Брендон Сандерсон - Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Садеас опустив на клинок недовірливі очі.

— Він вартує не одного статку. Міст, палаців, королівств.

— Тож ми домовились? — запитав Далінар.

— Батьку, ні! — скрикнув Адолін, у руці якого саме з’явився Сколкозброєць. — Ти…

Далінар здійняв руку, спонукаючи сина замовкнути. А між тим не відводив очей від Садеаса.

— Тож ми домовились? — повторив він, карбуючи кожне слово.

Каладін витріщився на нього, нездатний мислити чи хоч би ворухнутися.

Садеас глянув на зброю, і в його очах спалахнула жага. Тоді зиркнув на Каладіна й мить повагався, але одразу ж простяг руку й ухопив меч за руків’я.

— Забирай бурепокидьків…

Далінар лише коротко кивнув і відвернувся від співрозмовника.

— Ходімо, — звернувся він до свого оточення.

— А знаєш, вони ж і доброго слова не варті, — промовив Садеас. — Ти — один із десяти дурнів, Далінаре Холін! Невже справді не розумієш божевільності власного вчинку? Це ввійде в історію як найсміховинніше рішення, що його будь-коли ухвалював алетійський великий князь!

Старший Холін навіть не озирнувся. Він підійшов до Каладіна й інших членів Четвертого мосту.

— Ідіть, — доброзичливо мовив до них Далінар. — Зберіть речі й прихопіть людей, яких залишили. Я пошлю з вами солдатів для охорони. Настили залиште тут, а самі не баріться й рушайте до мого табору. Там ви будете в безпеці. Даю слово честі.

І подався геть.

Каладін струснув із себе заціпеніння. Він кинувся навздогін князю й ухопив того за вкритий бронею лікоть.

— Заждіть… Ви… ну… що відбувається?

Далінар обернувся до Каладіна, а тоді поклав долоню йому на плече. Латна рукавиця зблиснула синім, контрастуючи з рештою аспідно-сірого обладунку.

— Я не знаю, як із вами поводились, і можу лише здогадуватись, щó у вас було за життя. Але затямте одне: у моєму таборі ви не станете ні мостонавідниками, ні рабами.

— Але…

— Чого варте людське життя? — тихо запитав Холін.

— Работорговці кажуть, що близько двох смарагдових броамів, — відказав Каладін, нахмурившись.

— А сам ти як гадаєш?

— Життя безцінне, — без запинки відповів той, цитуючи батька.

Далінар усміхнувся, і в кутиках його очей утворилися «гусячі лапки».

— На диво, рівно стільки ж коштує і Сколкозброєць. Тож сьогодні ти й твої люди пішли на жертви, щоб купити мені двадцять шість сотень безцінних життів. А все, чим я міг віддячити вам, — це один-єдиний безцінний меч. Як на мене, вигідна оборудка.

— Ви ж і справді вважаєте, що провели вдалий обмін, правда? — вражено запитав Каладін.

Князь ізнову всміхнувся — і то якось невимовно по-батьківському.

— Поклавши руку на серце? Поза сумнівом. Уперед — веди своїх людей у безпеку, солдате. А пізніше ввечері в мене буде до вас кілька запитань.

Каладін кинув погляд на свого колишнього власника, котрий тепер благоговійно тримав нового меча.

— Але ви ж казали, що подбаєте про Садеаса. То он який у вас був намір?

— Я поки що подбав не про нього, — відказав Далінар, — а про тебе й твоїх людей. Але сьогодні мені треба й ще дещо зробити.

* * *

Князь Холін знайшов короля Елгокара у вітальні палацу.

Він іще раз кивнув караульним на вході, а тоді зачинив двері. Ті виглядали стривожено, і мали на те всі підстави: отриманий від князя наказ здавався їм дивним. Але вони його виконають. Охоронці носили королівські кольори — синій і золотий, — проте були людьми Далінара, спеціально підібраними з огляду на їхню відданість.

Двері, ляснувши, зачинилися. Закутий у Сколкозбрую монарх саме розглядав одну з мап.

— А, дядьку, — озвався він, обертаючись до новоприбулого. — Добре, що зайшов. Бо я саме хотів з тобою поговорити. До тебе дійшли плітки? Ну, начебто ти й моя мати… Я розумію, що між вами не може бути нічого вартого осуду, однак мене й справді непокоїть, як на це дивляться люди.

Далінар перетнув кімнату, глухо гупаючи сабатонами по вистеленій дорогим килимом долівці. По кутках покою висіли заряджені діаманти, а вкриті різьбленнями стіни були інкрустовані крихітними скалками кварцу, які виблискували, заломлюючи світло.

— Скажу тобі, дядьку, навпростець, — вів далі Елгокар, хитаючи головою. — Твоя репутація в таборі починає сильно мене дратувати. Бо ж бачиш, яка річ — усі ці поголоски рикошетом б’ють по мені, а тому… — і змовк, щойно князь зупинився за крок від нього. — Дядьку, з тобою все гаразд? Караульні доповідали мені, що під час сьогоднішньої вилазки на плато з тобою трапилась якась придибенція, але моя голова була зайнята думками. Я пропустив щось важливе?

— Так, — відказав Далінар і, занісши ногу, вгатив короля у груди.

Сила удару була така, що монарх відлетів назад — на письмовий стіл. Добротна деревина розлетілась на друзки, щойно важезний Сколкозбройний врізався в неї. Елгокар повалився на підлогу, і його нагрудник ледь помітно розтріскався. Далінар підступив ближче й знову копнув правителя в бік, від чого тріщини на пластині поширшали.

Той нажахано заверещав:

— Охорона! Ґвалт! Сюди!

На ці крики ніхто не з’явився. Князь ударив іще раз, однак Елгокар, вилаявшись, перехопив його сабатон. Той роздратовано забурчав, але нахилився та, зграбаставши племінника за руку, ривком звів на ноги й пожбурив у бік ближньої стіни. Заплутавшись у килимі, король налетів на стілець. На всі боки розлетілись цурпалки, бризнули скіпки.

Елгокар, вилупивши очі, помалу спинався на ноги. Далінар наступав.

— Та що з тобою, дядьку? — залементував самодержець. — Ти збожеволів! Охорона! Вбивця у королівських покоях! Ґвалт! — він спробував кинутися до дверей, але князь врізався в нього плечем і знову відшпурнув додолу.

Монарх покотився, але, підставивши долоню, відштовхнувся нею і зіп’явся на коліна, другу руку він простягнув убік. У ній з’явилася струминка імли — Елгокар прикликáв Сколкозбройця.

Далінар зацідив ногою в кисть короля, щойно в тій матеріалізувався клинок. Від такого удару меч вилетів із п’ястка й умить знову перетворився на імлу.

Племінник у нестямі замахнувся кулаком, але дядько перехопив його, а тоді, нагнувшись, ривком звів Елгокара на ноги. Князь смиконув монарха на себе, і його кулак врíзався в королівський нагрудник. Племінник виривався, але Далінар повторив цей прийом, гамселячи латною рукавицею в Збрую, від чого «кастет», що вкривав кісточки, пішов тріщинами, а жертва глухо закректала.

Наступний удар роздробив Елгокарів нагрудник, який вибухнув розплавленими осколками.

Холін звалив