Ірина Литвин - Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин

Раптом яскравий промінь світла прорізав темряву. Тінь відскочила і полетіла геть. Міранда обернулася і побачила Марту. Вона летіла їй на допомогу, а з її рук палало світло. Щойно відьма наблизилася до Міранди, як стисла кулак і світло зникло. Тіні теж більше не було.

– Що це таке? – запитала Марта.

– Це…здається… – прошепотіла Міранда, – здається це... Тінь.

– Треба Реґіні сказати.

Міранда погодилася. Та спершу разом із водяником вони навели лад на річці. Лісовик в цей час збирав по лісу русалок. Потім жінки сіли на мітли і полетіли.

***

Реґіна неабияк здивувалася коли серед глибокої ночі в двері хтось гучно постукав. Вона нещодавно закінчила записувати заклинання, одягла нічну сорочку і вже збиралася заснути. Реґіна спустилася не ставши навіть кликати Руфика. Ще більше вона здивувалася побачити на порозі Марту і Міранду. Вони обидві були мокрі з ніг до голови і дуже стурбовані. Реґіна повела їх на кухню. Там вона поставила чай, а гості змогли зняти мокрий верхній одяг. Там же був і Руфик. Він скрутився в клубочок і разом з Багірою заснув у кутку, притулившись до її теплої шерсті. Тож жінки розмовляли тихо, щоб його не розбудити.

– То що саме це було? – запитала Реґіна.

– Я бачила лише туман, – почала Марта, – щось вилетіло звідти, але я не встигла побачити що то було.

– Це була Тінь, – ледве вимовила Міранда, – потворна темна Тінь, наполовину схожа на людину, а наполовину на змію.

– Не може цього бути! – скрикнула Реґіна, – Марто, що ти відчула там?

– Дуже потужну темну енергію. Я ніколи ще з таким не зустрічалася. Мені теж не віриться що це може бути правдою. Невже Северин повторює те, що не завершили його предки…

– Це неможливо, він не має стільки сили. До того ж він ще ні разу не показався, ніяк не проявив себе.

– Я чула, що його племінниця приїхала в місто. Чи могло б це щось означати? – продовжувала Марта.

– Можливо, – відповіла Реґіна, – Думаю нам з вами потрібно встановити чергування у лісі. Будемо по черзі наглядати за замком.

– Можна покликати і інших відьом Ради, – запропонувала Марта.

– Ні, – різко відповіла Реґіна, – якщо хтось дійсно знову випустив тіні, це означає, що у Відьомській Раді є зрадник. Адже двері можна відкрити лише тим ключем, який зберігається у сховищі. Значить хтось його звідти дістав.

– Який жах! – скрикнула Міранда.

Вони ще трохи поговорили, а потім Міранда згадала, що їй ще в лісі лад потрібно наводити. Та й Марта поспішала додому, бо дуже стомилася. Реґіна провела їх до порогу. Коли подруги пішли, вона вийшла на вулицю і уважно подивилася навкруги. В повітрі була тиша, ніде навіть вітерець не дув. Але на небі нарешті почали з’являтися зорі. Реґіна повернулася в будинок і пішла у свою кімнату щоб нарешті лягти спати.