Мор Йокаї - Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

(— Йохо! — втрутився солтис. — Зараз я тебе викрию, а не наглядач. Це герб тамплієрів, а їх винищили ще в чотирнадцятому столітті!)

Знаю, що винищили, але деякі з них врятувались і, стягуючись до Бранденбурга, по сьогоднішній день існують, зберігши свій герб під іменем «лицарі терніїв». Як саме це їм вдається, розповім далі.

Побачивши лицаря, натовп загув, жінки намагались проштовхнутись до нього, і та була щасливіша, котрій вдалось доторкнутись та поцілувати його плащ. Потім його стягли з коня.

У лицаря було довге руде волосся та довга руда борода. Навіть якби мені не сказали, я б і сам здогадався, що я маю справу з «червоним братом».

— Он іде рудий брат! — сказав наглядач. — Йому й розкажеш, як ти прийшов з Палестини! Він був там двічі, на суші та на воді. Він особисто вбив двісті невірних і визволив тисячу паломників. От з ним поговори! Нехай він тебе розпитає.

Тепер я перелякався не на жарт. Якщо тамплієр почне мене випитувати, то мої глибокі знання в області географії навряд мене врятують! Він же підійшов до мене і дізнавшись від натовпу, що я начебто паломник зі Святої землі, погладив свою розкішну бороду і жахливим, низьким голосом запитав:

— Чим доведеш, що прийшов зі Святої землі?

Одразу спала мені на думку ідея, яка могла б мене врятувати. Під пахвою було моє спасіння. Я показав костур, який дістався мені від благородного мусульманина: ручка його була інкрустована дивним візерунком з міді.

— Поглянь на це, лицарю, — сказав я йому. — Тобі знайоме арабське письмо. Ось, можеш прочитати на ручці усю неймовірну історію мого перебування у полоні невірних та визволення.

Ех, як здригнувся лицар! Від переляку затрусилась навіть його велика борода. Він злякався, що зараз я розкрию, що він ніколи не був на Святій землі, і ніколи не спілкувався з жодним турком.

Аби цього не сталось, він узяв до рук костура і, роздивляючись його справа наліво, як читають східні мови, почав говорити:

— Це і справді арабське письмо, ще й до того ж сарацинське, а ще турецьких кочівників, в котрому описано все, що з тобою трапилось в полоні невірних, благородний паломнику. Слідуй за мною до замку, будеш моїм гостем.

Після цього наглядач розчинився у натовпі так швидко, наче його там і не було. А от люди підійняли мене на свої плечі і понесли за лицарем до місця, де жили «червоні брати». Житло їхнє, оточене ровом, знаходилось за містом. Потрапити всередину можна було тільки через підйомний міст.

Тут лицар передав мене охоронцям, які мене роздягли, запхали у ванну з водою, намилили, вибрили маківку. Далі вдягли на мене яскраву червону рясу. З огляду на її розміри можна було здогадатись, що тому, хто носив її, пощастило в житті більше, ніж мені.

Після цього охоронці провели мене до трапезної. Окрім рудого лицаря, тут засідало ще дванадцять лицарів, серед яких він виглядав найповажнішим.

— Quadraginta tonitrua![38] (Це було одним з м'яких виразів лицаря.) Хлопче, ти мені сподобався. Такої нахабної брехні, яку втнув ти, я ще ніколи не бачив і не чув. Тобі треба тут залишитись. Нашого пономаря чорт забрав. Вчора сконав від чорної віспи. Його місце займеш ти. Його ряса вже на тобі.

Можете собі уявити, як добре мені стало, коли я дізнався, що пономар, чию рясу я маю на собі, віддав Богу душу від чорної віспи.

Я насмілився підмітити, що ніколи не навчався наукам, які для цього потрібні.

— Per septem archidiabolos![39] — зареготав лицар. — Цьому я вірю! Не хвилюйся, ми тебе всього навчимо. Ти тільки лишайся.

Тоді він помітив залізний ошийник на моїй шиї.

— Та — Lucifer te corripiat![40] А то що?

Слово за слово, почав я трохи з цього-іншого, свята обітниця і все таке.

Після цього вони всі зареготали.

— Знаєш що, trifurcifer![41] — закричав лицар. — Ut Belsebub te submergat in paludes inferni![42] Або через обітницю тягаєш ти це залізо на своїй горлянці, або ж за розбійництво на тебе його вдягли. Якщо через обітницю — носи до смерті. Але якщо за розбійництво, то в нас є коваль, котрий зніме його з тебе.

На це я відповів, що ношу його через святу обітницю, але нехай вони вважають, що через розбійництво.

Після чого вони знову розреготались, а потім зрізали з моєї шиї залізний хомут.