Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

Ми знову піднялися в гробницю. Було видно, що за час нашої відсутності там хтось побував, тому що кам’яна плита, яка затуляла вхід, лежала всередині, а з верхівки скелі звисала линва. Всередині ще одна линва спускалася в колодязь мумії. Ми глянули один на одного, але не сказали і слова. Закріпили свого мотузка, й містер Трелоні спустився першим, а я одразу за ним. Коли ми стояли на дні шахти, в мене промайнула думка, що ми можемо опинитися в пастці: якщо хтось переріже нашого мотузка, то ми будемо поховані живцем. Думка була жахлива, але було вже пізно щось робити і я промовчав. Ми обоє мали смолоскипи, тому було достатньо світла, коли ми проходили через коридор і увійшли в камеру, де стояв саркофаг. Перше, що впадало в око, була пустка: гробниця здавалася порожньою без великого саркофага, без скрині з алебастровими глеками, без столиків, на яких стояли речі та їжа для небіжчиці, без фігурок рабів.

А на тому місці, де стояв великий саркофаг, лежала мумія цариці Тери! Поруч із нею валялися трупи трьох арабів, які покинули нашу групу. Їхні обличчя почорніли, руки і шиї були замурзані кров’ю, яка струменіла з рота, носа і очей.

У кожного на горлі були сліди від руки з сімома пальцями.

Ми з Трелоні підійшли ближче й аж заклякли з жаху.

На грудях царської мумії лежала рука з сімома пальцями, а на зап’ясті видніла нерівна червона лінія, де загусли краплини крові.

Розділ XII

Чарівна скринька

Отямившись від подиву, ми взяли мумію й підняли у горішню камеру. Я поліз першим, щоб прийняти її зверху. Глянувши вниз, я побачив, як містер Трелоні узяв ту руку і сховав її за пазуху. Мертвих арабів залишили на тому ж місці. За допомогою мотузків ми спустили мумію додолу, а потім понесли до виходу з долини, де повинен був чекати наш ескорт. На наше превелике здивування, ми побачили, що араби вирушають. Коли ми висловили шейху своє невдоволення, він відповів, що повністю виконав нашу домовленість: він чекав на нас три дні, як і було домовлено. Я думав, він збрехав, щоб приховати свій справжній намір, а коли ми з Трелоні порівнювали наші записи, я дізнався, що він мав таку саму підозру. Лише діставшись Каїра, ми виявили, що шейх мав рацію. Коли ми вдруге увійшли в камеру мумії, було 3 листопада 1884 року — у нас була причина запам’ятати цю дату.

В тій гробниці ми згаяли три дні нашого життя. Хіба ж не дивно, що зараз вона спочиває поруч із нами, а ми відчуваємо вплив якоїсь невидимої сили? Чи буде щось дивне в тому, якщо вона в призначений час вона піде з нами в могилу? Якщо взагалі для нас знайдеться могила — для тих, хто сам пограбував мертву!..

Містер Корбек помовчав, а потім провадив далі:

— Ми без проблем дісталися Каїра, а звідти Александрії, де повинні були сісти на корабель до Марселя, а звідти їхати поїздом до Лондона. Але людина планує, а Бог вирішує.

В Александрії на Трелоні чекала телеграма зі звісткою про те, що місіс Трелоні померла, народивши дівчинку.

Приголомшений чоловік поспішно виїхав «Східним експресом», а я самостійно повинен був доправити скарб. Лондона я дістався безпечно, здавалося, нашій подорожі сприяла удача. Похорон давно закінчився. Дитину віддали годувальниці, а містер Трелоні відійшов від горя і почати збирати докупи уламки свого життя. Він дуже посивів, а риси його рішучого обличчя посуворішали. Відтоді як він отримав телеграму в судновій конторі Александрії, я вже ніколи не бачив щасливої усмішки на його обличчі.

Робота — найкращі ліки, тож він із головою поринув у неї. Дивна трагедія його втрати і подарунку — народження дитини після смерті дружини — сталася тоді, коли ми були в камері мумії. Здавалося, це якимось чином пов’язано з його єгипетськими дослідженнями, а особливо з таємницями цариці. Він дуже мало розповідав мені про свою дочку, але було очевидно, що через неї в його свідомості боролись дві сили. Я бачив, що він любив її — і все-таки не міг забути, що її народження коштувало життя її матері. Також було щось, через що стискалось його батьківське серце, але він не казав мені, що це. Якось під час відпочинку він розповів про причину свого мовчання. «Вона не схожа на матір, але і рисами, і кольором обличчя неймовірно нагадує зображення цариці Тери».

Він сказав, що відіслав її до людей, котрі потурбуються про неї краще, ніж він сам. Я часто говорив із ним про доньку, але він не дуже розводився на цю тему. Якось він сказав мені: «Існують причини, через які я не повинен говорити більше, ніж потрібно. Одного дня ви дізнаєтесь — і зрозумієте!» Я поважав його стриманість, тож більше ні про що не розпитував. Вперше я побачив її у вашій присутності.

Коли скарби, які ми… е-е-е… взяли з гробниці, привезли сюди, містер Трелоні сам розмістив їх. Мумію він поклав у великий залізний саркофаг у холі. Вона була виготовлена для Фіванського Верховного Жерця Уні та вкрита закликами до стародавніх богів Єгипту. Решту речей із гробниці він розмістив у власній кімнаті. Серед них, із причин, відомих йому одному, він помістив і руку мумії. Гадаю, він вважає її найдорожчим скарбом і вище від неї цінує тільки рубін, який називає Самоцвітом Семи Зірок і який зберігає у тому великому сейфі, замкненому й обладнаному різноманітними захисними засобами.

Напевне, все це здається вам нудним, але я повинен був це пояснити, щоб ви зрозуміли те, що сталося в минулому. Спливло багато часу після мого повернення з мумією цариці Тери, перш ніж містер Трелоні знову заговорив зі мною на цю тему. Він декілька разів