Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і напівкровний принц

усвідомлював, як далеко до Гоґвортса від станції Гоґсмід. З великим полегшенням він нарешті побачив високі колони обабіч брами з крилатими вепрами вгорі. Він змерз, зголоднів і був би дуже радий позбутися цієї нової, понурої Тонкс. Та коли простяг руку, щоб відчинити браму, то виявив, що на ній висить ланцюг із замком.

— Алогомора! — впевнено сказав він, націлившись чарівною паличкою на замок, але нічого не сталося.

— Тут це не діє, — пояснила Тонкс. — Браму зачарував сам Дамблдор.

Гаррі роззирнувся навсібіч.

— Я можу перелізти через мур, — припустив він.

— Не зможеш, — рішуче заперечила Тонкс. — Усі мури закляті антивломлювальними чарами. Цього року заходи безпеки стократ посилили.

— Тоді, — Гаррі вже дратувало, що Тонкс не бажає щось порадити, — доведеться ночувати тут.

— Хтось по тебе вже йде, — відказала на це Тонкс. — Дивися.

Удалині біля замку стрибало по землі світло ліхтаря. Гаррі так зрадів, коли його побачив, що готовий був витримати навіть Філчеві докори за спізнення та натяки, що Гаррі значно краще дотримувався б дисципліни, якби Філч регулярно встромляв йому пальці в катівські лещата. Аж тоді, як жовте світло наблизилося метрів на три і Гаррі скинув плащ-невидимку, щоб виявити свою присутність, він, спалахнувши палкою ненавистю, упізнав у відблисках ліхтаря гачкуватий ніс та довге чорне масне волосся Северуса Снейпа.

— Ну-ну-ну, — глузливо осміхнувся Снейп, витяг чарівну паличку і вдарив по замку, від чого ланцюги зміями ковзнули додолу й брама зі скрипом відчинилася. — Добре, Поттере, що ти виявив ласку з’явитися, але ти, мабуть, вирішив, що шкільна мантія відвертатиме увагу від твоєї краси.

— Я не міг перевдягтися, бо не мав своєї валі… — почав виправдовуватися Гаррі, але Снейп його урвав.

— Німфадоро, можеш не чекати. Поттерові цілком… е-е… безпечно зі мною.

— Моє повідомлення призначалося Геґріду. — спохмурніла Тонкс.

— Геґрід запізнився на бенкет з нагоди початку навчального року, так само, як і Поттер, тож замість нього твою звістку отримав я. До речі, — додав Снейп, відступаючи, щоб пропустити Гаррі, — цікаво було бачити твого нового патронуса.

Він з гуркотом зачинив браму просто в неї перед носом і знову запечатав чарівною паличкою ланцюги, які, брязкаючи й звиваючись, повернулися на своє місце.

— На мою думку, старий патронус вдавався тобі краще, — сказав Снейп з непідробною злістю в голосі. — Новий якийсь слабший.

Снейп хитнув ліхтарем, і в його відблиску Гаррі помітив на обличчі Тонкс вираз обурення й люті. А потім вона знову розчинилася в темряві.

— На добраніч, — попрощався з нею Гаррі, йдучи до школи за Снейпом. — Дякую за… все.

— Бувай, Гаррі.

Якусь хвилину-дві Снейп мовчав. Гаррі відчував, що його власне тіло випромінює такі потужні хвилі ненависті, що дивно було, як це вони не пропалюють Снейпа наскрізь. Він ненавидів Снейпа ще з першої їхньої зустрічі, але остаточно й безповоротно Снейп утратив найменшу нагоду розраховувати на поблажливість Гаррі через його ставлення до Сіріуса. Влітку Гаррі мав досить часу, щоб обміркувати цю ситуацію. Він вирішив, що саме Снейпові в’їдливі нагадування Сіріусові, що той скніє в безпечній схованці, тоді як решта Ордену Фенікса бореться з Волдемортом, підштовхнули Сіріуса в ніч його загибелі помчати в міністерство. Гаррі чіплявся за цю думку, яка не лише спонукала його звинувачувати Снейпа і мати від цього певне заспокоєння, а й підказувала, що Сіріусова смерть анітрохи Снейпа не мучить.

— П’ятдесят очок з Ґрифіндору за запізнення, — сказав Снейп. — І ще, стривай, двадцять за твій маґлівський одяг. Не пам’ятаю, щоб якийсь гуртожиток на самому початку року опинявся в мінусах… ще ж і десерт не подавали. Мабуть, Поттер, це новий рекорд.

Лють і ненависть, що вирували в грудях Гаррі, палахкотіли вже, здається, білим жаром, але він радше погодився б залишитися паралізованим до самого Лондона, ніж розповів би Снейпові, чому запізнився.

— Ти, мабуть, готував показове прибуття? — не вгамовувався Снейп. — Та, оскільки літаючої машини в тебе нема, ти вирішив, що досягнеш драматичного ефекту, якщо ввалишся у Велику залу посеред бенкету.

Гаррі тримав язика за зубами, хоч і боявся, що в грудях зараз щось вибухне. Він розумів, що Снейп прийшов по нього заради цих кількох хвилин, коли без свідків шпигатиме й мучитиме Гаррі.

Нарешті вони дійшли до замкових сходів, а коли відчинилися великі дубові двері у вимощений плитами просторий вестибюль, їх привітали вибухи сміху, розмови та дзенькіт тарілок і келихів, що долинали з Великої зали. Гаррі хотілося знову накритися плащем-невидимкою, щоб непомітно пробратися до свого місця за довжелезним ґрифіндорським столом (який, на жаль, був найдалі від вестибюлю). Наче прочитавши ці думки, Снейп сказав:

— Ніяких плащів. Зайди, щоб усі тебе бачили. Ти ж цього й хотів.

Гаррі рішуче пішов у відчинені двері-що завгодно, аби лиш позбутися Снейпа. Велика, зала з її чотирма довгими учнівськими столами та вчительським столом на підвищенні була, як завжди, прикрашена свічками, що плавали в повітрі. Тарелі від їхнього світла виблискували й сяяли. Але для Гаррі це все злилося в одну мерехтливу пляму, бо він так швидко йшов, що проскочив гафелпафський стіл перш, ніж його звідти помітили. А коли учні почали зіскакувати з місць, щоб його роздивитися, він уже побачив Рона й Герміону, кинувся вздовж лав і за хвильку втиснувся між ними.

— Де ти… мамонько, що з твоїм обличчям? — витріщився на нього Рон разом з усіма, хто був поблизу.

— А що, щось не так? — здивувався Гаррі. а тоді схопив ложку і придивився до свого викривленого відображення.

— Ти весь у крові! — зойкнула Герміона. — Йди сюди…

Вона підняла чарівну паличку, вимовила "Терґео!", й стерла засохлу кров.

— Дякую, — сказав Гаррі, мацаючи своє вже чисте обличчя. — А як мій ніс?

— Нормально, — стурбовано відповіла Герміона. —А що таке? Гаррі, що сталося? Ми так злякалися!

— Розкажу потім, — спинив її Гаррі. Він прекрасно розумів, що Джіні. Невіл, Дін і Шеймус нашорошили вуха; навіть Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, і той завис над столом, щоб підслухати розмову.

— Але… — не стрималася Герміона.

— Не зараз, Герміоно, — повторив Гаррі похмуро й багатозначно. Він сподівався, що всі вважатимуть, ніби він потрапив у якусь героїчну сутичку, бажано з участю двох-трьох смертежерів і дементора. Та ба — Мелфой рознесе цю ганебну історію по всіх