Тамара Крюкова - Гордівниця Злата

Принцом заволоділо незрозуміле передчуття біди. Він обняв дівчину за плечі, заступаючи від старої, ніби це могло врятувати її від невідомої небезпеки. Незвана гостя звернулася до Злати:

— Ти зуміла перемогти гординю. Усі колишні чесноти повернуться до тебе. Ось і юнак каже, що душу твою полюбив, — стара карга захихикала, а потім, різко урвавши сміх, відрубала: — Бреше він! Йому потрібна лише твоя краса й нічого більше.

— Неправда! — скрикнув принц.

— Он як? Це ми швидко перевіримо, — Злидня кинула в золотоволосу красуню пригорщу чорного, мов сажа, порошку. Той на мить хмарою оповив дівчину, а коли розсіявся, перед принцом стояла поганенька дівчина, уся в ластовинні з волоссям тьмяним, як пріла солома.

Принц мимоволі відсахнувся, але наступної миті рішуче промовив:

— Ніхто й ніщо не завадить нам бути разом.

Легко сказати — але важко зробити. Потекли довгі нестерпні дні. Звикнути до нової зовнішності коханої виявилося набагато складніше, ніж думав принц. Він з нетерпінням чекав на зустрічі з нею, але варто йому було побачити незугарне створіння з ріденьким волоссячком, як серце його стискалося, і йому насилу вдавалося приховати своє розчарування. Удень принц вигадував різні приводи, щоб не бачитися з нареченою, проте, коли вечоріло вони довго розмовляли у пітьмі. Їм завжди було про що поговорити. Ні з ким принцу не було так легко, як з цією дивною дівчиною, і ніхто не розумів його краще. Щодня юнак усе більше й більше закохувався в Злату, і все сильніше відчував свою провину перед нею. Колишній образ дівчини вдень і вночі переслідував його, позбавляючи спокою.

Напередодні свята, призначеного на честь заручин принца та Злати, закохані, як завжди, сиділи в темряві й розмовляли.

— Мій принце, я знаю, що мучить тебе, — раптом сказала дівчина. — Я не гідна бути твоєю дружиною, але ти занадто добрий та шляхетний, щоб признатися в цьому. Відміни завтрашні заручини. Одружися з тією, яка буде тобі парою й зможе сяяти в палаці.

— Але мені потрібна тільки ти! — вигукнув принц.

— Ні. Якщо я знадоблюся, то буду поряд, але не як дружина, а як твоя тінь, — покірно промовила Злата.

У темряві юнак не міг бачити лиця дівчини. Він провів рукою по її щоці, і долоня стала мокрою від сліз.

— Нічого ти не розумієш, — похитав головою принц. — Хіба може бути щасливим той, хто кохає тінь?

Раптом почувся далекий дзвін дзвіночків. Кімната засяяла яскравим світлом, і посеред неї з’явилася фея з веретенцем на поясочку.

— Хрещена? — здивувалася Злата.

Доля поманила дівчину за собою:

— Я прийшла, щоб забрати тебе, дитинко. Ти вже достатньо страждала й нарешті заслуговуєш на спокій. Ходімо разом зі мною, ти забудеш про все й знову станеш щасливою.

Принц підскочив до Злати й міцно пригорнув її до себе.

— Не йди! Я нізащо не віддам тебе!

— Не опирайся. Ти все одно не зможеш покохати її такою, яка вона є, — сумно сказала Доля.

Принц похнюпився:

— Я зовсім заплутався. Я не можу жити без неї і не можу забути її колишнього образу. Що ж мені робити?!

Від стіни безшумно відділилася зловісна фігура Злидні.

— Я поверну красу дівчиську, але за це ти повинен заплатити дорогу ціну, — пообіцяла вона.

— Я готовий віддати все: трон, корону, казну!

— Багатства й почесті мені ні до чого. Віддай мені свій зір, — проскрипіла стара й вичікувально утупилася в принца.

Юнак відсахнувся.

— Ні! Я не хочу цього! — скрикнула Злата.

Принц мовчав. Плата була занадто великою. Він подивився у вікно на сонячний світ, який вирував барвами, а потім рішуче сказав:

— Людина може прожити без зору, але без серця помре. Моє серце належить Златі, і лише очі винні, що я не в злагоді з самим собою. Я згоден!

— Хай буде так! — Злидня клацнула ножицями й щезла. Тієї ж миті Злата знову стала божественно гарною. Останнє, що побачив принц перед тим, як на нього опустилася темрява, було її надзвичайно прекрасне обличчя в ореолі золотого волосся.

— За що?! — заридала Злата й кинулася до Долі: — Хрещено, де ж ваші чари? Я ненавиджу свою красу! Вона несе тільки біду та страждання. Поверніть принцу зір! Я готова віддати все за це!

Доля ласкаво погладила дівчину по щоці.

— Я бачу, ви дійсно кохаєте одне одного й гідні щастя, — сказала фея. — Я хотіла зробити тобі весільний подарунок, але навіть чарівники не всесильні. Я можу вчинити для тебе лише одне чудо, люба похреснице.

— То здійсніть же його скоріше, дорога хрещено, — заблагала Злата, і в