Томас Харріс - Ганнібал

кишені штанів — гроші, згорнені навпіл, можливо, перетягнуті гумовою стрічкою. Між цим усім — член. Плаский мужній поліцейський, «цвітна капуста» в одному вусі, шрам біля лінії росту волосся, від якогось удару. Він до неї не по секс прийшов — якби так, то не став би приносити дитину. Чоловік не красень, але вона не думала, що він спить із бранками. Краще не дивитися в його пронизливі чорні очі, поки дитина смокче грудь. Навіщо він приніс дитину? Бо хоче показати свою владу, натякнути, що може забрати сина. Що йому потрібно? Інформація? Вона йому за милу душу складе казку про п’ятнадцятьох циган, що їх і на світі ніколи не було. Гаразд, а що мені від цього перепаде? Подивимося. А наразі покажемо йому трохи шкіри.

Слідкуючи за обличчям поліцейського, вона вийшла з-за ширми й оголила півмісяць соска біля дитячого личка.

— Там спекотно, — мовила вона. — Ви не могли б прочинити вікно?

— Я міг би зробити дещо більше, Ромуло. Я міг би прочинити двері, і ти це знаєш.

У кімнаті тиша. Надворі — шум Соллічіано, мов безперервний, глухий головний біль.

— Скажіть, чого ви хочете. За одне я з радістю візьмуся, іншого робити не стану.

Інтуїція правильно підказала циганці, що поліцейський поважатиме її за обережну зацікавленість.

— Усього лиш la tua solita còsa, твоя звична справа, — відповів Пацці, — але я хочу, аби цього разу ти попалася.

Розділ 25

Удень вони сиділи у квартирі навпроти й слідкували за фасадом палаццо Каппоні крізь віконниці високого вікна — Ромула, старша циганка, яка допомагала з немовлям (певно, її кузина), і Пацці, який за першої можливості тікав до них з роботи.

Дерев’яна рука, якою Ромула послуговувалась у своєму ремеслі, чекала в спальні на стільці.

Викладач зі Школи Данте Аліґ’єрі дозволив Пацці перебувати в квартирі з ранку до вечора. Ромула наполягла, аби в маленькому холодильнику виділили окрему поличку для неї з дитиною.

Довго чекати не довелося.

Другого дня о дев’ятій тридцять ранку помічниця Ромули зашипіла зі свого стільця під вікном. На іншому боці вулиці з’явилася чорна прірва — всередину прочинилися важкі палацові двері.

Он він, чоловік, якого у Флоренції знали під іменем доктора Фелла, маленький та граційний у темній одежі, пригладжений, мов норка, зупинився на сходинці, вдихнув повітря й оглянув в обох напрямках вулицю. Клацнув дистанційним пультом, щоб увімкнути сигналізацію, та потягнув на себе двері за велику ручку з кутого заліза, поплямовану іржею та непридатну для зняття відбитків. У руках він тримав сумку для покупок.

Уперше побачивши доктора Фелла крізь шпарину у віконниці, стара циганка схопила Ромулу за руку, мов хотіла її спинити, а тоді, поки поліцейський дивився в інший бік, поглянула на подругу й швидко, різко похитала головою.

Пацці одразу здогадався, куди прямує чоловік.

Поміж сміття доктора Фелла Пацці вже помітив характерний обгортковий папір із магазину делікатесів «Vera dal 1926», на віа Сан-Джакопо біля мосту Санта- Трініта.

Поки Ромула натягала свій костюм, а Пацці визирав із вікна, доктор уже рушив у напрямку крамниці.

— Dunque[64], на закупи, — мовив Пацці й не зміг утриматись, аби вп’яте не повторити Ромулі вказівки: — Ходи за ним слідом, Ромуло. Зачекаєш на цьому березі біля Понте Веккіо. Перестрінеш його, коли він вертатиметься, коли нестиме в руках повну сумку. Я йтиму попереду нього, за квартал, ти мене першим побачиш. Триматимуся неподалік. Якщо виникнуть проблеми, якщо тебе заарештують, я це владнаю. Якщо він піде кудись іще — повертайся на квартиру. Я тобі зателефоную. Покладеш цю перепустку під лобове скло таксі й приїдеш до мене.

— Eminenza[65], — відповіла Ромула, підкреслюючи форму ввічливості в іронічному італійському стилі, — якщо виникнуть проблеми й мені дехто допоможе, то не кривдьте його, мій друг нічого собі не візьме, дозвольте йому втекти.

Пацці не став чекати на ліфт, а кинувся вниз сходами в брудному робочому комбінезоні й кашкеті. У Флоренції важко стежити за людьми, бо тротуари вузькі, а на міських вулицях життя нічого не варте. Пацці наготував собі на узбіччі побитий motorino[66], до якого заздалегідь прив’язав дюжину щіток. Скутер завівся з першого ж оберту, і в хмарці сизого диму головний слідчий поїхав брукованою вулицею. Маленький мопед стрибав по бруківці, мов Пацці віслючка осідлав.

До Пацці сигналили розлючені водії, а він їхав без поспіху, купляв цигарки та гаяв час, аби лишатися позаду, доки не переконався, куди саме прямує доктор Фелл. Наприкінці віа де Барді починалася борґо Сан-Джакопо з однобічним рухом, де машини їхали назустріч слідчому.

Пацці покинув мопед на тротуарі й рушив пішки, вихляючи пласким тілом то в один, то в інший бік, пробираючись крізь натовп туристів на південному кінці Понте Веккіо.

Флорентійці кажуть, що крамничка «Vera dal 1926», повна сирів і трюфелів, пахне, мов ноги Господа.

Доктор аж ніяк не поспішав виходити з магазину. Він обирав перші в цьому сезоні білі трюфелі. Пацці бачив його спину крізь вітрину, поміж мистецьки викладеної шинки й пасти.

Пацці сходив за ріг і повернувся, вмивши обличчя у фонтані, що вивергав воду зі свого власного вусатого обличчя з левиними вухами.

— Як хочеш працювати на мене, то мусиш оце зголити, — звернувся Пацці до фонтана, перемагаючи холодний кавалок у шлунку.

Доктор із кількома невеличкими пакунками в сумці уже виходив надвір. Вирушив назад по борґо Сан-Джакопо в напрямку свого дому. Пацці рушив на випередження іншим боком вулиці. Натовп на вузькому тротуарі витіснив Пацці на проїжджу частину, і дзеркало патрульної машини карабінерів боляче стукнуло його по наручному годиннику.

— Stronzo! Analfabèta![67] — заволав із вікна водій, і Пацці заприсягнувся помститися.

Поки він дістався Понте Веккіо, то встиг випередити доктора на сорок метрів.

Ромула стояла при вході на міст і колихала в дерев’яній руці немовля, простягнувши іншу руку до натовпу. Вільна кінцівка ховалася напоготові під просторим одягом, аби поцупити черговий гаманець на додачу до тих двохсот, що циганка встигла вкрасти за життя. На прихованій руці сидів широкий, добре відполірований срібний браслет.

За мить жертва має пройти крізь юрбу, що сходила зі старого мосту. Щойно чоловік вирине з натовпу й ступить на віа де Барді, Ромула перестріне його, зробить свою справу й зіллється з потоком туристів, які перетинають міст.

Серед натовпу чатував друг Ромули, на нього вона могла покластися. Про жертву вона нічого не знала й не вірила, що поліцейський стане її захищати. Жиль Превер, який