Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

15

"Я кохаю його!" - знаю, що нерозумно, але нічого не можу із собою вдіяти.

Шалено приємно ось так просто лежати на ліжку в його обіймах до біса втомленою, але такою щасливою. Я насилу придушила чергове позіхання і подивилася на Влада, його рука, що перебирала моє волосся, перемістилася на обличчя, де відразу ж почала обстежувати контури губ. Мовчання. Він задумливо дивився у вікно, явно думаючи про щось своє.

- Поговори зі мною! - попросила я.

- Що ти хочеш почути? - сумно прозвучало у відповідь.

- Хочу почути тебе! І зрозуміти! - через кілька миттєвостей тиші, я продовжила - Твою поведінку! Чому ти так? Що це все було?

- Невдалі спроби втекти від спокуси! - після деякої паузи прошепотів Влад.

Сказати, що я здивувалася, це не сказати нічого! За весь час - перша пряма відповідь на моє запитання.

- Але навіщо? Що не так? -закінчення фрази "в мені" я вимушено придушила, не афішувати ж, що я, як завжди, прийняла все на рахунок себе коханої.

- Справа не в тобі! - він що, думки читає?! - Швидше навпаки, твоя цілеспрямованість, якій би позаздрив сам Наполеон, зруйнувала всі мої спроби віддалитися.

Влад уперше з ніжністю дивився на мене. У напівтемряві кімнати, освітлюваної лише повним місяцем із вікна, він неймовірно красивий, здавався зараз таким несправжнім і таким недосяжним. Мене невблаганно хилило в сон, відчайдушні спроби чинити опір не допомагали. У напівдрімоті його голос лунав заворожуюче тихо, ніби уві сні.

- Ти з одного світу, я з іншого. Нам не бути разом! - слова я розібрала, от тільки суті, занурюючись у глибокий сон, не вловила. Лише одна думка зародилася на межі свідомості - "помиляєшся, мій милий!!!"

Я стояла під душем та по-ідіотськи посміхалася. Влад мені не наснився і, судячи з апетитних запахів під час мого пробудження, господарював на кухні. Нашвидку обмившись і обмотавшись рушником, я полетіла до нього. Але у вітальні мене здолало незрозуміле відчуття невідповідності. Погляд уперся у вхідні двері. Ціла й неушкоджена! А чого я, власне, очікувала від броньованих дверей? Тільки зараз до мене дійшло, що сумочка з ключами від квартири вчора залишалася у Влада в машині на задньому сидінні. Я її точно не забирала, просто банально забула! Але, тоді як ...?!

Ззаду мене обхопили сильні руки.

- Уже мрієш утекти? - спекотне дихання і ніжний поцілунок у мочку вуха.

Тілом пройшло приємне тремтіння, витісняючи, на даний момент, непотрібні думки з голови.

- Доброго ранку! - прошепотіла я, розвертаючись до нього обличчям.

- Як скажеш, маленька! - і знову палючий поцілунок.

Сніданок довелося відкласти. Десь години за дві, Влад, щільно мене нагодувавши, потягнув на вулицю, провітриться, як він сказав.

У суботньому ранковому парку біля мого будинку було напрочуд тихо. Ми блукали серед доглянутих дерев, тримаючись за руку, і мовчали. Відсутність розмови не викликала незручності, а навпаки дарувала відчуття безтурботності. "От так би завжди!" - подумала я й усміхнулася, щось мене понесло на лірику! Якщо так піде й далі, почну вірші писати. Куди поділося все притаманне мені - іронія, уїдливість, шкідливість, нахабство, егоїзм? Зараз я почувалася серпанковою панночкою, що тане від одного погляду коханого.

Несподівано Влад м'яко притягнув мене до себе і зарився обличчям у волосся. Усі почуття знову загострилися навколо нього одного.

- У тебе таке обличчя, ніби ти вирішуєш проблему світового масштабу! - хрипло прошепотів він мені на вухо. - Може, я можу чимось допомогти? - і дбайливо обхопивши мою фізіономію долонями, уважно оглянув, і, не втримавшись, усміхнувся. - А тепер приголомшене! Я так сильно на тебе дію? - самовдоволено усміхнувся він.

А наче не знає?! Не вистачало ще й почервоніти! Усе абзац - почервоніла!

- Розкажи мені, - Влад ніжно, ледь відчутно поцілував мене у скроню, - що діється там усередині?

- Не знаю! Ти що, мене гіпнотизуєш? - намагаючись ухилитися від прямої відповіді, ніяково пожартувала я.

- Тебе?! - він здивовано підняв одну брову і тут же пригнічено зітхнув. - Якби я тільки міг!

Після цих слів він мене відпустив і пішов уперед, змусивши одночасно відчувати і свободу думок, і гіркоту від втрати його привабливого контролю.

Зітхнувши, я понуро попленталася за Владом, уже чудово усвідомлюючи, що в його руках не тільки моє серце, а й душа. 

- Навчи мене готувати! - наступного дня видала я.

Після безсонної ночі я, відчайдушно позіхаючи, сиділа на м'якому куточку і спостерігала за маніпуляціями Влада на кухні. В одних боксерках чорного кольору і з постілкою в руках він, біля каструлі щойно приготованого ароматного супу, був схожий на ожилу модель глянцевого журналу, що загубилася. Ідеальна фігура - широкі плечі, вузькі стегна, все це забезпечено рельєфною мускулатурою, але не надто, а якраз в саму міру, що змушує мимоволі пускати слину. Обличчя - глибоко посаджені сріблясті очі, надавали погляду, навіть швидкоплинно кинутому, млосність і загадковість, прямий аристократичний ніс, ледь помітно викривлений у бік (старий перелом?) додавав ефектності, легка щетина підкреслювала чітко окреслені повні губи. Загальна картина виглядала вражаюче, особливо для моєї невинної психіки. Але було щось ще невловиме і привабливе, що словами описати просто неможливо. Навіть я, блондинка в четвертому покоління, це відчувала! І що, цікаво, ця досконалість робить у мене на кухні????

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍