Алан Дін Фостер - Чужий

— Кейн. Томас Кейн.

— Це все, що ти пам’ятаєш?

— Зараз я пам’ятаю всіх вас, але імена — ні, — Кейн повільно обвів скупчених біля нього стурбованих астронавтів поглядом.

— Нічого, згадаєш, — запевнив Еш. — Ти згадав власне ім’я і наші обличчя. Для початку непогано. Це теж свідчить про те, що ти не зовсім утратив пам’ять.

— У тебе щось болить? — Паркер знайшов у собі мужність поставити перше незручне питання.

— Усе. Таке враження, що мене шість років били палицями, — Кейн знову піднявся на платформі, звісив ноги і посміхнувся. — Господи, який же ж я голодний. Як довго я був непритомним?

Даллас недовірливо дивився на неушкодженого Кейна.

— Кілька днів. Ти точно не пам’ятаєш, що з тобою трапилося?

— Анітрохи.

— Що останнє ти пам’ятаєш? — запитала його Ріплі.

— Нічого.

— Ти, я і Даллас досліджували якусь дивну планету, — озвалася Ламберт. — Пам’ятаєш, що там трапилося?

Кейн насупився, з важкістю намагаючись розвіяти туман у своїй голові. Як на зло, справжні спогади були десь далеко, і зібрати їх докупи було важко.

— Просто якийсь жахливий сон, в якому я задихався. Де ми зараз? Досі на тій планеті?

Ріплі похитала головою.

— Ні, на щастя. Ми на шляху додому в гіперпросторі.

— Готуємось до завантаження в морозильні камери, — гаряче сказав Бретт. Він, як і всі інші, бажав зануритися під захист безтурботного гіперсну подалі від жахіть, які розбудили їх.

Хоча після того як Кейн ожив, астронавти не могли повірити в те, що старпом приніс на борт жахливого прибульця, все ж він був тут, у герметичній трубці, і кожен міг на нього подивитись.

— Я — за, — із готовністю відповів Кейн. — У мене паморочиться в голові, і я такий втомлений, що засну мертвим сном без усіляких морозильних камер.

Він диким поглядом обвів лазарет.

— Але зараз я вмираю з голоду. Треба б поїсти перед тим, як заснути.

— Я сам зголоднів, — шлунок Паркера невиховано забурчав. — Краще засинати на повний шлунок, інакше потім гірше прокидатися.

— Згоден.

Даллас відчував, що непогано було б влаштувати невеличку гулянку. Оскільки для повноцінної вечірки не було підходящого одягу, то лишався просто бенкет.

— Пропоную поїсти. Один раз перед сном…

IX

Астронавти насолоджувались їжею за спільним столом, запиваючи кавою або чаєм. Окрім Кейна, усі їли неквапливо, намагаючись розтягти задоволення. У астронавтів був піднесений настрій, оскільки вони усвідомлювали, що знову стали єдиною командою, а не через прісне пригощання автокока.

Лише Кейн їв швидко, поглинаючи величезні порції штучного м’яса з овочами. Він уже впорався з двома звичайними порціями і чекав на третю. Здавалося, він не збирався зупинятись. Джонс акуратно їв зі своєї тарілки, яка стояла посеред столу, не задумуючись над демонстративним проявом людської жадібності.

Кейн підняв голову, помахав ложкою і промовив з набитим ротом:

— Перше, що я зроблю після повернення — це добре поїм. Набридла вже ця штучна їжа. Що б там не писали в інструкціях Компанії, від неї відгонить переробкою, до того ж так різко, що цього присмаку не може перебити жодна приправа.

— Я їв і гіршу їжу, — замислено зауважив Паркер. — Хоча і кращу теж.

Ламберт насуплено подивилась на інженера, застигши зі стейком на півдорозі.

— Якщо тобі так вона не подобається, чому ж ти наминаєш її, наче перед смертю?

— Якраз я й кажу, що мені вона подобається, — пояснив Паркер, відправляючи чергову ложку до рота.

— Серйозно? — Кейн не припинив їсти, але підозріло глянув на Паркера, як на божевільного.

Паркер в боргу не залишився:

— Так. Воно ж типу вирощується для нас.

— Так, — відрізав Кейн. — Ти ж знаєш, з чого це робиться.

— Знаю, знаю, — відповів Паркер. — Ну і що? Зараз це стало їжею. З тобою складно говорити, доки ти так запихаєшся.

— В мене є виправдання: я вмираю з голоду, — Кейн відправив ще один шматок і оглянув стіл. — Хто знає, чи амнезія впливає на апетит?

— Апетит… — Даллас копирсався у своїй порції. — Поки ти лежав у автолікарі, в тебе вливали лише рідину: сахарозу, декстрозу та інші речі для збереження життя, але їх недостатньо для повноцінного харчування. Не дивно, що ти такий голодний.

— Ага, — Кейн з’їв ще одну ложку. — Таке враження, що я… я… — Кейн замовк, збентежно і злякано скривився.

Ріплі нахилилась до нього.

— Що трапилося? Щось із іжею?

— Ні… Не думаю. Все смачно. Не думаю… — старпом знову зупинився на півслові. В нього був напружений вираз обличчя, і він невпинно кректав.

— Що ж тоді? — схвильовано поцікавилася Ламберт.

— Не знаю.

Кейн знову скривився, як боєць, що отримав удар у пах.

— У мене кольки… І вони посилюються.

Астронавти нервово спостерігали за тим, як старпом скоцюбився від болю та паніки. Несподівано він почав голосно стогнати низьким голосом і схопився за край столу обома руками. Його кулаки зблідли, а на руках проступили вени. Кейна невпинно усього трусило, наче від холоду, хоча в кают-компанії було досить тепло й комфортно.

— Дихай глибше, це допоможе, — порадив Еш, оскільки всі інші принишкли.

Кейн спробував це зробити, але вдих перетворився на крик.

— Господи, як болить! Як болить! — Кейн невпевнено встав. Його досі трусило, і він хапався за стіл, наче боявся впасти. — Ой-ой-ой!

— Що, що? — безпорадно запитав Бретт. — Що болить? У тебе болить?

Агонізуюче обличчя Кейна змусило Бретта замовкнути і подіяло краще, аніж будь-який крик. Старпом намагався піднятися з-за столу, але знову сів. Він уже не міг контролювати своє тіло. Він протяжно заверещав із виряченими очима. У всіх кров застигла в жилах. Крик відбивався від стін кают-компанії, не шкодуючи присутніх, і не припинявся.

— Його сорочка… — пробурмотіла Ріплі. Її паралізувало, як і Кейна, але з іншої причини. Вона показувала на здуття на грудях у старпома.

На кителі Кейна з’явилася червона пляма. Вона швидко збільшувалася і скоро перетворилась на широкий нерівний кривавий слід у нижній частині грудини. Потім усі почули, як рветься тканина. У забитому приміщенні цей звук звучав огидно і непристойно. Сорочка Кейна луснула навпіл, як диня, і з-під неї показалася маленька голова, завбільшки з людський кулак. Вона звивалася і крутилася, як змія. Невеличкий череп був весь чи то в шипах, чи то в зубах, мав гостру форму та був рясно закривавлений. Потвора мала бліду,