Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

Він повернувся до читання. 

Чарліна замислилася, чи сказати, що та давня повитуха могла мати рацію. Лабоки існували, то чому б не існувати й лабокінам? Та вона була впевнена, що король не повірить, тому просто зробила запис про це. Тоді вона взялася за зім’ятий сувій. Перш ніж розгорнути його, Чарліна подумала, що варто ще раз глянути на папери, які вона вже прочитала і відклала: раптом якийсь із них теж світиться? Один і справді ледь помітно світився. Витягнувши його, Чарліна виявила, що це рахунок від чарівника Мелікота за те, що він зробив так, щоби дах виглядав золотим. Це було незрозуміло, але Чарліна записала і це, перш ніж розв’язати вицвілу золотаву стрічку і розгорнути сувій. 

То виявилося родовідне дерево королів Верхньої Норландії, нашкрябане доволі поспішно й неакуратно, ніби мало бути лише ескізом для набагато охайнішої копії. Чарліна ледве могла прочитати ці записи. Аркуш був заповнений перехресними лініями, стрілочками, які вели до дописаних зауважень, кривулястими кільцями з примітками всередині. 

— Сір, — сказала вона, — чи не могли б ви мені це пояснити? 

— Давай поглянемо. 

Король узяв сувій і розгорнув його на столі. 

— Ага, — сказав він. — Красива копія цього висить у нас у тронній залі. Я не розглядав її детально вже багато років, але знаю, що вона значно спрощена порівняно з цим родовідним деревом — самі лише імена правителів, на кому вони були одружені й таке інше. А тут, як бачимо, є примітки, судячи з почерку, написані різними людьми. Дивися. Оце мій предок, Адольфус Перший. Примітка біля нього написана дуже вже старовинними письменами. Тут пише… гм… «Звів мури града силою Ельфодара». Не сказав би я, щоб від тих мурів лишився хоч якийсь слід, чи не так? Але кажуть, що Набережна вулиця біля річки є частиною стародавніх мурів… 

— Вибачте, сір, — втрутилася Чарліна, — а що таке Ельфодар? 

— Не маю уявлення, люба, — сказав король. — Хотів би я знати. Кажуть, він приносив королівству процвітання та захист, чим би він не був, але він щез, видно, вже дуже давно, багато років тому. Гм. Оце цікаво, — король провів вказівним пальцем від однієї примітки до другої. — Тут, біля дружини мого предка, написано: «Звана Ельфожінкою». Мені завжди говорили, що королева Матильда була лише напівельфійкою, але ось поруч з її сином, Гансом Ніколасом, приписано: «Ельфодитя». Певно, саме тому він так і не став королем. Ніхто по-справжньому не довіряє ельфам. Як на мене, величезна помилка. Натомість коронували сина Ганса Ніколаса, дуже нецікавого чоловіка на ім’я Адольфус Другий, який так нічого важливого і не зробив. Він єдиний король на цьому сувої, біля чийого імені нема примітки. Це про щось та й свідчить. Але його син — ось він — Ганс Пітер Адольфус, він вже має примітку: «Відновив безпеку Королівства за допомогою Ельфодара», — що б це не значило. Люба моя, це дуже цікаво. Чи не зробила б ти мені послугу — гарненько та розбірливо перепиши імена всіх цих людей і примітки поряд із ними? Кузенів і все, де нема приміток, можеш пропустити. Чи це тебе не обтяжить? 

— Зовсім ні, сір, — сказала Чарліна. Вона якраз обдумувала, як непомітно переписати все це для Софі та Блима, а воно виявилося он як. 

Решту дня вона провела, переписуючи сувій у двох примірниках. Один був звичайною чернеткою, при якій вона раз у раз перепитувала короля щодо тієї чи іншої примітки, а другий переписала найгарнішим свої почерком для самого короля. У процесі вона зацікавилася не менше, ніж король. Ну, наприклад, чому небіж Пітера Ганса Третього подався до «опришків у горах»? Чому королева Гертруда стала «чорнокнижницею, якої боятися слід»? І чому біля її доньки, принцеси Ізолли, стоїть примітка «коханиця синього чоловіка»? 

Король не міг відповісти на ці питання, проте сказав, що має добре уявлення, чому принца Ніколаса Адольфуса позначили як «пияка». 

— Чи ти дивилась отут, де сказано, що батька принца, Пітера Ганса Четвертого, називали «тираном, а до того ж чорнокнижником»? — запитав король. — Деякі з моїх предків не були добрими людьми. Я певен, що він люто знущався з бідолашного Ніколаса. Мені казали, що воно трапляється, коли ельфійська кров розріджується, однак я гадаю, що насправді це просто такі люди. 

Наприкінці дня, коли Чарліна дійшла майже до самого низу сувою, де вже мало не кожен правитель називався Адольфусом, Адольфусом Ніколасом або Людовіком Адольфусом, вона з цікавістю наткнулася на принцесу Мойну, яка «пошлюбила великого правителя Чужокрайнії, проте вмерла, привівши на світ відразливого лабокіна». Чарліна була певна, що саме про Мойну йшла мова у щоденнику фрейліни. Скидалося на те, що хтось усе ж таки повірив у розповідь повитухи. Вона вирішила не казати про це королю. 

Трьома рядками нижче вона дійшла до самого короля, «загубленого серед своїх книг», та принцеси Хільди, котра «відхилила матримоніальні пропозиції від короля, трьох лордів і чарівника». Приписка про це була втиснута на самісінький краєчок, щоби зробити місце для спадкоємців королевого дядька, Ніколаса Пітера, котрий мав якусь неймовірну кількість дітей. Діти цих дітей займали весь нижній рядок. «Як вони взагалі пам’ятали, хто є хто?» — здивувалася Чарліна. Половина дівчат мали ім’я Матильда, а друга половина — Ізолла, тоді як хлопчиків кликали переважно Гансами або Гансами Адольфусами. Розрізнити їх можна було лише за дрібними рукописними примітками, де про одного Ганса говорилося, що він «вельми неотесаний, потонув», про іншого — «випадково вбитий», а про ще одного — «помер на чужині». З дівчатами було гірше. Одна Матильда була «нудна гордовита дівчина», другої належало «боятися, як К-ви Гертруди», третя ж була «лихої вдачі». Спадкоємець короля, Людовік Ніколас, виділявся на тлі, як почало здаватися Чарліні, по-справжньому лиховісної родини тим, що поруч із ним не було жодної примітки, як і біля того нецікавого Адольфуса з давніх часів. 

Чарліна переписала все: імена, примітки і тому подібне. До кінця дня вказівний палець на правій руці занімів і був весь синій від чорнила. 

— Дякую, моя дорога, — сказав король, коли Чарліна передала йому чистовий примірник. Він так захланно поринув у читання, що Чарліні легко вдалося зібрати свій чорновий примірник та решту нотаток і порозпихати по кишенях, щоб король не помітив. Коли вона встала, король підняв погляд і промовив: 

— Сподіваюся, ти вибачиш мені, моя дорога. Наступні два дні я не потребуватиму твоєї допомоги. Принцеса наполягає, щоб у ці вихідні я вийшов з бібліотеки і грав роль господаря дому перед юним принцом Людовіком. Вона, знаєш, не вельми дає собі раду в чоловічому товаристві. Але сподіваюся побачити тебе в понеділок. 

— Так, звичайно, — сказала Чарліна. 

Вона підібрала Приблуду, яка притрюхикала до неї з кухні, та пішла до вхідних дверей, ламаючи голову, що робити зі своєю копією сувою. Вона не була певна, чи довіряє Блимові. «Хіба можна довіряти комусь, хто виглядає як маленький хлопчик, але насправді дитиною не є? А ще ж оті слова дідуся Вільяма про вогняних демонів, які переказав Пітер. Чи можна довіряти такій небезпечній