Ана-Марія Еріш - Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш

Ми повернулись додому, і я не знала, що відчуваю. Може, просто втома після цих днів на дачі, а може, відчуття, що ми нарешті знову в реальному світі, де не треба весь час посміхатись і тримати себе в руках.

Батьки Кіра, звісно, були чудовими, але їхній оптимізм і безперервні компліменти змусили мене відчувати себе трохи… ну, скажімо так, не дуже в своїй тарілці. Хоча мені справді подобалось проводити з ними час. Але сподіваюсь, що це буде не надто часто.

Ми зайшли до будинку, і я відчула запах улюбленої кави, яку я пила кожного ранку. Кір зазвичай чекав, коли я встану з ліжка, щоб я не забула зробити цей перший ковток, як зазвичай. Якби не він, я б, мабуть, так і не встала вчасно.

Але цього разу, коли ми зайшли в кімнату, я одразу помітила, як стало все відразу трошки… іншим. Після відпочинку все було не так. А може я просто дивилась на світ інакше. Кір плюхнувся на диван і почав вдивлявся в екран телефону, з виглядом людини, яка щось осмислює, але поки не може це сформулювати.

— Ну що? — запитала я, знімаючи черевики. — Всі ці розмови про дачу вже позаду? Ми знову в реальному світі?

— Так, ми знову вдома, — відповів він, не піднімаючи голови.

Він здався трохи серйозним, більше, ніж зазвичай. Може, все ж таки на дачі він трохи розслабився, а зараз знову повертається до того, що називається "реальністю". Може, це було через нас, через те, що ми разом, а може, просто через той дивний обов'язок перед батьками.

Я присіла на край ліжка поруч з ним. Справжні стосунки — це не тільки про великі слова, а й про маленькі моменти, які залишаються після кожної розмови, після кожного спільного прожитого дня. Навіть якщо це стосунки за контрактом. І я відчула, як це трохи змінилося, коли ми вже повернулися.

— Ти добре відпочив? — запитала я, майже без сарказму.

І це було щиро. Я дійсно цікавилась, чи зміг він відпочити від усього цього "шлюбного цирку", який ми влаштували. Можливо просто хотілось порівняти наші враження.

— Так, але знаю, що зараз нам доведеться повернутися до того, що ми називаємо справжнім життям, — він поклав телефон і поглянув на мене, злегка посміхаючись. — Немає більше озера, шашликів і літніх вечорів. Тепер ми знову в місті, де все тримається на графіках, планах і грошах.

Я посміхнулась. Вправно зловила його на сарказмі. Ось такого від Кіра можна очікувати дуже рідко. Мені навіть подобалось доводити його.

— Ти не любиш, коли хтось нагадує про те, що все не так, як хочеться, правда? — запитала я, піднявши брову.

— Ні, я просто думаю, що ми повинні повернутись до реальності. Іти вперед, а не відкладати на завтра те, що можна вирішити сьогодні, — він сів трохи зручніше, схрестивши ноги. — Тобі не здається, що ми могли б вже обговорити кілька важливих моментів?

Я не мала наміру давати йому відповідь відразу, бо все ж таки мені треба було час на роздуми. Хоча я й знала, що "важливі моменти" не завжди означають те, чого хочеш ти.

Найбільше мене турбувало те, що я так сильно почала прив'язуватись до цієї всієї ситуації. Якби не цей "шлюб", я б не стала такою, якою я є зараз, не почала б дивитися на Кіра не тільки як на партнера по угоді, а й як на людину, з якою можна було б дійсно щось обговорювати, хоча й у жартах.

— Я теж думаю, що ми дещо відклали на потім, — відповіла я, поглядаючи на нього.

Він сидів у класичній позі "я зібрався вирішити все". Кір не давав мені вибору, і я вже знала, що ця ситуація вимагає як мінімум відвертості. І не стільки з нього, скільки від мене.

— Ну, я справді не думаю, що ти хочеш продовжити грати роль дружини, чи не так? — запитав він, розвівши руками. – Принаймні не так, як на цих вихідних.

Ми всі розуміли, чому це питання виникло. Це була "гра", на яку ми підписалися, але в кожному з нас було по парі сумнівів. І я не могла сказати, що ці сумніви — лише мої.

— Може, нам дійсно треба поговорити про те, що з нами відбувається, — я замовкла, намагаючись знайти потрібні слова.

Зрештою, від початку цієї угоди я намагалася переконати себе, що все це не більше, ніж вигода, комічне співіснування без емоцій.

Але коли він подивився на мене так серйозно, з тим самим виразом обличчя, який говорив, що він зараз запитає про щось велике, я зрозуміла, що нічого не буде "як раніше". Цей фіктивний шлюб, здається, почав змінювати нас обох.