Єва Басіста - Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста

36

Я дивилася на Маланюка, а він на мене. Що буде далі? Не знаю, але відчуваю, що ці переговори будуть важкими.

Далі ми з Ральфом сіли за стіл напроти наших партнерів. Я намагалася не дивитися на Євгенія, але він зі свого боку пропалював мене очима. Це лякало, бо боялася, що такий погляд може привернути увагу мого чоловіка. Однак останній був настільки зайнятий справами, що не помічав, як стальні очі мого колишнього начальника розглядали мене.

Почалася робота. На щастя, багато ми не говорили. Все було вирішено заздалегідь. Це мене дуже втішало, бо я не хотіла довго сидіти за цим столом та... Я не могла зупинити свої думки. Я думала про Євгенія. Мозок уявляв, як його губи торкаються до мого тіла та цілують. Також він моделював продовження...

Мені було дуже соромно. Так не мало бути. Слова психотерапевта немов перестали на мене діяти. Всередині горіло бажання кинути все та піддатися Маланюку. Я хотіла відчувати його тепло, бажала стати іграшкою цього чоловіка та виконувати будь-які забаганки…

- Я вважаю, що це буде дуже плідна співпраця, - сказав Євгеній Маланюк. Його погляд досі сидів на мені.

- Так, - погодився Ральф. - Якщо робити пластівці, то тільки з найкращої сировини.

- У нас така і є, - усміхнувся Маланюк, поглянувши на Ральфа. Цієї секунди погляд Євгенія змінився - у ньому з'явилися нотки ревнощів. Він розумів, що бачив свого суперника. Після того, як підписи стояли на паперах, то нам принесли пляшку шампанського, яку секретарка швидко розлила по бокалах.

- Щоб у нас було більше таких угод, - сказав Ральф, піднявши келих. - Дуже приємно мати такі зв'язки.

- Ваша правда, - погодився Маланюк. - Наші компанії мають тісно співпрацювати, адже ми маємо спільну мету.

Мені від цих слів стало зовсім лячно. Що він мав на увазі? Яка спільна мета? Бізнес? Або я? Чорт...

Всі почали пити спиртне, а мені не лізло в горло. Я відчувала, як сильно нервуюся. Гаряча кров, яка обмивала мої нутрощі, лише підіймала температуру та моє хвилювання.

- Гадаю, що першу партію зерна можна буде відправити через два дні, - сказав Євгеній.

- Це буде чудово, якщо так швидко, - сказав Ральф. - Зараз нам необхідна сировина.

- Значить будемо намагатися все зробити швидше.

- Але головне, щоб все було якісно, - втрутилася я.

- Звісно, - сказав Маланюк. - Якщо хочете, то можете приїхати на наше підприємство та особисто все перевіряти.

- Гадаю це буде зайвим, - відвела я очі від Маланюка на його помічника.

- Моє діло лише запропонувати, - сказав Євгеній та продовжив. - А вам вже вирішувати, що робити.

Я промовчала у відповідь. Маланюк дражнив мене. Він знає, що я до нього нерівно дихаю, а тому говорить такі слова з доволі прихованим сенсом. Мені так хочеться кинутися йому на шию, закритися десь у коморі та віддатися пристрасті. Мої органи, які за це відповідали, просто кричали про це.

Але я намагалася включати мозок та здоровий глузд. Біля мене стоїть мій чоловік, якому я у день весілля клялася у вірності. Однак цього я вже не дотрималася. Я дуже шкодую про це, але Євгеній...

- Ліно, все добре? - звернувся до мене Ральф, коли сіроокий зі своїми помічниками пішов. Я до останньої секунди проводила колишнього шефа поглядом.

- Так, - сказала я.

- Не обманюєш мене? - запитав мій чоловік, обійнявши за талію та поцілувавши у шию.

- Ні, - промовила я.- Просто втомилася. Хочу додому, залізти у гарячу ванну та...

- Та чекати на мене? - продовжив рудий

- Так, - махнула я головою.

- Тоді біжи додому та готуйся до фізичних вправ, - відпустив він зі своїх обіймів.

- Гаразд, - усміхнулася я.

Фізичні вправи... Чорт. Що робити? Мені зовсім не хочеться Ральфа? Краще сіль їсти ложками, ніж бути з ним в одному ліжку. Це якось не правильно. Чому в мене така відраза до Лауди?

З такою думкою я вийшла на вулицю з офісу та крокувала в сторону свого автомобіля. Мені було настільки гірко, що не передати. Мої ноги тягнулися, а голова була схилена додолу. Настрою не спостерігалося.

- Я бачу ти  вибрала свого чоловіка, - сказав до мене голос Маланюка.

Доля видно вирішила з мене познущатися. Перед мною власною персоною стояв Євгеній. Як же йому пасував чорний костюм, а також крива посмішка…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍