Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я просто подумав, що ти все життя була під замком і толком не бачила Чорну Сакуру. – він посміхнувся.– Я хочу показати її тобі. Не варто боятися, я буду поруч із тобою і захищу від кого завгодно.

–Ні–ні... – налякалася вона.– Ти не розумієш...

Вона рушила до спуску на пірс, відчуваючи пульсуючий головний біль.

–Мінджу! – крикнув він.

–Ні, я... мені потрібно пройтися.– бурмотіла вона.

Вона покинула корабель, розуміючи, що в Чорній Сакурі вона не хотіла б бути ні за що на світі. Вона пробігла повз ліхтарний стовп і, помітивши коней, що стояли на пагорбі, застигла. Це були коні Ченя. Він у долині, але чому?! Вони когось шукають.

–Мінджу! – зашипів голос, смикнувши її за руку.

Вона присіла під прилавок.

–Хань? – здивувалася вона.

–Ти ж сказала, що втечеш? – злякано запитав він.

–Так, ми випадково повернулися.– насупилася дівчина.

–Пливіть, поки не пізно! – сказав він.– Твій батько розлютився, весь клан і орден розшукує тебе. Вони допитали моряків, ті сказали, що бачили тебе на кораблі. Швидко вертайся на човен і геть із Чорної Сакури, вони знищать тебе!

–Він сказав тобі, що я його дочка?–здивувалась дівчина.

–Ван Чень повідомив мені про це, коли я зцілив тебе. – зізнався Хань. – Він просив мене доглядати за тобою, знаючи, що Гуаньмін не припинить знущатися над тобою.

–Тобто він навмисно відпустив мене в долину? – здивувалася дівчина.

Хань кивнув.

–Я чекав, коли ти перетнеш браму, щоб провести до доків. Ван Чень розумів, що не має достатньої влади над сином, він розумів, що Гуаньмін може одного дня тебе просто забити до смерті. Хай він ніколи не намагався бути тобі дідом, та йому, схоже не начхати.

–Оце новина.–зітхнула Мінджу.

–Так…А тепер біжи! Тікайте геть, куди завгодно! Подалі звідси, ти в небезпеці!

–Спасибі, Хань.

–Біжи, Мінджу. Рятуйся!

Піднявшись, вона побігла на корабель і пригнулася, вкриваючи голову.

–Мінджу, що сталося? – насторожився Демін.

–Мені потрібно бігти! – сказала вона, побілілими губами.

–Зачекай, Ла–Ошу давно не бували в долині всім кагалом... – вдивляючись у віз із кіньми, сказав він. – Їм щось треба. Мені потрібно дізнатися...

–Вони шукають мене! – крикнула Мінджу.

–Що? – не зрозумів він.– Навіщо їм ти?

–Я – Мінджу Ла–Ошу. – ледь не плачучи, сказала вона. – Я – дочка Гуаньміна, онука Ченя.

–Неможливо! – похитнувся він.– У клані не народжуються дівчатка.

–Брехня.–хмикнула вона, відчувши як печуть сльози в очах.– Нас було багато, у різних поколіннях, усіх, хто народився жінками, виганяли подалі від долини, під загрозою смерті забороняли зізнаватися, до якого роду вони належать. Мене залишили, як хатню робітницю. Але Гуаньмін вважав, що може зривати на мені біль з власної безталанності і мутузити мене, коли йому хочеться.

–Чудовиська! – хитав головою він, – Хіба ви винні, що не вписуєтеся в їхнє збочене поняття справедливості? Гуаньмін той, хто катував тебе... Їх потрібно всіх винищити і поставити тебе на їхнє місце. Долина заслужила королеву, як ти, а не цих виродків.

–Я не володію магією. І не зможу керувати братством. Але й жити їм чи померти, не нам вирішувати. Прошу, давай підемо? Деміне...–вона взяла його за руку, але хлопець ніби не чув її.– Деміне!

Раптово він відсмикнув свою руку і підняв на неї очі, його погляд був колючим.

–Я розповів тобі... Про те, що трапилося зі мною. А ти брехала мені весь цей час. – він шоковано хитав головою.

–Ні. Прошу, вислухай мене.– вона схопилася за лацкан його кімоно.

Демін зняв її руки з себе, стиснувши зап'ястя.

–Я знищу клан.– твердо сказав він.

Мінджу відчула, наскільки гаряча в нього шкіра, він ніби горів зсередини.

–Якщо ти встанеш у мене на шляху – помреш разом із ними.– відповів він без тіні колишніх веселощів.

–Але ти…ти ж обіцяв захищати мене.

–Схоже, що я дав тобі обіцянку, якої не зможу стримати.– прогарчав він і затремтів.

–Деміне…

–Не підходь.– застеріг він.–Відійди подалі, я не можу цього контролювати.

–Чого саме?

Гарчання, що вихопилось з його горла, вже не належало людині, воно звучало глибоко і низько, від цього звуку, Мінджу відчула як затряслись піджилки. Хлопець втратив рівновагу, а тоді закричав пронизливо і з його рота вихопилась пара, вона нагадувала дим, маленькі іскри злетіли у повітря. Його тіло піднялось у повітря, повернувшись декілька разів, а тоді неприродньо виверувши руки, ноги та плечі, з його спини вирвались два шкірястих крила з перетинками, що були вдвічі більші за самого хлопця. Його руки та ноги вкрила чорна луска, а пальці рук та ніг виросли вдвічі, його нігті видовжились, перетворившись на довгі та гострі, мов кинжали пазурі. Його голова видовжилась, а з рота вилізли гострі, довгі ікла. Пройшла мить, доки Мінджу зрозуміла, що Демін обернувся у величезного чорного дракона. Його очі з вертикальними зінницями горіли гнівом. З пащі вирвалось полум'я, воно спалило сусідній човен, що був пришвартованим в доках. Масивні лапи перебирали повітря, величезні крила здіймались у повітрі, викликаючи шумний шелест, люто загарчавши, Демін піднявся вгору. Мінджу, яка встигла вхопитися за нього, від страху розтиснула пальці й звалилася вниз, падаючи у воду. Помітивши це, Демін загарчав і стрибнув у воду, перебираючи крупними чорними лапами під водою. Але він не бачив ніде Мінджу. Дракон висунув голову з води, крапельки скочувались по блискучій лусці. Раптом звідусіль залунали дзвінкі сирени, побачивши велике створіння в небесах, Братство Чорної Сакури випустило в повітря всіх воїнів, що могли літати, аби знешкодити загрозу, у вигляді величезного чорного дракона. Величезних розмірів птахи і воїни, озброєні до зубів із механізованими крилами, летіли прямо на зустріч дракону. Недовго думаючи, Демін дихнув на них полум'ям, добивши залишок за допомогою міцних лап і гострих пазурів. Мінджу, що саме опускалась дедалі нижче у воду, відчула, як її тіло нагрівається. Відчуття лякало її, ніби полум'я, що почалось зі звичайної печії, поширилось на її м'язи, кінцівки, обличчя і голову. Коли вогонь став нестерпним, дівчина закричала. Її руки і зап'ястя вивертались в протилежні боки, лопатки чухались і пекли, допоки з них не вирвались величезні шкірясті крила. Нігті рук і ніг нестерпно боліли і кровоточили, аж допоки не видовжились, проткнувшись зі шкіри гострими пазурями. Її шкіру вкрила червона блискуча луска. Злетівши геть з води, Мінджу відчула могуть польоту. Коли вітер обдував кожну лусочку, крапельки води стікали по її тілу, а крила дивом підіймали величезне, важке і довге тіло. Втім, підлаштовувати крила під вітер Мінджу не змогла, заточившись, вона знесла собою три будинки по дорозі. Згрупувавшись вона злетіла, Мінджу відчула, як земля під її кігтями здригнулася, враження від свисту вітру в надчутливих великих вухах, відчуття повітря, що обіймає гнучке тіло і крила, вражали дівчину. Втім, хвіст дракона був довгим і важким, а тому вона не розрахувала силу і знесла ще й пару кораблів на доках. Відчувала дівчина себе на межі чистого розуму і інстинктів. З одного боку, вона ніби була закрита у тілі дракона, з іншого, ніби проявляла всі емоції, як тварина. Не було золотої середини, або вона була неконтрольованою людиною в тілі дракона, або ж поміркованим драконом із моральними принципами. Пролітаючи над морем, Мінджу опустила голову вниз, щоб роздивитись своє відображення. Її шкіра була вкрита червоно–бордовою лускою, гострі кігті на лапах були чорними, темно–бордові очі з червоним відблиском, підведені чорним, брови, що підносилися над очима відростками, які тріпотіли при пориві вітру, два ряди гострих, як кинджал зубів клацали, коли вона видавала крик. Її черево вкривали червоні горизонтальні смуги. Її водночас лякало і захоплювало те, що вона бачила. Розправившись із захисниками Чорної Сакури, Демін опустився вниз, зануривши морду в море. Почувши тріпотіння крил Мінджу, дракон виринув із води, потрусивши головою. Загривок від вологи напружився, схопившись над лускою, як гострі шипи. Полетівши за Деміном, Мінджу відчула, як горло нагрівається, коли вона видихнула все повітря з легень, воно супроводжувалося вогнем, що змусив Деміна здригнутися і повернутися до неї. Він спробував вивергнути вогонь у відповідь, але Мінджу поспішила до нього і, прогарчавши, встромила гострі зуби в його шию. Демін заревів, падаючи вниз, а потім злетів, набираючи швидкість і, встромивши пазурі в горло Мінджу, з силою опустивши її вниз. Коли вона відчула під крилом пронизливий біль, а прямо над грудьми навиліт стирчала щогла корабля, Мінджу усвідомила, що її смерть близько. Коли вона знову обернулася, рана була настільки серйозною, що все вітрило забарвилося червоним.  Вона почула, як щогла хруснула під гострими зубами. Масивні лапи підхопили її тіло. Демін приземлився в людській подобі, опустивши дівчину на палубу. Біль був невимовним, вона не відчувала рук, груди пекло, кров відливала від обличчя, і все навколо здавалося мокрим, холодним і нереальним. Вона ніби дивилася на себе збоку і була десь за бортом. А потім знову була пораненою в груди, на руках у хлопця, який щойно перетворювався на дракона. Вона не могла дихати, липка гаряча кров текла струмком із куточків її рота, стікаючи по шиї.