Вікторія Попик - Запалена минулим, Вікторія Попик

Більш ніж впевнена, завтра про це пошкодую, але навіть не можу пояснити, що сьогодні мною керує.

Здоровий глузд не повертається й після запитання Микити:

- Ти впевнена у тому, що робиш?

Моє тіло дивно на нього реагує, здається, що кров закипає, а низ живота спазмує, я відчуваю його тепло і даю зрозуміти, що впевнена у своїх діях, коли ледь торкаюся губами його губ.

Микита ніяк на це не реагує, я опускаюся з пальчиків на всю стопу, дивлюсь на його незворушність і мало не пускаю сльози. Дурна ідіотка, вигадала собі щось, минуле згадала, але вже за мить його міцна рука лягає мені на потилицю і заривається у моєму волоссі. 

Я не встигаю навіть ойкнути, як його пухкі губи впиваються у мої шаленим поцілунком. Дозволяю собі забутись і перебирати доволі густе, але коротке волосся. Відчуваю, що вже ледь ледь тримаюся на ногах і в той же моменти Микита підхоплює мене за сідниці і садить на острівець де ми мали пити чай.

Ми на хвилину відриваємося один від одного, моє дихання прискорилось, а стукіт серця можна почути на вулиці. Не можу сфокусуватися на чомусь одному, мої очі бігають в пошуку порятунку, бо здається я знову тону.

Микита притискається до мого чола своїм, я відчуваю спокій біля нього, закриваю очі і ставлю питання, яке турбувало мене усі ці роки:

- Чому ти тоді поїхав?

Він навіть не задумується над відповіддю, випалює: 

- Головне те, що я приїхав

Я трішки відкидаю голову, щоб бачити його погляд:

- Тепер усе по-іншому, у мене є чоловік і син

Микита коротко цілує мене в губи і шепотом лоскоче мене:

- Але зараз цілую тебе я, а я вже не той хлопчик, що був колись, ділитись не збираю

- Що ти хочеш цим сказати?

Він вмощується між моїх ніг, притягує ближче і щиро з посмішкою відповідає:

- Хочу сказати, що я так скучив за цими губами, що не хочу витрачати час на балачки

Встигаю тільки хіхікнути, як наші губи знову зімкнулися. У будинку стає дедалі гарячіше, повітря важчає, що забуваю, як дихати.

Наш поцілунок настільки палкий, що я готова віддатися повністю, забуваю про весь біль, який пережила колись. Притискаюся сильніше до його тіла, охоплюю ногами і відпускаю всю ситуацію у вільне плавання. 

Здається, що зупинити цю пристрасть не можливо, але Микита сам розриває поцілунок, усе ще тримаючи мене, у своїх обіймах.

- Щось не так?

Це питання вилітає з мене одразу, адже буквально декілька хвилин тому він сам говорив, що не збирається мене ділити, не до кінця розумію усієї ситуації.

- Знала б ти як важко мені зараз стриматись!

Микита проводить палями від мочки вуха до ключиці, дивиться так, ніби в душу хоче заглянути. Я ставлю свої долоні йому на груди, злегка проходжуся язиком по губа, бо без поцілунку вони зовсім пересохли.

-То чому стримуєшся? Здається я дозволила щось більше, коли опинилася на цій стільниці!

Зовсім не соромлюся і навіть не червонію від такої відвертості.

- Не знаю, що у вас сталося, але я не на одну ніч заспокійливе

- Ти про що?

Ось тут моя посмішка починає тухнути, він думає, що я настільки пʼяна і через це з ним цілуюсь зараз. А якщо чесно то я й сама ще не розібралась цьому.

- Я хочу, щоб ти зрозуміла, якщо ти підеш зі мною раз то я більше тебе не відпущу до нього. Я хочу тебе зараз, тут, але тобі треба добре подумати про це

Не знаю, що йому на це відповісти, я й справді не розумію, що мені робити далі. З одного боку у мене син, але життя з чоловіком, який мене зрівняв з асфальтом, а з іншого… а іншого нема, бо сина мені ніхто не віддасть.

- Здається чайник охолов, потрібно знову кипʼятити

Швиденько зістрибую зі стільниці і біжу до плити, ставлю чайник і знову ледве стримую сльози, тільки цього разу не знаю чому.

- Соф, я не хочу, щоб завтра ти про це пошкодувала

Не знаю чому, але ця фраза мене дуже розізлила, різко розвертаюся обличчям і тикаю пальцем прямо в центре грудної клітки.

- А можна поцікавитися, з якого моменту ти почав думати про мене, про мій стан?

- Софіє

Він міцно стискає мої запʼястя і притягує максимально близько.

- Ти тільки скажи і я більше не відійду від тебе

- Я це чула колись

Забираю свої руки і чомусь відчуваю такий холод.  Ларка мене попереджала, що тут я можу потонути і не вигребсти.

- Знаєш, мене щось на сон клонить

Говорю перше, що спадає на думку

- Можу залишитись

- Дякую, хочу побути одна!

Микита нахиляється, щоб поцілувати на прощання, але я встигаю підкласти щоку та опускаю погляд. Хочу, щоб він був поруч, але не можу собі цього дозволити, на цей раз відмовляюся я. І стараюся зробити зробити це впевнено.
 

- Спокійної ночі

- Взаємно

Двері зачинилися, а я стояла в уже звичному для себе стані. Не знаю, що трапилося тоді, коли Микита так легко відмовився від нас, але сьогодні після одного поцілунку я була готова на все, щоб були Ми.

***

Не знаю скільки часу я просиділа і скільки проплакала, але до своєї колишньої спальні я так і не дійшла. Прокинулася на дивані у вітальні від телефонного дзвінка. Найменше мені зараз хочеться чути цю людину.

- Доброго ранку, кохана, бачив ти вчора гарно відпочила, вибачаюсь, але коли я приїхав тебе вже там не було

От що йому сказати, що я поїхала додому з Микитою, чи сказати, що викликала таксі. У будь-якій іншій ситуації одразу б сказала правду, але коли це якось стосується сина то напевно краще промовчати.

- Добрий, розболілася голова, поїхала додому

- Правда? А мені підказали, що бачили, як ти сідала у чорну ауді, не підкажеш чия?

У його голосі чути сарказм, але мені більше цікаво хто це сказав, це точно не Лара, бо вона навіть не бачила цього, тоді хто.