Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

їх. - Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!

- А чого б не прийти? - обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. - Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!

- Я так і казав Джіні, - сердито озвався Персі, - але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.

- Це якраз тобі начхати на Джіні! - розгнівався Рон, вуха якого почервоніли. - Ти тільки боїшся, щоб це не завадило тобі стати старостою школи!

- Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок! - відрубав Персі, потираючи пальцями значок старости. - Сподіваюся, це буде наукою для тебе! Більше ніяких детективних розслідувань, бо я напишу мамі!

І він подався геть, а його шия була така ж червона, як Ронові вуха.

*

Того вечора Гаррі, Рон і Герміона посідали у вітальні якомога далі від Персі. Рон і далі мав кепський настрій, раз по раз ляпаючи чорнилом на своє домашнє завдання з заклинань. Коли він неуважно взявся за чарівну паличку, щоб витерти чергову ляпку, вона підпалила йому пергамент. Спалахнувши, наче пергамент, але від злості, Рон із ляскотом закрив свою «Стандартну книгу заклинань, 2-й курс». На подив Гаррі, Герміона зробила те саме.

- Хто ж то міг бути? - сказала вона тихенько, наче продовжуючи розпочату розмову. - Хто хотів би повиганяти з Гоґвортсу усіх сквибів і учнів маґлівського роду?

- Ану, подумаймо! - вдаючи збентеженість, сказав Рон. - Хто ж це вважає за покидьків усіх учнів маґлівського роду?

Він подивився на Герміону. Герміона невпевнено глянула на нього.

- Якщо ти маєш на увазі Мелфоя...

- А кого ж іще! - вигукнув Рон. - Ти ж чула, як він казав: «Бруднокровці, тепер ваша черга!» Слухай, та варто тільки глянути на його гидку щурячу морду, аби зрозуміти, що то він!

- Мелфой - спадкоємець Слизерина? - скептично мовила Герміона.

- Подивися на його родину, - додав Гаррі, також закриваючи книжку. - Вони всі були в Слизерині, він завжди цим вихваляється. Вони цілком можуть бути нащадками Слизерина. Його ж батько такий лихий!

- Вони могли сторіччями зберігати ключі від Таємної кімнати! - припустив Рон. - Передавати їх від батька до сина.

- Ну... - невпевнено протягла Герміона, - може, й так.

- Але як це довести? - спохмурнів Гаррі.

- Є один спосіб, - поволі вимовила Герміона, зиркнувши на Персі на тому краю кімнати і ще більше стишивши голос. - Це, звичайно, нелегко. І небезпечно, дуже небезпечно. Треба порушити, здається, мало не півсотні шкільних правил.

- Якщо десь за місяць, або й більше, ти надумаєш це пояснити, то скажеш нам, добре? - роздратувався Рон.

- Добре, - холодно озвалася Герміона. - Для Цього нам треба проникнути у слизеринську вітальню і поставити Мелфоєві кілька запитань, але так, щоб він не збагнув, що то ми.

- Але ж це неможливо! - здивувався Гаррі, а Рон усміхнувся.

- Ні, можливо, - заперечила Герміона. - Треба тільки дістати трохи багатозільної настійки.

- Що це? - запитали водночас Гаррі й Рон.

- Кілька тижнів тому про неї на своєму уроці згадував Снейп.

- Ти гадаєш, на уроках зілля й настійок ми не маємо іншої роботи, як слухати Снейпа? - буркнув Рон.

- Ця настійка трансформує одну людину в іншу Подумайте про це! Ми могли б перетворитися на трьох слизеринців. Ніхто б не здогадався, що то ми. Мелфой міг би розповісти нам що завгодно! Може, він і зараз вихваляється десь у слизеринській вітальні, - якби ж ми могли його чути!

- Ця багатозільна штука мене трохи лякає, - насупився Рон. - А що, як ми назавжди лишимося слизеринцями?

- З часом вона втрачає свою силу, - нетерпляче махнула рукою Герміона, - а от дістати рецепт буде дуже важко. Снейп казав, що він є в книжці під назвою «Найпотужніші настійки», яка зберігається в бібліотеці у відділі службової літератури.

На жаль, існував тільки один спосіб узяти книжку зі службового відділу - мати письмовий дозвіл котрогось учителя.

- Ой, нелегко буде пояснити, навіщо нам ця книжка, - засумнівався Рон. - Усі відразу здогадаються, що ми хочемо зробити якусь заборонену настійку.

- Мені здається, - заперечила Герміона, - що, переконавши когось, ніби нас цікавить тільки теорія, ми мали б шанс.

- Ой, перестань, ніхто з учителів на таке не купиться! - скривився Рон. - Хіба якийсь останній дурень.

- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -

Скажений бладжер

Після прикрої пригоди з ельфами професор Локарт уже не приносив живих істот до класу. Натомість читав учням уривки зі своїх книжок, а іноді відтворював найдраматичніші епізоди з них.

Здебільшого він просив Гаррі допомогти йому з тими театралізаціями, тож Гаррі - хоч-не-хоч - мусив виконувати ролі то простого трансильванського селянина, котрого Локарт вилікував від словоточивого прокльону, то снігової людини з нежитем, то вампіра, який після зустрічі з Локартом не їв нічого, окрім салатів.

На одному з уроків захисту від темних мистецтв Гаррі знову стояв перед усім класом, щоб виконувати роль вовкулаки. Можна було б і відмовитись, але він мав поважну причину не псувати Локартові настрою.

- Ану, Гаррі, голосно завий!.. Чудово! А тоді, ви не повірите, я кинувся на нього, - отак! - збив на землю, - раз! - тримав однією рукою, а другою приставив до горла чарівну паличку! А потім зібрав усю свою силу і виконав надзвичайно складне заклинання «Гоморфус»! Вовкулака жалібно заскавулів, - давай, Гаррі! Пронизливіше!.. О, чудово! - і шерсть раптом зникла, кігті зменшились, і він знову перетворився на людину... Просто, але ефектно! І тепер іще одне село довіку буде прославляти мене як героя, який звільнив бідолашних людей від щомісячних жахливих нападів вовкулаки.

Задзвонив дзвоник, і Локарт підвівся.

- Домашнє завдання: скласти вірш, присвячений моїй перемозі над вовкулакою з Ваґа-Ваґа! Автор найкращого твору отримає книжку «Я - магічний» з моїм автографом!

Учні почали розходитися, а Гаррі подався в кінець класу, де на нього чекали Рон і Герміона.

- Готові? - прошепотів Гаррі.

- Тільки нехай усі підуть, - нервово озвалася Герміона. - Гаразд...

Міцно затиснувши в руці аркуш паперу, вона попрямувала до