Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Я вимучено посміхнувся, гарячково шукаючи спосіб послати його лісом.

— О, я розумію, Джефе, — я потупився, — але це подарунок моєї мамуся!

Нокаут!! З такими доводами він сперечатися не міг і спробував приховати збентеження з діловим тоном:

— Ти вже знаєш, що розробляє наша фірма? — Поцікавився Полак?.

— Обладнання для асенізаційних фабрик? — ризикнув припустити я.

— Не тільки, не тільки! — обурено підстрибнув він. — Використання покращених мікроорганізмів відкриє нову еру в розвитку цивілізації!!

І містер Полак вивалив на мене потоки стратегічних свідчень про стан ринку і перспективні розробки в даній області.

Я відчайдушно намагався вивудити з потоку слів хоч якісь конкретні дані про діяльність фірми і свої майбутні обов’язки. Навіщо він мені це все розповідає? Я ж сюди йому не гроші давати прийшов!

— Тепер розумієш? — підбадьорливо посміхнувся він, сьорбаючи каву.

— Розумію, — тупо кивнув я. — Але зараз ви займаєтеся газогенераторною установкою.?

— Так, — не став він заперечувати очевидного.

В душі я боровся з бажанням забратися звідси без пояснення причин — в цьому місці мене дратувало абсолютно все. А ще мені хотілося побалакати по душах з Чверткою…

Ми почали уточнювати графік моєї роботи (він не повинен був перетинатися з навчанням). Полака здивувало, що двічі на тиждень мої заняття продовжуються до дванадцятої нуль-нуль.

— А яку спеціальність ти вивчаєш в університеті?

— Алхімію і чорну магію.

— Е-е…

Я терпляче чекав, в якому з моїх навиків він засумнівається. Клянуся кого я готовий був сотворити «Одо Аурум» не сходячи з місця!

— І доводилося раніше займатися розробками? — обережно поцікавився містер Полак.

По-моєму, до боса почало доходити, з ким він розмовляє.

— Так, — кивнув я, — у мене є патент в області машинобудування.

— А, точно, мені казали…

Навіщо тоді питатися?

Він знову плеснув у долоні:

— Спробуємо зайнятися ділом?

«Спробуємо» — це хороший термін в даному контексті.

Полак видав мені виконаний від руки ескіз і запропонував перенести його на ватман, після чого попрощався, імовірно, відправився досипати в іншому місці. Першим же ділом я перетягнув до вікна один з кульманів, безжально викинувши звідтам заставлений фіалками стіл. Секретарки, багатозначно цокаючи каблучками, перенесли горщики на інше підвіконня. За дві години я видушив з ескізу усе, що можливо, залишивши суперечливі на мою думку місця в тонких лініях, і відправився у знайому пивоварню розбиратися з Чверткою. Підступна зміюка! Втравити приятеля в таке…

— Роне, скотино, кому ти мене засватав?

На лиці Чвертки з’явився вираз вини:

— Томе, будь людиною! У мене там двоюрідна сестра працює, вона від Полака божеволіє. Допоможи людям!

— Руденька чи чорненька?

— Переважно вона з кучериками. Слухай, вони уже два роки дуже намагаються щось зробити, і — по нулях, дядько скоро їх розжене.

— А я тут при чому? Мені в цю тему ще рік вникати! Що я можу зробити, чого вони ще не робили?

Чвертка закотив очі:

— Хоч би щось вони зробили! Ти Йогана застав?

Я напружився:

— Що, ще гірше?..

— Та не то слово! Дядько набрав туди світил, блін, академічної науки. Ну подумай, хто може захоплюватися розведенням гівняної плісняви, крім білого мага? Вони її і розводять! Готовий агрегат не видають. Полак щось віщає, Йоган статті пише, алхімік їхній, Карл, пальці гне: «подайте мені ідею!» Томе, пам’ятаєш, як ти на семінарах всіх інтелектом давив? От влаштуй і їм щось подібне, хай побігають!

— Кого і як я можу давити інтелектом в білій магії? Я — алхімік! Це дві області, майже ніяк між собою не зв’язані.

— От і донести до них цю думку. Томе, я тобі особисто доплачу!

— Двісті.

— Згоден.

— На місяць.

— Домовилися!

Так я зрозумів, що продешевив. В ролі бонусу мені вдалося витримати з Чвертки його розуміння проблеми. Про удосконалення мікроорганізмів Рон нічого не знав і знати не хотів, фірму створювали два роки тому на хвилі нових розробок, які, за словами експертів, обіцяли нечувані прибутки. Роботи фінансував дядько Рона, який володів асенізаційною фабрикою — мужик до неможливого прагматичний і в’їдливий; це його і зрадило — вигоду він рахувати вмів, а от про характер академічного «бадилля» знав мало. Як йому вистачило терпіння на два роки — незбагненно, але Чвертка точно знав, що «Біокін» вже не раз пролітав на випробуваннях виробу, причому зі страшним свистом (якби я тоді знав, що це за свист).

Ну, поламати народу кайф — справа нехитра, ніхто не впорається з нею краще, ніж чорний маг. Питання тільки, чи є у задачі розв’язок взагалі — теоретики, вони, знаєте, всякого можуть понавидумувати! Скорше за все, це робота буде з тих, які в резюме не згадують. Зате двісті крон з Чвертки мені гарантовані в будь-якому випадку. Ха!

Треба буде взяти гроші наперед…

Створення агентурної мережі — задача на роки, а не на місяці чи, тим більше, тижні. Значить, за якою би статтею не фінансували цю важливо для редстонського «нагляду» справу, всі поточні задачі капітан Бер повинен був вирішувати засобами, які є були в наявності уже. І він їх вирішував!

Більше того — Паровоз був переконаний, що він тут єдиний, хто зайнятий справжню справою.

Весь НЗАМПІС, обливаючись потом, копав навколо, розшукуючи таємничого екзорциста. Скажіть на милість, кому, чому і чим він перешкоджав?! А от шеф редстонського відділу дивився в корінь: якщо підстава чистильників і наїзд на регіональний НЗАМПІС були відрепетирувані завчасно, то що мало йти наступним номером програми? Що повинно було статися після того, як журналісти виллють на обивателів моторошні історії про жахливий безлад в óкрузі? Половина керівництва НЗАМПІС одразу вилетіла би на вулицю, але це був би лише верхній пласт подій. Слідом за приступом паніки з усіх щілин повинна була повалити каламутна хвиля забутих звичаїв і химерних забобонів, викоріненням яких держава займалася ще з часів інквізиції. І он знову хтось збирався цю хвилю підняти і осідлати.

«Містика» — слово, яке в поважному товаристві вголос не вимовляють. Відгук первісних часів, коли людьми володів Страх. Саме так, з великої букви, Страх великий і всеоб’ємний, який складався з безлічі дрібних страхів — перед стихіями, перед неврожаєм, перед звірами, перед сусідами і, найголовніше — перед гостями з потойбіччя. Сонмища хибних божків чекали на необережні уми по закутках пам’яті, заворожуючи красою ритуалів і манячи обіцянками любові, але, що б не стверджували їх адепти, у світ вони приносили тільки ще один страх. Заради чого би люди не зверталися до древнього чаклунства, отримати бажане вони могли лише випадково, зате платити за довірливість доводилося завжди. Здавалося б, що найпростішим для всіх було би забути ці дурні казки, але строга магія була доступна не всім і не була всемогутньою, тоді до людей знову і знову, з різних приводів, поверталися наївна