Люди витягнули того тлустого дурня з паланкіна й роздерли навпіл — того дня, коли Мірселла відпливла у Дорн. «Той був захланний і слухняний. Цей...» А цей верховний септон — Тиріонова креатура, знагла пригадала Серсі. Ця думка розтривожила її.

Рука старого, що вистромлювалася з рукава, гаптованого золотом і розшитого маленькими кристалами, була вся в старечих плямах і нагадувала курячу лапку. Опустившись навколішки на вологий мармур, Серсі поцілувала йому пальці, і Томен вчинив так само. «Що він знає про мене? Скільки йому розповів карлик?» Проводжаючи королеву в септ, верховний септон посміхався. Однак була це погрозлива посмішка, багатозначна — чи просто дурний вищир старечих вуст? Королева не знала напевне.

Стискаючи Томена за руку, вона попід кольоровими кулями з мозаїчного скла перетнула залу світильників. Трант і Кетлблек трималися обабіч, і з їхніх плащів скрапувала вода й лишала на підлозі калюжки. Верховний септон ішов дуже повільно, спираючись на ціпок з віродерева, оздоблений кришталевою кулею. Його оточували семеро найправедніших у мерехтливих сріблотканих мантіях. Томен під соболевим палантином був одягнений у золоту тканину, а королева — у стару сукню з чорного оксамиту, облямовану горностаєм. Не було часу шити нову, але ж Серсі не могла вдягнути ту саму, що й на похорон Джофрі, а тим більше ту, яку вбирала на похорон Роберта.

«Принаймні за Тиріоном мені не доведеться носити жалобу. З такої нагоди я вберуся в малиновий шовк і золоту тканину, а коси прикрашу рубінами». Того, хто принесе їй голову карлика, винагородять титулом лорда, оголосила королева, хай якого скромного походження і положення він буде. Цю обіцянку круки вже понесли в усі куточки Сімох Королівств, а зовсім скоро звістка перетне вузьке море й дістанеться і вільних міст, і далеких країв. «Хай Куць хоч на край світу тікає, а від мене він не втече».

Королівський кортеж зайшов у внутрішні двері, що вели в саме серце Великого септу, й перетнув широкий прохід — один із сімох, що сходилися попід банею. Праворуч і ліворуч перед королем і королевою опускалися навколішки вельможні жалобники. Тут було чимало батькових прапороносців і лицарів, які билися поруч з Тайвіном Ланістером у півсотні битв. Побачивши їх, Серсі почулася впевненіше. «Є ще в мене друзі».

Попід високою банею Великого септу Бейлора, збудованого зі скла, золота й кришталю, лежало на східчастому мармуровому п'єдесталі тіло лорда Тайвіна Ланістера. В узголів'ї стояв на чатах Джеймі, здоровою рукою стискаючи руків'я довгого золотого меча, що кінчиком упирався в підлогу. Плащ із каптуром на Джеймі був білий, як свіжий сніжок, а луска довгої кольчуги сяяла перламутром, інкрустованим золотом. Лорд Тайвін волів би бачити сина в золоті й кармазині, подумалося Серсі. Батька завжди сердив білий колір на Джеймі. Брат знову почав відрощувати бороду. Щетина, яка вкрила підборіддя і щоки, надавала його обличчю грубуватого, брутального вигляду. «Міг би й почекати, поки прах тата поховають під Кичерою».

Серсі допомогла королю подолати три сходинки й опуститися навколішки біля тіла. Томенові на очі набігли сльози.

— Плач беззвучно,— нахилившись ближче, сказала вона.— Ти король, а не пискляве дитинча. На тебе дивляться лорди.

Хлопчик зворотом долоні витер сльози. У нього були її очі — смарагдово-зелені, великі та ясні, як були й у Джеймі у Томеновому віці. Брат був таким вродливим хлопчиком... але й зубастим, точно як Джофрі,— справжнє левеня. Обійнявши Томена, королева поцілувала його в золоті кучері. «Я потрібна йому, щоб навчити його правити, щоб захистити від ворогів». Навіть тут нині присутні вороги, які вдають із