Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

— Ні, не так, — похитав головою купець, — це для їжі.

Батько обережно взяв трохи на язик і дав нам усім покуштувати. Сироп дуже нам сподобався.

— Скільки ж ти хочеш за це? — спитав батько.

— Три долари за банку.

— Дай три банки.

— А в тебе є гроші?

— От, — і батько показав на шкурки.

Там серед інших були дві горностаєві шкурки. Купець окинув їх пожадливим поглядом і, показуючи пальцем, сказав:

— Оцих двох вистачить.

Це були гарні шкурки, що коштували тоді, як я тепер розумію, в двадцять разів більше, ніж три банки сиропу. Але сироп так припав нам до смаку, що батько, ні хвилини не вагаючись, віддав за нього дороге хутро.

— Тобі потрібен порох? — спитав купець.

— Потрібен.

— Скільки фунтів?

Але батько, задоволений із своєї покупки, не поспішав збути всі шкурки. Він знав, що ми будемо в Форт-Бентоні ще багато днів, отож знайдеться час придбати потрібні товари. Купець згодився з ним, але зауважив, що шкода нести шкурки назад до табору. Він добре заплатить за них доларами, за які завжди можна купити який хоч товар у кожного купця. Чи ми знаємо про це?

— Знаю про це, знаю, — відповів батько. — А ти ж скільки даси за ці шкурки?

Купець уважно обдивився хутра і заявив:

— Вісімдесят доларів:

— А за цей індійський каптан?

— Двадцять доларів.

Батьки з хвилину порадились між собою і згодились.

— Щоб ми не поверталися впорожні до табору, дай нам на двадцять доларів пороху, — попросив батько.

— З великою охотою, — кивнув чемний купець.

Він одважив чималий мішечок пороху, добре запакував і дав батькові. Потім витяг з шухляди пачку доларів і почав їх голосно перелічувати. Виклав сорок банкнотів по одному долару і двадцять по два долари і підсунув пачку батькові:

— От вісімдесят доларів.

Батько не знав банкнотів по два долари і дивився на них підозріливо. В крамниці був американський солдат. Батько запитав його на мигах, чи це справжні гроші.

— Sure[6], найкращі! — рішучим голос запевнив солдат.

В чудовому настрої, з сиропом, порохом та доларами ми повернулися до табору. Опівдні прийшов до нас поговорити дядько Гучний Грім, і ми розповіли йому, що були в крамниці. Дядько попрохав показати йому гроші. Глянувши на банкноти по два долари, він з обуренням вигукнув:

— Це ж не долари. Це розмальовані папірці! Вони нічого не варті.

Негайно ж дядько, батько й мати пішли до селища. Купець сидів за своїм прилавком.

— Ти дав сьогодні, — звернувся до нього дядько англійською мовою, — дав моєму братові гроші, які зовсім не є грішми. Це не долари.

Купець оглянув викладені на стіл «банкноти» і спокійнісінько заявив:

— Так, це не долари.

— Тоді, будь ласка, обміняй їх на справжні.

— Це ж як? Навіщо мені обмінювати оці нікчемні папірці? Я ж дав йому справжні долари…

— Брешеш! — гостро обірвав дядько. — Ти дав йому папірці.

— Го-го, вам скандалу захотілося?! — гукнув купець і, підскочивши до дверей, покликав якогось чоловіка, що саме проходив мимо. — Алло, шерифе, ідіть-но сюди на хвилинку.

Поліцай, з двома револьверами за поясом, зайшов до крамниці.

— Що сталося, Діку?

— Ці джентльмени збираються влаштувати скандал. Вимагають, щоб я обміняв їм оці папірці на справжні долари. Скромне бажання, га?

Дядько підійшов до шерифа.

— Мій брат продав йому сьогодні свої шкурки й одержав половину доларами, а половину папірцями замість доларів.

— Це неправда! — гримнув купець. — В крамниці якраз був солдат, котрий бачив долари, які я заплатив цьому червоному джентльменові. Джентльмен сам показував їх солдатові й запитував його чи справжні вони. Може, ти будеш відмовлятися від цього?

— Ні, це правда, — признався батько.

— А що ж сказав тобі солдат? — допитувався шериф.

— Казав, що це долари…

— Чого ж ви тоді хочете? — скипів шериф.

— Солдат брехав, — рішуче заявив батько.

Тут шериф і купець розреготались. Коли вони заспокоїлись, шериф суворо гримнув на батька:

— Раджу вам забиратися до свого табору, якщо не хочете познайомитися з нашою тюрмою…

Батьки мої змушені були визнати свою безпорадність і, похнюпившись, пішли геть.

А в таборі панувало загальне піднесення. Багато наших воїнів того дня купувало товари в крамницях, майже всі придбали порох. Кожен зараз же став випробовувати його якість, бо виявилось, що в декого порох був дуже поганий: він не вибухав. Батько попробував і свій. На жаль, він теж виявився дуже поганим. Доводилося насипати в