Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

Глава вісімнадцята. Борг.

    Для початку опинившись знову в реальному світі, я нарешті забрав Лігорію зі світу гібридів та залишив обживатися у своєму домі в пеклі. Сказав, що мене мабуть не буде декілька днів, і швидко вполювавши щось для дівчини на перший час, пішов до Мірарди.

    Їй я теж повідомив про свою відсутність, і вона, коли я вже збирався йти, обійняла мене, не втримавшись. Це було дуже неочікувано, але її відштовхувати я не став. Тоді я знову вже в який раз запідозрив Мірарду в тому, що вона може спричинити мені біль, але маскує це під добротою.

     Летів я доволі довго. Але як виявилось, я все ж зміг через день прийти до Лігорії. В принципі, з нею все було добре, вона навіть встигла зробити невеличкий город там, де ніхто й ніколи не побачить на той випадок, якщо я не зможу повернутися колись швидше, а здобичі буде дуже мало.

     Там я трохи відпочив, Лігорія сама змогла нарешті почати ловити здобич. Інколи вона користувалась своїми здібностями, але не так часто, щоб сильно не повертати до себе увагу. Ми швидко поїли, і я вполювавши щось, знову відправився в дорогу. 

     Чому я не міг просто відкрити портал? Я не знав, де саме розміщений був будинок потрібного мені гібрида, а без цього туди телепортуватися важко, якщо не неможливо. Все ж, портали частіше діють так, що ти повинен знати, куди саме тобі треба.

     Ця клята дорога зайняла у мене десь чотири дні. Той чоловік засів так, наче параноя повністю зіжрала його, як намагається зробити це зараз зі мною. Перед тим, як зайти до нього, вирішив трохи відпочити й поїсти. Все ж, не знаю, що мене там може чекати.

    Агрипа - це була звичайна, або може не дуже людина, - був доволі старим. Йому явно було за сто років і схоже, він збирався жити набагато більше. Можливо, прожити стільки ж, як гібрид-підліток. Я навіть спочатку здивувався, як могла великому дракону нагрішити звичайна людина. Але коли зрозумів, що він вміє розмовляти на нашій мові, все ж вже в який раз впевнився у тому, що Агрипа точно не звичайна людина, яка переховується від подібних мені й боїться кожного звуку.

    Спочатку чоловік не вірив, що я прийшов від Горса. Але коли я передав йому ту книгу, йому все ж довелося мені повірити, хоч і не дуже охоче. Також неохоче він віддав мені потрібні сувії. Схоже, Горс дійсно вирішив не брехати й допомогти мені.

     Повернувся я вже набагато швидше. З Горсом домовились зустрітися у світі гібридів, тому я зміг туди телепортуватися. І це було на краще. Сховавши свитки, я підійшов до дракона і про те, що усе це вже виконав. Той кивнув і ледь-ледь посміхнувся.

     Горс запропонував мені план - ми зустрінемося з ним на цьому ж місці, і його кривавих братів більше не буде. Я погодився. Дракон наче казав, що Коррзан ще цілий, але й за ним теж ведеться полювання. Можливо, ми встигнемо ще врятувати демона.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

— Слухай, а чому ти взагалі вирішив допомогти мені? - Запитав я, діставши з астрального сховища меч, щоб зробити вигляд, типу я буду кидати двом іншим братам виклик.

    Усе повинно було пройти ідеально. Я не міг помилитися.

— Розумієш... - Дракон затнувся. - Гадаю, світу буде без них набагато краще.

    Мабуть, він правий. Краще, щоб світ жив без таких жорстоких гібридів, як ці двоє. Добре, що Горс про це розуміє, і стає на мій бік.

     Десь попереду з'явилися великі постаті. Йдуть. Я стис сильніше рукоять меча, готуючись до того, що можливо в цій битві помру, бо по словам Горса ці чорні залпи можуть вбити навіть самого сильного демона, якщо той не використає якийсь то серйозний захист. Сподіваюсь, що якщо щось станеться, дракон захистить мене від своїх братів.

— Якого чорту ти кликав нас, Горсе? - Запитав один. Якщо не помиляюсь, його звати Зеном. Голос його був басистим, здавалось, якщо він заговорить десь у приміщенні, скло затремтить. - У нас зараз багато справ. Чому ти витрачаєш наш дорогоцінний час, якого й так дуже мало?

— Тим паче нащо саме у звичайний світ гібридів? - Голос другого брата був більш тихим і не таким потужним, але все ж свої чари мав. - Нам тут не місце. Якщо нас тут побачать, будеш винен ти.

    Так, він правий. Їм тут не місце. Точніше, їм взагалі ніде не місце. Ледь стримав себе, щоб не напасти одразу, нагадавши собі, що треба діяти за планом, який ми розробили до цього. Інакше якщо зірвусь, це може закінчитися будь чим.

— О, впізнаю тебе. - Зен трохи примружився, дивлячись на мене. - Як ти звідти вибрався? Невже ці виродки все ж допомогли тобі?

     Я нічого не відповів. Дав говорити Горсу, який до цього просив, щоб я майже завжди мовчав і давав слово сказати тільки йому заради безпеки.

— Він хотів кинути вам обом виклик, тому я вирішив його випустити. - Мовив дракон. - Але битися ви будете по черзі.

    Так розумію, Горс вже почав допомагати мені, кажучи, щоб ми билися не два на одного, а в чесній битві. Ну, дякую й на цьому.

— Мені? - Очі Зена на секунду звузились до маленьких шпартнок, а потім дракон голосно засміявся. - Мені? Виклик? Цей маленький демон?! - Як шкода, що він не знає про печаті. - Слухай, хлопче, вали звідси, доки ми не відправили  тебе туди, звідки ти так охоче хотів піти.

   Майже не реагую. Чекаю потрібного моменту. Серце починає пришвидшуватись, коли бачу, як один з братів підходить до мене, готуючись нападати. Але Горс швидко притис брата до землі.

     Зен, не звертаючи на це уваги - сподівається, що молодший брат не впорається, - пішов на мене. Я тим часом швидко відскочивши геть та розвернувши сувій, почав дивитись лютими очима на Зена і тихо казати потрібні мені слова. Той посміхнувся.

— Гадаєш, це нас так просто зупинить? - Запитав він, але його швидко збили з ніг. Горс в повну силу бився вже з обома братами.

    Я тим часом продовжив, переставши слідкувати за битвою, щоб не відволікатися. Не хотілося підводити дракона, щоб потім страждати й самому від його братів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍