Джоан Харріс - П'ять четвертинок апельсина

– Рен. Ренетт.

Знову ця млява усмішка і короткий кивок на додачу, ніби в мріях вона була королевою, а я – підданою. Як повідомила мені медсестра, вона забула своє ім’я, але була доволі щаслива. Вона проживала свої «гарні часи», радо дивилася телевізор, особливо мультики, і любила, коли їй розчісують волосся й при цьому грає радіо…

– Звичайно, наші погані періоди нікуди не ділись, – сказала медсестра, і я завмерла від цих слів, відчуваючи, як у моєму шлунку щось ворушиться та перетворюється на суцільний жмуток жаху. – Ми прокидаємося вночі, – дивно було чути, як вона каже «ми», ніби якимось чином розділяє її старість і божевілля. – А ще інколи в нас невеличкі спалахи гніву, еге ж?

Вона мило мені всміхнулась, молода блондинка близько двадцяти років, і в ту мить я так ненавиділа її за молодість і блаженне невідання, що мені важко далося всміхнутись у відповідь.

Я відчула таку саму усмішку на своєму обличчі, коли поглянула на дочку, й одразу зненавиділа себе за це. Я зробила ще одну спробу заговорити до неї, цього разу більш приязним тоном.

– Ти ж знаєш, як воно, – промовила я, виправдовуючись. – Терпіти не можу старих… і лікарні. Але я переказала гроші…

Не треба було цього говорити. Інколи буває так, що все сказане – не до ладу. Мати точно це знала.

– Гроші, – з презирством сказала Пісташ. – Невже це все, що турбує людей?

Потім вона пішла спати, і того літа наші стосунки розладились. Під кінець канікул вона поїхала раніше, ніж завжди, посилаючись на втому та наближення нового навчального року, але ж я бачила, що щось не так. Я раз чи двічі спробувала з нею поговорити, але це нічого не дало. Пісташ тримала дистанцію, а в її очах я помічала пересторогу. У ті дні вона отримувала багато листів, але я не звертала на це уваги, і зрозуміла все значно пізніше. А тоді моя голова була забита іншими речами.

2

Через декілька днів після того приїзду Янніка та Лори в нас з’явилась закусочна на колесах. Її притягнула величезна фура й вивантажила на трав’янисту смугу просто навпроти «Малинового млинця». Звідти вибрався молодик у червоно-жовтому паперовому капелюсі. Я в ту мить обслуговувала клієнтів, тож майже не звернула уваги на цю метушню, та коли по обіді виглянула у вікно, із подивом побачила, що фура поїхала, а на її місці залишився малий фургончик, збоку якого великими яскраво-червоними літерами було написано «Суперперекус». Я вийшла з крамниці, щоб поглянути ближче. Фургон здавався бездоглядним, хоч його віконниці були перевиті ланцюгами та замкнені на навісні замки. Я постукала у двері. Мені ніхто не відповів.

Наступного дня закусочна на колесах розпочала роботу. Я помітила це десь о пів на дванадцяту, коли зазвичай починали приходити мої перші клієнти. Відчинені віконниці демонстрували шинквас, над яким розгорнувся червоно-жовтий тент. Там же була й гірлянда з прапорців, на кожному з яких була написана назва страви й ціна: смажений біфштекс, 17 фр.; смажена сосиска, 14 фр. Ще там були яскраві постери, що рекламували «Суперперекус», «Велетенські бургери» та різноманітні напої.

– Схоже, у вас з’явився конкурент, – зауважив Поль Ур’я, який з’явився точно о дванадцятій п’ятнадцять. Я не стала питати в нього, що б він хотів замовити – він завжди брав фірмову страву та півлітра вина, і по ньому можна було звіряти годинник. Він ніколи не теревенив, а сідав на звичне місце біля вікна, їв і дивився на дорогу. Тож я вирішила, що це один із його нечастих жартів.

– Конкурент! – зневажливо пхикнула я. – Щоб ви знали, мсьє Ур’я, того дня, коли «Малиновому млинцю» доведеться конкурувати з торгашем у засмальцьованому фургоні, я назавжди сховаю свою горщики й каструлі.

Поль хихикнув. Сьогодні фірмовою стравою були його улюблені грильовані сардини, до яких подавався домашній горіховий хліб. Він машинально жував і, як завжди, споглядав за дорогою. Поява закусочної на колесах наче не відобразилась на кількості відвідувачів млинцевої, тож наступні дві години я готувала на кухні, поки офіціантка Ліза приймала замовлення. Коли я знову виглянула на вулицю, біля «Суперперекусу» було двійко людей, але то були не мої постійні клієнти, а якась молодь – хлопець і дівчина з пакетиками смаженої картоплі. Я знизала плечима. Ніякої загрози не було.

Наступного дня їх було вже з десяток – сама молодь, а ще з’явилося радіо, яке на максимальній гучності грало верескливу музику. Незважаючи на денну жару, я зачинила двері млинцевої, але відгомін гітар і барабанів усе одно проникав крізь скло всередину. Мої завсідниці Марі Фенуй і Шарлотт Дюпре поскаржились на спеку і галас.

Ще через день юрба стала більшою, а музика – гучнішою, і я пішла сваритися. Підійшовши до закусочної на колесах об одинадцятій сорок, я одразу ж опинилася серед підлітків: декого я впізнала, але були й чужі – дівчата в кофтинках із поворозочками через шию, у літніх спідницях або джинсах, парубки в сорочках з настовбурченими комірами та байкерських чоботах із пряжками. Я помітила кілька мотоциклів, обіпертих об бічні стінки фургона, тож до запаху пива й смаженини домішувався ще й сморід бензину. Якась дівчина з коротким волоссям і сережкою в носі чванливо глипнула на мене, коли я проходила до шинкваса, а потім її лікоть несподівано опинився просто переді мною, мало не вдаривши в обличчя.

– Пильнуй чергу, стара, – пробурмотіла вона повним жуйки ротом. – Шо, не бачиш, тут люди ждуть!

– Так от що ти тут робиш, дорогенька, – огризнулась я. – А мені здалося, ти тут роботу собі шукаєш.

Дівчина витріщилась на мене, а я проштовхнулася далі, навіть не глянувши в її бік. Якою б не була Мірабель Дартижан, але дітей вона виховувала так, щоб по слово в кишеню не лізли.

Шинквас виявився височеньким, і мені довелося встати навшпиньки, щоб зустрітися очима з парубком років двадцяти п’яти, доволі симпатичним, таким жевжикуватим блондином з волоссям нижче коміра та золотою сережкою – здається, у формі хреста – у вусі. Сорок років тому його очі справили б на мене враження, але тепер я стала надто стара й перебірлива. Гадаю, я втратила інтерес до чоловіків тоді, коли вони перестали носити капелюхи. Якщо подумати, обличчя парубка було мені трохи знайоме, але тоді я про це не задумувалась.

Ясна