Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

– Ух ти! – зацікавився малюк, почувши про жандармів.

– Дивіться самі, – посміхнулася Ціпонька і підвела компанію друзів до грядки, на якій працювала з граблями в руках зелена гусінь.

Трохи віддалік на сливовій гілці трудився черв'як, змітаючи маленьким пензликом, який він тримав у роті, пил і бруд з гладкої шкірки сливи.

– Чірік! Чірік! Не ухилятися! Працювати! – грізно покрикували горобці-наглядачі.

– Кх-кх, – нагадав про себе Четвертинка і кашлянув у долоньку.

– Зовсім забула! – спохватилася квіткарка. – Цифра «чотири», циркуль, лінійка і лопата відміряють ділянки. Без них ми б не впоралися.

– Ах, які ви молодці! – щиро похвалив чарівницю і її помічників Абра-ар.

– Ну, напевно, нам пора... – запропонував раптом Карате, який стояв, похнюпившись, і весь час колупав носком правого черевика землю.

Видно було, що він засмучений, тому що його мрія про нове таксі-ромашку лопнула, як мильний міхур. Яшка рішуче замотав головою.

– А як же ромашка? – запитав він. – Може, знайдеться хоч одна крапля, щоб виростити нове таксі?

Чарівниця підійшла до хлопчика і заглянула йому в очі.

– Якби ти просив для себе, – сказала Ціпонька, – я б розсердилась, але ти просиш для друга. Правий був Хранитель, охрестивши тебе Чистим Серцем.

Ніжно поцілувавши хлопчика в лоб, квіткарка повернулася до Карате.

– Буде вам крапля! І не одна! – радісно оголосила буква «Ц».

До неї підлетіла синиця з жовтим черевцем, розтулила дзьоб і змочила землю живою водицею.

Чарівниця простягнула Карате маленьке насіннячко:

– Це твоя мрія – ти і мусиш дати їй життя.

Дбайливо тримаючи насіння в обох долоньках, немов воно було порцеляновим і могло розбитися, буква «К» опустилася на коліна, поклала насіннячко в ямку і засипала землею.

Від урочистості моменту у Яшки зашуміло у вухах. Йому здалося навіть, що він чує дитяче «ува! – ува!».

– Дитя-насіння прокинулося, – шепнула Дзинь-да-да, схлипуючи.

Грудочка землі покрилася тріщинами, поступаючись силі молодого паростка. Синиця напоїла дитину з дзьоба, і паросток пішов вгору, розпускаючи листя. Ще трохи – і з'явилася голівка квітки.

– Машинко моя... – плакав Карате.

Розпустивши бутон, квітка нагнулася до водія і білою пелюсткою втерла його сльози.

– Дякую, – шепотів Яшка, радіючи щастю друга.

Чарівниця присіла біля хлопчика і взяла його руки в свої.

– Співчувати – значить розділяти біль і радість іншого, – почала вона здалеку. – Ти вмієш це, малюку, тому гідний мого подарунка. Останні краплі дістануться Чистому Серцю.

Відчувши в своїх руках флакон, Яшка з гучним «ні!» хотів повернути його Ціпоньці.

– А як же сад? Як же відродження? – бурхливо заперечував малюк, але квіткарка зупинила його, приклавши палець до губ хлопчика.

 – Ц-ц-ц, – заспокоювала буква «Ц» Яшку. – Цінуй подарунок і не ображай відмовою. Життя саду і всієї Антресолії тепер залежить від тебе, Чисте Серце.

– Це занадто цінний дар, – все ще противився хлопчик.

– Життя не має ціни. Життя – безцінне. Скористайся даром мудро, малюку, – загадками відповіла чарівниця і відійшла, давши зрозуміти, що розмову закінчено. Звернувшись до гостей, Ціпонька запросила їх до столу: – Оцініть, друзі, частування!

– Дійсно. Треба відзначити день народження ромашки, – погодилася з буквою «Ц» Дзинь-да-да.

Смажені цукіні і вкриті цукром цукати викликали слинки. Сховавши флакончик в рюкзак, Яшка поспішив до столу. Зрештою, від смакоти він ще ніколи не відмовлявся.

Коли настала пора прощатися, хлопчик підбіг до Ціпоньки, яка саме поправляла сукню зі смішним хвостиком, що звисав з лівого стегна, і поцілував красуню в щоку.

– Можна поставити одне запитання? – хитро примружившись, запитав Яшка.

– Став, якщо дуже хочеться, – засміялася буква «Ц».

– З чого ви зроблені і звідки у вас квітка на голові? – випалив малюк замість одного зразу два питання.

– З полотняного мішечка, в який засипали землю. Насіннячко петунії потрапило в землю випадково, проросло крізь тканину і розпустилося квіткою, – охоче відповіла Ціпонька.

– Давай! Поспішай!! – кликала Яшку Дзинь-да-да, яка вже сиділа в човні.

– Квіткового тобі шляху, малюку! – побажала буква «Ц» і подарувала хлопчикові повітряний поцілунок.