Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

Худорлявий, високий, світловолосий. Дівчата в ньому душі не чаяли. У десятому класі вивчається тема спиртів. Задля цікавості запитала під час уроку, чи є в класі, хоч одна людина, яка не вживала ще спиртного. Всі учні, як по команді, повернули голови саме до Романа. А він чомусь зніяковів та зашарівся.

Вчительці початкових класів Олені Володимирівні Гончарук Роман Щербатюк запам’ятався під час першого дзвоника, коли діти йдуть «перший раз у перший клас», своїм білявим волоссям, яке дещо вигоріло за літо, і нагадувало їй пшеничний колосок на ниві. Для мене ж Роман асоціював з бутоном квітки, який мав ще розкритися та здивувати своїми досягненнями. Однак, доля розпорядилася інакше…

Мобілізаційну повістку з Андрушівсько-Попільнянського ОМВК неодноразово намагалися віддати Роману Щербатюку ще з 9 березня (на ній навіть був напис, що не можуть нікого застати вдома), врешті-решт представник військкомату попросив доправити документ сусідку. Передаючи повістку матері Романа Марії Олександрівні, сусідка зазначила при цьому: «А я би своєму не принесла». Тепер, коли Марія Щербатюк зустрічає її, то цей спогад, як ножем, ріже по серцю. Отримавши повістку, вже на другий день, 19 березня Роман пішов до військкомату.

Коли батьки проводжали сина після короткочасної відпустки на війну, то йшов дощ. Батько Олексій Григорович, струшуючи з вій вологу, промовив: «Небо плаче, Романе. Не розривай нам батьківські серця, повертайся…»

Він повернувся – у труні і в спогадах.