Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

    Мордрак, Даміенна, Семптембра та Гідельберт, наші найвідданіші соратники, увійшли до залу. Вони стояли навколо нас, готові до ритуалу. Їхні обличчя відображали різні емоції — рішучість, страх, цікавість і, можливо, навіть трохи сумніву.

Лютер взяв срібний кинджал, інкрустований рунічними символами, і підійшов до Мордрака.

— Це перший крок, — промовив він. — Кожен з вас повинен випити кров Альфіра, а він — вашу. Це створить зв'язок, який буде незламним.

    Він зробив надріз на руці Мордрака, а потім на моїй. Кров потекла по наших руках, змішуючись в одній чаші. Лютер підніс чашу до губ Мордрака, який без вагань випив її вміст. Потім він підніс чашу до мене, і я випив кров свого союзника.

    Коли кров проникла в моє тіло, я відчув хвилю магічної енергії. Це було більше, ніж просто фізичне відчуття — це було наче злиття наших душ. Мені здавалося, що я можу бачити і відчувати те, що відчував Мордрак. Це було приголомшливо.

    Наступною була Даміенна. Лютер повторив ритуал, і я знову випив кров свого союзника. Її чорні очі, які завжди викликали в мене відчуття небезпеки, тепер стали частиною мене. Її хитрість і здатність до інтриг проникли в мою свідомість, додаючи мені нових можливостей.

    Потім прийшла черга Семптембри. Її кров була як еліксир, що дарував життя і смерть одночасно. Вона дивилася на мене своїми невидимими очима, і я відчував її таємничу силу.

    Останнім був Гідельберт. Його кров була сповнена амбіцій та егоцентричності. Випивши її, я відчув його прагнення до влади і вічного життя. Це був завершальний штрих у створенні нашого союзу.

    Лютер завершив ритуал, накресливши останній символ на підлозі. Світло символів стало яскравішим, і ми всі відчули, як магічна енергія заповнила зал.

— Тепер ви зв'язані з Альфіром навіки, — промовив Лютер. — Його воля буде вашою волею, його сила — вашою силою, а ваша — його.

    Я дивився на своїх соратників і бачив, як змінюються їхні обличчя. Вони відчували той самий зв'язок, що і я. Це був момент істини — ми стали єдиним цілим, готовими до нових звершень. Однак, у глибині душі я знав, що цей зв'язок мав свою ціну. Він давав мені владу над ними, але також робив мене залежним від них. Це був компроміс, який я мусив прийняти заради нашої спільної мети.

Приписка на полях книги: "Хоча скажіть те, що ви тут щойно прочитали людям, вас в кращому разі вб'ють, тому краще б ви ніколи не знаходили цей проклятий щоденник. Але все-таки ви дійшли аж до сюди і не кинули його в полум'я. Дивно. Що ви шукаєте?"

    В цій непрохідній гущавині Едеморського лісу ми, разом з Лютером та главами родів, проводили дні у напружених дискусіях та підготовках. Ми вивчали світ навколо, проте наші знання були обмежені. Лютер обіцяв, що за межами нашого континенту лежать інші землі, але ми фокусувалися на тому, що було під рукою. Ми не мали точних карт чи ясного уявлення про світ навколо. Розміщення Аюгу, Йорльфа, старих поселень, Туманного Лісу — все це залишалося неясним. Нам було відомо лише про безмежні водні простори, що оточували наш континент, і про інші, віддалені краї, які колись були частиною єдиної імперії.

     У тронному залі Едемору зароджувалась візія нового світу. Ми з Лютером та главами родів вели нескінченні обговорення, намагаючись визначити наступні кроки. Наші ідеї щодо ідеального світу ще не мали конкретної форми чи назви. Це була мрія, яка жила лише в наших серцях і думках. Засновуючи цю імперію, ми створили її фундамент, але справжньою основою були я і Лютер. Інші, хоч і відігравали свою роль, були лише частиною великої гри, в якій ми диктували правила.

     Першим кроком нашого плану було розіслати наших союзників по світу. Вони повинні були здійснити наші цілі, поширюючи слово про нову імперію. Вони мали переконати народи у тому, що у цьому лісі з'явився замок із новим богом — Альфіром, який принесе з собою нову еру. Вони повинні були створити легенду, яка з часом перетворилася б на релігію. Вони повинні були демонструвати свої надздібності та сили, робити чудеса, щоб народи повірили в існування священного дива. Ці дії були першим кроком до створення моєї великої імперії, імперії, що простягалася за межі відомого нам світу.

     З кожним днем у нас зростало усвідомлення масштабності нашої мети. Ми мріяли про імперію, яка стане світлом для всіх і прихистком від темряви. Але, як це часто буває, з самого початку камінчики фундаменту були викладені з підступної брехні, розлитої крові та невимовної темряви, в якій зростало безумство. Як напевно і в усіх імперіях минулого.

      Лютер, мій незамінний союзник, не лише підтримував мої амбіції, але й вів невидиму гру, яка перепліталася з моєю власною. Він був спокійний і розважливий, а його вплив був всюдисущим. Голови родів — Мордрак, Даміенна, Семптембра та Гідельберт — кожен з них мав свою унікальну роль у цій великій грі. Вони були моїми інструментами, але водночас і своїми власними гравцями, кожен з яких робив свій вклад у будівництво нашої імперії.

      Пам'ятаю, як ми стояли у тронному залі, де кожен висловлював свої ідеї щодо майбутнього. Мордрак, з його руйнівним генієм, наголошував на необхідності зміцнення оборони та знищення потенційних загроз. Даміенна, з її хитрістю та інтригами, пропонувала способи нейтралізації ворогів за допомогою таємних операцій. Семптембра, завжди сонячна та весела, міркувала над тим, як забезпечити добробут наших підданих. Гідельберт, величний архітектор, малював плани розширення нашого впливу через грандіозні будівельні проекти.

Ось так і почалось будівництво нового світу, який повинен був стати ідеальним для всіх, але так на жаль буває лише в казках... Я йшов дорогою старих імперії. Але... Чи вдалось мені відійти від них і зробити світло в мороку?.. Я не знаю, для мене це загадка.