Том Вейнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

class="sup">71. У таких справах судді ухвалюють різні рішення: іноді вони визнають, що угода передбачає зобов’язання франчайзера не відкривати поблизу інших підрозділів, а іноді кажуть, буцім франчайзі просто не поталанило.

У світі кримінального франчайзингу, звичайно ж, ніхто не позивається. Тож коли порушується франшиза картелю, конфлікти вирішуються традиційними способами – за допомогою кастетів та іншої зброї. От і в Ґерреро відбувалося щось подібне. Справа зі зникненням 43 студентів і далі сповита туманом, але, ймовірно, за цим стоїть банда Guerreros Unidos. Більшість аналітиків вважає, що ця банда виникла як місцева франшиза організації «Бельтран Лейва», великого міжнародного картелю, який чинив контрабанду розмаїтих наркотиків. Бельтран Лейва – це сім’я на чолі з Артуро на прізвисько «Борода», на яку працювало кілька різних банд на теренах із центром у регіоні Ґерреро. Проте, схоже, франчайзі утворилося забагато. Як і Guerreros Unidos, які контролювали північну tierra caliente («гарячу землю»), «Бельтран Лейва» наймала такі банди, як Rojos («Червоні»), що опікувалися центром штату, і «Незалежний картель Акапулько», який порядкував у порту. Іноді доводилося вдаватися по допомогу до таких банд, як Ardillos («Білки») й Granados72.

Усі франшизи «Бельтран Лейва» працювали в Ґерреро. Конкуренція між ними почала зашкалювати. Після смерті Артуро «Бороди» організація «Бельтран Лейва» ослабилася й почалася колотнеча між франчайзі. Guerreros Unidos, «Червоні» й «Незалежний картель Акапулько» приставили ножі одні одним до горлянок, а представники інших франшиз і собі домагалися переваг. Тому в Ґерреро таке жахливе насильство. Через це, либонь, і 43 студенти пропали: за однією з версій, Guerreros Unidos гадали, буцім студенти, які їхали краденим автобусом на демонстрацію в Мехіко, належали до дрібних кримінальних банд, що перевозили героїн. Надмірний франчайзинг зробив неефективною контрабанду наркотиків у центральній Мексиці, бо франчайзі-конкуренти лишень убивали одні одних (і невинних громадян), що зашкодило справі перемитництва наркотиків.

Це не єдина вада франчайзингу як системи. Локальні франшизи, закріплені за конкретними теренами, набагато менш мобільні, ніж групи з вертикальним підпорядкуванням. У війні картелів «Сетас» і Сіналоа останнім вдавалося завдавати ударів по центрам територій перших. Під час чергового спалаху ворожнечі сіналоанці відрядили до штату Веракрус ударний загін «Matazetas» («Убивці Сетас»), який виправдав свою назву, вимордувавши десятки членів конкурентного картелю. При моделі кооптування тубільних злочинців у «Лос-Сетас» лишається набагато менше можливостей віддячити тим самим.

Нарешті, попри всі переваги децентралізованого управління, така схема передбачає делегування повноважень місцевим менеджерам, які припускаються помилок. А якщо місцеве представництво серйозно схибить, це може позначитися на всьому бренді. Погляньмо ще раз на ризики звичайних франшиз. McDonald’s створив 30 000 франчайзингових їдалень; усі франчайзі відбули курс навчання й зобов’язані виконувати низку правил, хоча керувати підприємством вони можуть на власний розсуд. Неймовірний успіх мережі демонструє, наскільки ефективною може бути така модель. Однак вільності в місцевому управлінні можуть послабити контроль якості, що позначається на іміджі бренду. У 2014 році в ресторані McDonald’s у Японії клієнтові подали порцію картоплі фрі, у якій виявили людський зуб, і тепер відвідувачі в усьому світі двічі подумають, перш ніж почати їсти Біґ-Мак.

Так само ризикують і картелі. За децентралізованого управління недосвідченість і погана контрольованість місцевих босів зустрічаються частіше, ніж за суворої вертикалі. А помилки місцевих партнерів можуть зруйнувати весь бренд. Розгляньмо справу Хайме Сапати, спецагента Імміграційної та митної служби США, вбитого 2011 року найманцем картелю в Мексиці. Вони з колегою прямували з Монтеррея до Мехіко на своєму броньованому «шевроле субурбан», і на південь від Сан-Луїс-Потосі їх заскочили із засідки озброєні чоловіки й змусили з’їхати з дороги. Майже 90 куль, випущених наймитами картелю, не змогли пробити захист броньованого «шевроле» вартістю 160 000 доларів. Але, зупинивши автівку, Сапата ввімкнув режим паркування, через що двері автоматично розблокувалися. Гангстери змогли відкрити дверцята і застрелити двох агентів, смертельно поранивши Сапату.

Згодом виявилося, що гангстери були членами місцевого осередку «Лос-Сетас», які, либонь, вистежили Сапату з колегою, коли ті зупинилися на узбіччі, щоб купити сендвіч. Схоже, їм здалося, що двоє кремезних латиносів – члени конкурентного картелю, а не американські агенти. Один бандит пізніше визнав американським посадовцям, що він із товаришами з інших осередків «мав наказ проводу “Лос-Сетас” викрадати автівки, що їх цінував картель». Убивство Сапати порушило серйозне неписане правило мексиканських картелів: ніколи не вбивай американців, тим більше копів. Попри ендемічне насильство в країні й високий рівень залучення американських агентів до мексиканських справ, Сапата вважається першим американським правоохоронцем, який загинув у Мексиці при виконанні з 1985 року.

Це був дуже поважний прорахунок, який викликав різку реакцію США. Через тиждень після вбивства Сапати федерали скоординованими діями по всій країні заарештували понад сотню підозрюваних у наркотрафіку. Ватажка банди, що вбила Сапату, заарештували в Мексиці та екстрадували до Вашингтона. Але то був лише початок: 2012 року мексиканські морські піхотинці ліквідували ватажка «Лос-Сетас» Еріберто Ласкано. За рік зловили нового ватажка Мігеля Тревіньйо. Картель продовжує діяльність, але він значно ослаблений, і керівна верхівка заплатила велику ціну через некомпетентність невеликої групи партнерів. І так, як грубий недогляд на ресторанній кухні може заплямувати глобальний бренд компанії, одна недоладна похибка групи партнерів «Лос-Сетас» стала причиною нищівних ударів по верхівці картелю. Тож ліцензування бренду може наражатися на поважні ризики.

• • •

Франчайзинг кримінальних брендів – успішна стратегія наркокартелів, але для інших вона небезпечна. Вона дозволила кільком кримінальним організаціям здійснити дуже швидку експансію при диверсифікації джерел надходжень від простої контрабанди наркотиків до цілого спектру злочинної діяльності. Їхній дохід зростає завдяки тому, що на рівні місцевих осередків бренд хутко розпізнається, спрощуючи здирництво й залякування. Знаряддя простіше й дешевше купувати гуртом, а це означає, що місцеві злодюги краще споряджені. Реклама теж ефективніша, бо одне звірство відразу підносить імідж усіх франчайзі. Водночас територіальна ворохобня між локальними представництвами істотно збільшує насильство.

Чи є в усьому цьому хоч якийсь просвіток? Добре, що назагал франшизи менш професійні, ніж картелі, які займаються виключно наркоторгівлею. Банди на кшталт «Лос-Сетас» одержують гроші, стягуючи відсотки з заробітків місцевих злочинних ватаг; вони менш винахідливі за інші картелі у корумпуванні й наїзді на вищих урядовців. На піку своєї діяльності до картелю Хуареса залучили навіть чолового борця з наркотиками. У боротьбі проти Колумбії картель Медельїна збив пасажирський авіалайнер, загинуло 107 осіб. Такі організації загрожували існуванню цілої держави. А от у злочинних мереж на кшталт «Лос-Сетас», попри всю їхню жорстокість, усе по-іншому.

У багаторічній перспективі боротися з ними легше. Картелі старого гарту, як-от Сіналоанський, присутні скрізь і ніде водночас, їхній бізнес – перемитництво товарів,