Мор Йокаї - 20 000 років під кригою

утворюється там, де грунт узимку промерзає глибше, ніж розтає літом. У більшості випадків вічна мерзлота має давнє походження і є залишком від льодовикової епохи четвертинного періоду. Про це свідчать уже згадувані знахідки трупів мамонтів та інших тварин, замерзлих у грунті, а також потужні шари викопного льоду, що залягають у земній корі разом із стародавніми льодовиковими наносами.

Значні маси льоду зберігаються також у льодових печерах. Такі печери розміщаються переважно в гірських місцевостях там, де залягають легкорозчинні породи — вапняк, сіль, гіпс тощо, в яких вода вимиває великі порожняви. За певних умов такі порожняви зимою дуже охолоджуються. Морозне повітря затримується в них і літом. Вода, яка просочується в печеру крізь гірські породи, замерзає. Маса льоду дедалі збільшується. Печеру виповнюють льодові колони, бурульки, різної форми накупчення, іноді казкового вигляду. Льодові печери відомі в різних країнах, але залишків замерзлих тварин у них нема. Найвизначніша з льодових печер — Кунгурська, біля м. Кунгура в Приураллі.

Помилково вважаючи мамонта разом з іншими представниками тваринного світу, похованими в льодових печерах, за мешканця південних країн, Мор Йокаї малює неправдоподібну картину вигаданого дрейфу острова з льдовими печерами від субтропіків до Арктики Багато також неймовірного в переліку та в характеристиці тварин, похованих у печерах. Письменник згадує представників фауни різних геологічних епох, сумісні знахідки решток яких неможливі. Коли мамонт і птах діорніс зникли на очах первісної людини, то мастодонт жив набагато раніше від них.

Особливо грубою є невідповідність у часі існування ссавців і велетенських ящерів мезозойської ери, про яких пише Мор Йокаї. Плезіозавр, ігуанадон та птеродактиль вимерли за багато мільйонів років до того, як з'явилися предки мамонта.

Чимало неточностей є в характеристиці тварин, що їх змальовує автор у романі «20 000 років під кригою». Так, плезіозавр, якого Мор Йокаї зображує як велетня у 20 сажнів довжини, вкритого панциром і з лускою на хвості, насправді був значно меншого розміру. Представники плезіозаврів мали голу шкіру і довжину менш 15 метрів. Найбільші з викопних ящерів, які існували на Землі 100–150 мільйонів років тому — бронтозавр (довжина близько 22 метрів, вага понад 35 тонн), диплодок (довжина близько 27 метрів), ігуанадон (довжина 10 метрів). Це були рослиноїдні тварини. Їх сучасники, жахливі ящери-хижаки, теж мали велетенські розміри. Серед них, наприклад, тіранозавр мав довжину до 14 метрів, горгозавр — 9 метрів і так далі. Більшість з цих викопних істот стала відома після написання романа.

Не відповідає дійсності характеристика, яку Мор Йокаї дає кашалоту (Physeter). За його описом це жахливий хижак, що нападає навіть на свого родича — кита (Balsena). В дійсності кашалот — мирна тварина. Він належить до групи зубатих китів. Незважаючи на дуже великі розміри — до 19 метрів довжини і близько 100 тонн ваги, кашалот живиться переважно кальмарами, ракуватими і рибою. На акул і китів він не нападає. Письменник розповідає, нібито в шлунку кашалота скупчується амбра — воскоподібна запашна речовина сірого кольору. В минулому амбру широко застосовували у медицині, пізніш — у парфюмерії, де її розчин у спирті використовували як закріплювач пахощів при виробництві духів. Тепер у парфюмерному виробництві амбру дедалі більш замінюють штучними закріплювачами. В дійсності амбра міститься у кишках і є послідом кашалота. Шматки її вагою в 6 — 10 кілограмів, викинуті хвилями, знаходять на берегах Індійського та Тихого океанів.

Мор Йокаї допустився ще одної неточності, описуючи кардамон як їстівний плід. Це — спеція, що нею присмачують печиво.

Багато дотепних, але далеких від наукових положень, вигадок знаходить письменник, зображуючи геологічні явища.

Кожний з великим інтересом прочитає опис базальтовій печери. Йокаї майстерно змальовує процес кристалізації базальтової маси, яка при цьому нібито дуже розігрівається і поширюється. Базальтові стовпи в нестримному рості пробивають склепіння печери, закривають проходи. Але в дійсності базальтова лава кристалізується при охолодженні, об'єм її тоді зменшується, порода розпадається на великі кам'яні стовпи, переважно шестигранного обрису, що схожі на колоди, поставлені одна на одну у велетенських штабелях.

Герой «20 000 років під кригою» матрос Галиба виявляє неабиякі знання, готуючись викликати вулканічний вибух, щоб розтопити лід і звільнити острів з крижаного полону. Він запалює поклади вугілля у підземеллі та джерело нафти, що вибивалося з надр. Нафтовий вулкан розтоплює кригу навколо, підігріває повітря, стає поштовхом до нового з'явлення і прискореного розвитку різних форм життя. Проте це все — вигадки, дуже далекі від можливого в природі. Відомо, що промислові поклади вугілля і нафти разом не зустрічаються. Витікання цілих потоків нафти з печер неможливе. Згорання наф ти і кам'яного вугілля в глибині земної кори не викликає явищ, схожих на ті, що супроводять виверження вулканів. Однак пожежі або горіння пластів кам'яного вугілля в землі за певних умов — факт, який має місце в природі.

Виникають підземні пожежі внаслідок самозапалювання вугілля або, як це іноді буває у шахтах, від різних зовнішніх причин. Значних розмірів вони, як правило, не набувають.

Підземне спалювання та нагрівання корисних копалин лягло в основу нового методу розробки родовищ — підземної газифікації і перегонки вугілля та сланців. Вперше можливість підземної газифікації вугілля обгрунтував у 1888 році знаменитий російський хімік Д. І. Менделєєв у книзі «Майбутня сила, що перебуває в спокої на берегах Дінця». За Радянської влади в 1932–1934 роках на Донбасі була побудована перша в світі Лисичанська дослідна станція по підземній газифікації вугілля. Після Великої Вітчизняної війни здійснюється промислова підземна газифікація вугілля.

Про можливу користь для людства підземних пожеж Мор Йокаї нічого не сказав у своїй книзі.

Останні розділи романа «20 000 років під кригою» особливо цікаві. Незвичайна фабула, складні ситуації, в які потрапляють герої, майстерно розкриті характери цілком захоплюють увагу. Картини величного спокою кришталевої печери, людських постатей у призмах кристалів, пробудження їх від тисячолітнього сну — плід великого натхнення. Фантастичні вигадки — одна яскравіша за іншу — складають високохудожнє мереживо окремих розділів твору. Тут письменник особливо далекий від наукових даних і уявлень про певні геологічні процеси. Кристали гірського кришталю утворюються переважно в рудних жилах, у порожнечах метаморфічних, або змінених гірських порід, серед вулканічної лави. Вони іноді досягають кількох метрів довжини. Кристали гірського кришталю, як і кристали кварцу, утворюються з гарячих, так званих гідротермальних розчинів, які виходять з глибоких шарів земної кори. Там термальні розчини виникають внаслідок конденсації водяної пари, що виділяється з