Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

-Я скучила... - сказала я вголос одного разу, вибиваючи Z-звіт на терміналі.

   Начальниця скоса подивилася на мене і приклала руку до чола.

-Температуриш? - підколола вона мене.

      Я літала вже в хмарах. Мріяла про зустріч із ним. У голові під кінець робочого дня намалювала сцену нашої довгоочікуваної зустрічі та вголос вимовила те, про що фантазувала.

  Розсміялася і весело вимовила:

-Скучила... Давно касу не рахувала! Олег попереду планети всієї, роботу з рук вихоплює!

-Ти так млосно і з придихом це вимовила! Я вже подумала!!! - усміхнулася вона.

  У відповідь я так само посміхнулася і стала зосереджено заповнювати звіт.

Закривши магазин і поставивши його на сигналізацію, я розблокувала телефон і довго витріщалася на екран і заставку у вигляді букета квітів під колір чохла на телефоні. Я хотіла побачити повідомлення від нього, значок неприйнятого дзвінка або ще якусь вісточку. Але, на жаль...

     Пауза у стосунках пішла мені на користь? Чи припускав він це? Тому так легко й відпустив? Знав, що понад два тижні не протримаюся? Мене весь час стали мучити одні й ті самі запитання.

  Я не здамся. Не піду першою на контакт. Це ломка! Я перетерплю її.

-Згадай! Чому ти хотіла піти! Що, мучило тебе в цих стосунках!? - запитала сама себе дорогою додому.

 «Я божеволію! Кажу сама з собою!» - прикрила рот рукою та озирнулася на всі боки.

   Сусідка з першого поверху поливала клумбу з квітами та застигла зі шлангом у руках.

-Добрий вечір Таїса Тихонівна! - привітала я.

-А про тебе питали! - одразу видала вона, не відповівши на привітання.

       Серце стиснулося і забилося як звір у клітці, яка йому не за розміром.

    Я ледве видавила із себе:

-Хто? - хоча, здогадувалася хто.

-Ой!!! - зітхнула вона, кинула шланг із великим напором, що ллється, у клумбу і, витерши руки об халат, попрямувала до мене.

-Чоловік? - одразу уточнила я.

-А як же! - протягнула вона задоволеним тоном.

-На машині ще такий приїжджав! Години дві стояв, стояв! Ну я його і питаю! Може допомогти чим? Кого шукаєте?

-Вероніку, він сказав... І довго ще у вікна вдивлявся...

-Яка машина?

-Іномарка, біла така, там напис ще «Он-клінік»! Щось ще написано не розгледіла! Хворієш на що? Щось серйозне в тебе? Чи це клінінгове агентство? Я в англійській дуб дубом!

-Високий!? Очі сині? - уточнила я.

-Високий і статний! А в очі я не дивилася! Гарний мужичок, Вероніко! Навіщо приїжджав? - хитро примруживши очі, запитала вона.

-А я звідки знаю! - відмахнулася я. - Дякую, Таїсо Тихонівно! Ви наш позаштатний консьєрж!

  Я поплескала її по плечу, а в руку сунула їй шоколадний батончик на знак подяки, який сама збиралася сточити, коли прийду додому.

  «Він хотів побачити мене? Тоді чому не подзвонив? Що він вишукував тут? Він теж скучив!»

    Ця думка стукала мізерним молоточком по моїх скронях. Я пам'ятаю, що за домовленістю саме я мала повідомити йому про результат нашої паузи у стосунках. Розумію, що скучила за ним і страшенно хочу опинитися поруч з Олександром у його обіймах. Знову готова пробачити йому все. Пробачити всі загони й таргани, пробачити вимоги й сексуальні втіхи, що завдають мені болю.

    Скільки я ще витримаю так? Буду тягнути до останнього! Нехай ламає мене за ним. Переламає! Я витримаю! Якщо повернуся до нього я програю!