Джордж Орвелл - 1984

два роки поспіль здобувала головний приз на змаганнях з гімнастики[19]. Вона керувала загоном у Розвідниках і була секретарем відділення у Підлітковій Лізі, перш ніж вступила до Молодіжної Антисексуальної Ліги. Вона завжди славилася чудовим характером. Її навіть обрали (непомильна ознака незаплямованої репутації) працювати у Порносеці, підрозділі Департаменту Художньої Літератури, що виготовляв дешеву порнографію, яку розповсюджували серед чорноробів. Люди, які в ньому працювали, називали цей департамент Відділом Лайна. Там вона пробула рік, допомагаючи виготовляти брошурки у непрозорих пакетах із такими заголовками, як «Цікаві оповідання» або « Одна ніч у жіночій школі», які нишком купували пролівські юнаки, думаючи, що купують заборонену літературу.

— На що схожі ці книжки? — з цікавістю запитав Вінстон.

— О, це жахлива гидота. І страшенно занудні. Там існують лише шість сюжетів із незначними змінами. Звичайно, я працювала лише з калейдоскопами. Я ніколи не була у редакційній команді. У мене немає літературного хисту, любий, — мені його навіть для такого бракує.

Він із подивом довідався, що всі працівники Порносеку, окрім директора відділу, були дівчатами. Побутувала теорія, ніби чоловіків, чиї сексуальні інстинкти важче контролювалися, аніж жіночі, мали більше шансів розбеститися тією гиддю, яку вони виготовляли.

— Навіть заміжніх жінок не брали на ту роботу, — додала Джулія. — Дівчат завжди вважають чистими і невинними. Перед тобою одна, яка є винятком із цього правила.

Коли їй виповнилося шістнадцять років, вона пережила свою першу любовну пригоду із шістдесятилітнім членом Партії, який згодом, щоб уникнути арешту, наклав на себе руки. «І правильно зробив, — сказала Джулія, — інакше вони могли б під час допитів вичавити з нього моє ім’я». Після того першого вона мала й інших коханців. Вона дивилася дуже просто на життя. Ти хочеш жити цікаво, вони, тобто Партія, не хочуть, щоб ти так жила, тому ти, як тільки можеш, порушуєш правила. Схоже, те, що вони не дозволяють їй насолоджуватися життям, вона вважала настільки ж природним, як і те, що вона не хотіла, щоб її упіймали. Вона ненавиділа Партію і виражала свою ненависть у найбрутальніших словах, але загалом не критикувала її. Вона цікавилася доктриною Партії лише у тому випадку, коли це стосувалося її особистого життя. Він помітив, що вона ніколи не вдавалася до Новомови, крім тих слів, які стали загальновживаними. Вона ніколи не чула про Братство й не хотіла вірити в його існування. Їй здавалися безглуздими будь-які спроби організованого повстання проти Партії, оскільки вважала їх приреченими на поразку. Найрозумнішим було порушувати правила, але при цьому ухитрятися залишатися живою. Він міркував, чи багато серед молодшого покоління таких, як вона, — людей, що росли у часи Революції, не знаючи нічого іншого, окрім Партії, і вважаючи її чимось незрушним, як небо, не протестуючи проти її влади, а просто ховаючись від неї, як кролик від собаки.

Вони не мріяли про одруження. Такий варіант був надто неймовірним, щоб про нього говорити. Жоден комітет, який вони могли собі уявити, ніколи не дав би дозволу на їхній шлюб, навіть якби Вінстонові пощастило позбутися своєї дружини Катаріни. Це було безнадійно, цілковита фантастика.

— Якою вона була, твоя дружина? — запитала Джулія.

— Вона була... Ти знаєш слово з Новомови — благодумна? Тобто природно правовірна, нездатна на погані думки.

— Ні, я не знала цього слова, але я дуже добре знаю таких людей.

Він почав їй розповідати про своє подружнє життя, та, на подив, вона вже знала про все найголовніше. Вона описала йому це так, ніби сама бачила чи відчувала, як напружувалося тіло Катаріни, коли він його торкався, як вона, здавалося, відштовхує його щосили, навіть тоді, коли її руки міцно його обплітали. З Джулією йому було зовсім легко говорити про такі речі: у будь-якому разі, пам’ять про Катаріну вже давно відболіла — просто йому було гидко про неї згадувати.

— Я міг би все це витримати, якби не одне, — сказав він і розповів їй про той маленький холодний ритуал, який Катаріна змушувала його виконувати щотижня, в одну й ту саму ніч. — Вона його ненавиділа, але ніщо не могло її примусити відмовитися від нього. Вона це називала... — ти ніколи не здогадаєшся як.

— Наш обов’язок перед Партією, — відразу відповіла Джулія.

— Звідки ти знаєш?

— Я теж ходила до школи, любий. Там з дівчатами, яким уже виповнилося шістнадцять років, раз на місяць проводилися бесіди із сексуального виховання. У Молодіжному русі вони також проводилися. Вони роками вбивали це в голови. І мені здається, що у більшості випадків це спрацювало. Але, звичайно, я не зовсім у цьому впевнена. Люди такі лицемірні!

Джулія продовжила розвивати цю тему. Вона все пояснювала своєю власною сексуальністю. Щоразу, коли про це заходила мова, вона виявляла надзвичайну кмітливість. На відміну від Вінстона, вона зрозуміла приховане значення сексуального пуританства Партії. Річ була не лише в тому, що сексуальний інстинкт утворював світ, який опинявся поза контролем Партії, а отже, який, в міру можливості, слід зруйнувати. Ще важливішим було те, що сексуальне утримання спричиняє корисну істерію, яку вже можна перетворити на воєнну лихоманку та ідолопоклонство вождям. Джулія так це описувала:

— Коли ти кохаєшся, то витрачаєш багато енергії, а потім почуваєшся щасливим, і тобі на все наплювати. Вони не хочуть, щоб ти себе так почував. Вони хочуть, щоб у тобі завжди нуртувала енергія. Всі ці марширування, крики та махання прапорами — це просто протухлий секс. Якщо ти внутрішньо щасливий, то навіщо тобі навісніти від закликів любити Старшого Брата, Трирічних Планів, П’ятихвилинок Ненависті і всієї їхньої паскудної ахінеї?

Усе це правда, думав він. Існує безпосередній і тісний зв’язок між цнотою та політичною правовірністю. Бо як інакше, якщо не придушенням якогось могутнього інстинкту і не використанням його як поступальної сили, можна довести до такої високої напруги увесь той страх, ненависть і божевільну віру, яких вимагає Партія від своїх членів? Сексуальний потяг небезпечний для Партії, і Партія поставила його собі на службу. Вони також і з інстинктом батьківства провернули те саме. Не можна скасувати родину, і тому вони навіть заохочують людей любити дітей майже так само, як і колись. Натомість дітей систематично налаштовують проти батьків і навчають шпигувати за ними й повідомляти про всі їхні порушення. Власне, родину як таку перетворили на відгалуження Поліції Думок. Таким чином, кожна людина вдень і вночі була оточена виказувачами, які до того ж її