Юліана Чава - Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава

Розділ 16. А що буде далі?..

Я, мій хлопець і Зорян повернулися додому до Джульєна. Святкування вдалося в знаки, всі вдосталь натанцювалися і наїлися. Схоже, хлопці трохи перебрали вина, і щойно ми телепортувалися, Зорян ледь почапав до своєї кімнати, і, поки він йшов, я не раз чула гучне гупання, а Джульєн так і впав на диван у вітальні у не в змозі навіть поворухнутися. А я пішла до своєї кімнати, прийняла душ і спокійно лягла спати. Хоча ні, не зовсім спокійно. В моїй голові постійно вирували різноманітні думки. Що ж буде далі? Ми із Зоряном так і залишимось у цьому світі? Чи, може, буде якийсь вихід? Якось же ми перенеслися сюди за допомогою чарівної книги, то маємо перенестися й назад. Але як же Джульєн? І як же Зорян залишить принцесу Ешлі? Та, згодом, сон таки здолав мене і загорнув у свої міцні солодкі обійми.

Я прокинулась аж вранці від стукання в двері.

– Хвилинку! – гукнула я, одяглась за допомогою магії, нашвидкуруч розчесала волосся і вмилася прохолодною водою. Якщо там за дверима Джульєн, а дев’яносто дев’ять відсотків, що це так, то я маю виглядати свіжою, ніби пряне вино зовсім не вплинуло на мене.

Коли я відчинила двері, то зрозуміла, що глибоко помилилась. За ними стояв заспаний Зорян.

– Доброго ранку! – привіталася я.

– Доброго! – відповів хлопець і зівнув, – прошу, допоможи розбудити того п’яного чарівника.

– Що-що?

– Лише йди за мною.

Я пішла разом із Зоряном до вітальні, де ми вчора залишили Джульєна.

Ця кімната була вся у вишневих і темно-коричневих відтінках. По середині кімнати стояв диван кольору добре спілої вишні, на якому безпосередньо спав чарівник-дракон, перед ним – кавовий столик і килимок. Попід стінами, на яких ледь помітно мерехтіли золотаві блискітки, були різноманітні пуфики і крісла вишневого кольору, а також серванти з темно-коричневого дерева.

– Чому ти не можеш його розбудити? – запитала я в друга.

– Бо не можу. Тут потрібна артилерія по більше, – сонно промовив Зорян, а потім додав: – Поцілуй його.

– Що-що?! – обурилася я. – Звідки ти взяв...

– Що ви кохаєте один одного і зустрічаєтесь? То про це ж увесь королівський палац гуде. Чи ти думала, що ніхто не помічає, як ви потайки за ручки тримаєтесь та з очей іскорки пускаєте?

Ось тобі й на... Справді, я думала, що про це знають лише дівчата, а, виявляється, Зорян теж вже про все знає...

– То ти розбудиш його чи ні? – своїми словами хлопець витягнув мене з думок.

– Так, – погодилась я, повільно підійшла до дивану і нагнулась до хлопця. Коли він спить, то стає ще красивішим і чарівнішим, лежить у невимушеній позі, поклавши одну руку собі на живіт, а іншу примостивши під шию. У бідного не було подушки.

Я нахилилась ще більше, і моє чорне пасмо ніжно опустилось йому на шию. Я швидко прибрала його назад і ще трішечки схилилася... Легко і швидко ледь торкнулася його губ. Я саме збиралася розігнутися і встати, але Джульєнова рука важким незручним каменем впала мені на талію, і я не змогла встати.

Джульєн повільно розплющив очі, в яких смарагдовим відливом забриніли біленькі вогники.

– Доброго ранку, моя королево, – промовив він.

– Добрий. Відпусти мене...

– А знаєш, як він може стати ще кращим? – Джульєн хитро всміхнувся.

– Як? – запитала я.

– Ось так... – він припідняв голову, поцілував мене ще раз і в кінці солодко усміхнувся, неначе дитина з'їла солодку-солодку цукерку, – Тепер кращий?

– Краще вже нікуди, – відсахнулась я від нього, але Джульєн, схоже, не збирався мене так просто відпускати.

– Зажди... Куди ти тікаєш?

– То це ви із Зоряном придумали, аби познущатися наді мною?! – я розкусила хлопчачий змовницький план.

– Не зовсім... – пробурмотів Джульєн, – краще скажи, як би ти хотіла сьогодні

провести день?

– Навіть не знаю... – задумано протягнула я.

– Увага, вісті з королівського палацу! Принцеса Ешлі передала мені магічною поштою, що король знайшов спосіб повернутися в наш світ, – я почула віддалений голос Зоряна.

– Справді? – вигукнула я.

– Справді?.. – стиха сказав Джульєн.

– Нас запрошують до палацу, аби обговорити всі деталі, – продовжив Зорян.

– Гаразд, – дещо розчаровано відповіла я, і Джульєн мене, все-таки, відпустив.

Ми всі нашвидкуруч поснідали і знову телепортувалися на гостини до королівської сім'ї.

– Доброго ранку! – привіталися ми, коли нас зустріла королівська сім'я у розкішній вітальні в бежевих і жовтих відтінках. Ми всі сіли: хто – на диван, хто – у крісло. До кімнати увійшло троє чоловіків у розкішних візерунчастих мантіях, сапфіровий шовк яких переливався дрібненькими іскорками.

– Придворні чарівники обійшли і перевірили усю вежу. Виявилося, що вона зачарована так, аби ніщо не могло її знищити. В одній із кімнат, де була дуже велика бібліотека, вони знайшли книгу, у якій йшлося про телепортації між світами. Ось ця книга, – промовив король.

Перед нами прямо у повітрі з'явилася книга такого ж розміру, як і та, за допомогою якої відьма перенесла мене і Зоряна у цей світ. У неї була тверда палітурка темно-синього кольору із смарагдовим відливом.

– Найкращі перекладачі Ютен-Дора переклали написане, – промовив король, а потім за нього продовжив один із присутніх придворних чарівників.

– Це старовідьомські ієрогліфи, якими записували рецепти зіллів та заклять, аби ніхто, окрім самих відьом, не міг їх прочитати і скористатися ними. Тут йдеться про те, аби перенести що-небудь з будь-звідки потрібно, щоб до цієї книги торкнулися саме о півночі, коли місяць уповні. А потім магічна сила книги активується і буде телепортувати кого-завгодно у наш світ.

– То ось як ми перенеслися сюди... – задумано промовив Зорян.

– То за допомогою цієї книги ми із Зоряном зможемо потрапити додому? – я запитально поглянула на чарівника-перекладача.

– Так. Але справа у тому, що ці чарівні книги можна використати лише для однієї телепортації.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍