Вікторія Попик - Запалена минулим, Вікторія Попик

Я стояла мов укопана. Людина якій вірила, з якою я прожила сім років спільного життя - так безсоромно мені бреше. - Софіє, я не розумію про що ти говориш! Яка зрада, яка білявка? Я працював, як віслюк, усі ці дні. - Мене мало цікавлять ваші рольові ігри, я занадто довго була в ролі дурепи. Тож, будь ласка, давай розставимо всі крапки там де вони потрібні. Якщо чесно то я у повному шоці, що можу отак черство та беземоційно говорити у такий момент.

1.

- Мам…мамо, ти плачеш?

- Ні, Мишко, все добре, мама просто задумалась.

- Я прийшов сказати, що побіжу до Арсена, йому батьки нову іграшку придбали.

- Добре, тільки контролюй час, щоб я десять разів не надзвонювала.

- Так, мам, я скоро.

Вхідні двері грюкнули, а я продовжила сидіти з результатами аналізів з яких не розуміла - це кінець? Чи це початок нового випробування?

Зрештою я зібрала себе докупи, ну принаймні мені так здалося і пішла готувати вечерю. Час немов зупинився, у реальність мене повернув звук мотору і я одразу спробувала одягнути маску життєрадісної людини.

- Привіт, кохана, важкий робочий день? Виглядаєш виснаженою.

- Ні, у мене сьогодні незапланований вихідний, але голова розболілася, напевно магнітні бурі. 

Для себе я вирішила, що не готова ділитися з чоловіком такими результатами, я поки сама не навчилась говорити слово «рак» без сліз на очах. Та й наші стосунки з Артемом останні декілька місяців перейшли на рівень «Знайомі». Мені взагалі здається, що це тільки я помітила, а для нього все прекрасно.

- Ще буквально півгодини і вечеря готова, зателефонуй, будь ласка, Мишкові, щоб повертався додому.

- Окей, наберу і одразу в душ,  я сьогодні максимально наганявся по місту.

Артем працює юристом у великій кампанії і я завжди знала, що робота у нього на першому місці, а тим паче коли їх фірма звʼязалася з нелегальними перевезеннями. Тоді він повністю віддався роботі, щоб його не прибрали як простого пішака. Відповідно часу на мене і малого взагалі не залишилося. 

- Усім смачного.

Сказала я з радісною інтонацією, але якщо добре прислухатися то можна почути, як моє серце відбиває барабанний дріб.

Я сиділа за сімейним столом і не могла зрозуміти, мені тільки двадцять шість, невже я прожила достатньо, я все ще не здійснила свою мрію і не побачила океану, а точніше злиття вод двох океанів. Якщо чесно то живемо ми не бідно і цілком у змозі дозволити собі таку забаганку, але то моя вагітність, то невідкладні справи Артема заважають. Ми завжди стверджували, що все життя попереду, а зараз я розумію, що можу зівʼянути будь-якої миті і це кінець. 

Артем активно обговорював з Михасем нову гру Арсена, це щось на їхньому, на хлопчачому, тому я не сильно вникала в цю бесіду.

- Мам, ти ж не проти?

Запитав Міша так мило, плескаючи віями, що я мало одразу не погодилась.

- Що? Вибач, я прослухала.

- З тобою усе гаразд, ти зараз десь не з нами.

Артем пильно розглядав мене ніби хотів без слів зрозуміти, що не так.

- Продумую як втілити у реальність нову ідею на роботі. Є декілька варіантів, тому приміряю кожен.

- Поділишся ідеєю?

- Ти ж знаєш я не люблю хизуватися тим, що ще не зроблено.

Брешу з усіх сил, тільки б не звертати розмову у сторону здоровʼя . Я вийшла з декрету не так давно, уже півтора року як пробую себе у рекламі. Спочатку мені це погано вдавалося, бо думками я була з сином, але тепер я почуваю себе, як риба у воді.

Хлопці продовжили обговорювати ідею прикупити настільний футбол, бо виявляється, що Арсену батьки придбали все для настільного тенісу і нам терміново потрібно придбати щось на кшталт цього.

Вечеря пройшла досить не погано, я навіть задумалась над тим, щоб нічого й не розповідати своїм хлопцям.

 

 

 

 ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍