Деніел Кіз - Доторк

шостому місяці, лікар Лірой перевіряв її тиск, вагу, робив аналіз сечі, більше розповідаючи їй про її тіло. А що вона щотижня помічала, як міняється, то страх поступово змінився захопленням, і Карен з радістю давала себе масажувати, готуючись до грудного вигодовування. Лікар Лірой помітив плями в неї на ліфчику, хоча вона й одягнула новий перед тим, як вийти з дому, від чого Карен запаленіла. У неї почалися виділення невдовзі після відвідин минулого місяця, розповіла йому Карен, і це була одна з тих ознак вагітності, від яких ставало сумно, ознака, що вона вже на фінішній прямій до повноцінного жіночого єства.

Лікар усміхнувся.

— Та перестаньте. Це цілком нормально. І не хвилюйтеся за ваші груди. Ви відновите форму. Грудне вигодовування робить чудеса. Я розумію, як ви почуваєтеся, або, скорше, приймаю це, не розуміючи. Через цей кабінет пройшли сотні жінок, та не думаю, що коли-небудь осягну емоції, пов’язані з виношуванням дитини.

Коли Карен одягалася після обстеження, Лірой запитав її, як там Барні.

— Не так добре, як міг би бути. У нього досі нудота й слабкість, і, здається, він дедалі більше заглиблюється в себе.

— Він відвідує лікарів?

— Лікарі з центру здоров’я компанії наполягають, що наші захворювання тимчасові, але він називає їх медичними проститутками й не слухає їхніх порад. Інший лікар, якого нам знайшов адвокат, має протилежні погляди, дуже песимістичні, як можете здогадатися. Тож Барні не вірить їм обом. Він уже так не довіряє лікарям і медицині, що, здається, навіть не вірить, що я вагітна. Дивна річ, але моя сестра також не вірить лікарям. Вона вважає, що єдиний спосіб народжувати дитину — крізь біль. Це вона називає поєднанням зі стражданнями світу.

Він пильно на неї подивився.

— Сподіваюся, ви не дозволяєте вмовити себе на якісь дурниці.

— Сестра сильно впливала на мене тоді, коли ми були ще маленькими. Думаю, вона звикла, що я приймаю її поради без сумнівів. Але, гадаю, я тепер достатньо сильна, щоб опиратися.

— Добре. Робіть, як підказує інтуїція. Я глибоко поважаю те, що жінка знає, що робити, коли носить дитину. Особливо, — додав він, — коли вона під опікою хорошого акушера.

Його безтурботність, упевненість, що все йде добре, сповнили її радістю, і Карен не дала затягнути себе в похмурий настрій Майри дорогою додому.

— Ніколи не думала, що ти така обмежена, — говорила Майра. — Завжди вважала, тебе відкритою до нових ідей.

— О ні. То ти вічно гналася за новими ідеями, новими відчуттями, новими приводами, — заперечила Карен. — Я просто хотіла ходити на побачення. І з радістю дивилась, як за тобою, хоч би куди ти йшла, тягалися захоплені чоловіки.

— Хтиві чоловіки, маєш на увазі, — сказала Майра, не зводячи очей з дороги. — Тепер я знаю: все, чого вони від мене хотіли, це чіпати й мацати мене в автобусах чи на задньому сидінні машини. Вони тільки прикидалися, що їм цікаво те, чим я займаюся.

— Ну, а ти що, думала, що вони євнухи? Це природні бажання.

— Ніколи я так не вважала. Я хотіла, щоб вони бачили, що в мене є розум. Хотіла, щоб вони розділяли мої думки й мрії. Боже, яка ж дурна я була. Я ледь не померла, але це ніщо проти смерті, яка спіткала мене, коли усвідомила, що вони лише вдають, ніби вірять у всі ті речі, а насправді хочуть тільки користатися моїм тілом. Але кілька великих учителів показали мені шлях. Якби ж ти дала мені поділитися з тобою цим знанням.

— Чому це я тебе так раптом зацікавила після стількох років?

— І ти, і Барні. Бо ви страждаєте. І це перший крок. Моя місія — знаходити страждання. Тільки-но я прочитала про зараження, то знала, що ви вдвох переживатимете події, які підготують вас до цих знань. І подумала: яка це благодать — привести сестру і її чоловіка в Братство.

Карен відчула, що Майра промацує ґрунт, перевіряє її реакцію на такі розмови. Майра прийшла, щоб навернути їх у якусь релігійну секту, і добре розуміє (чи її так навчили), що це потрібно робити повільно, непомітно, інакше це злякає. Карен усміхнулася й похитала головою. Хоч би з яким там релігійним культом Майра зв’язалася, чомусь це її вже не цікавило.

— Ти не відчуваєш потреби в якомусь глибшому зобов’язанні?

— Я тепер думаю лише про дитину. Наразі цього зобов’язання для мене достатньо.

— Але це ж лише початок.

— То дай мені побути трохи на цьому початку. Я ніколи не була людиною, яка відразу перескакує через дві сходинки. Не треба мені забивати голову. Мені й без того є про що думати.

Майра замовкла, і Карен було шкода, що вона розізлила її. Коли вони повернулися, Майра відразу ж подалася нагору почитати, а на Карен напало безпричинне бажання поприбирати в домі. Вона взялася до цього з особливим шаленством, ніби, відшкрябуючи й поліруючи поверхні, могла знайти відповіді на свої запитання.

Пізніше того ж вечора, пораючись із Карен над приготуванням вечері, Майра раптом почала:

— А що Барні? Можливо, я допоможу йому полегшити страждання.

— Барні? Ти жартуєш.

— Але я можу йому допомогти. Багато митців, композиторів, письменників — усі творчі люди — знають, що він переживає. Йому необов’язково терпіти все самому. Хіба що ти проти.

— Звісно ж, ні.

— Тоді, можливо, мені вдасться чогось досягти, поки я тут.

— У Барні тверді уявлення стосовно релігії та містики. Він завжди виступав категорично проти того, про що ти говориш.

— Ой, та це мене не хвилює, — відповіла Майра. — Мої ідеї походять з універсального джерела. Це дещо глибше, ніж звичайна релігія чи містицизм. Воно стосується творчого духу, будь-який митець зрозуміє.

Карен трохи помовчала, оцінюючи погляд сестри.

— Я вже казала тобі, що він у тебе закоханий. Думаєш, буде чесно…

— Це ніяк не пов’язані між собою речі, — різко заперечила Майра, а тоді обережніше, стишивши голос, додала: — Ти тепер набагато красивіша, ніж я.

Карен усвідомила, що в такий спосіб Майра стверджує, що їхній шлюб має лише фізичну основу. Вона раптом замислилася, чи не помиляється, чи не краще попросити Майру залишити його в спокої та приберегти своє місіонерство для інших.

Виглядало так, наче Майра випробовує її вміння навертати людей, наче каже: «Хоч би якою огидною я була, все одно