Сельма Лагерлеф - Морбакка, Сельма Лагерлеф

— Ні, Ваша Величносте, — ​відповість лейтенант Лаґерльоф, бо ж він сидітиме в королівській кареті навпроти короля. — ​Біла будівля — ​не церква, це моя стайня.

Король спантеличено гляне на лейтенанта й скаже:

— Який же ти молодець, Еріку Ґуставе, що змурував таку розкішну стайню!

Розташувати короля з усією свитою в маленькому одноповерховому будинку — ​завдання непосильне, ясна річ. Однак лейтенант уже не раз заводив розмову про добудову другого поверху. Тому вони умовилися: тільки-но дім добудують, прийняти короля буде їм завиграшки.

Хоча однаково буде тісно. Лейтенантові й пані Лаґерльоф доведеться ночувати на сіні в стодолі, а дітям — ​у кролячих клітках.

Оте про кролячі клітки було найкумеднішою вигадкою. Дівчатка невимовно тішилися.

Цікаво, що скаже король про сад.

Напевно, здивується, що в такій глушині існує сад у справжньому англійському стилі.

Тоді лейтенант негайно пошле за старим садівником з радісною звісткою, що король похвалив його доріжки й клумби.

Перед від’їздом з Морбакки король подарує пані Лаґерльоф золоту брошку, мамзель Лувісі — ​золотий браслет, а старій економці — ​велику срібну шпильку для шалі.

Та перш ніж сісти в карету й рушити далі, король потисне руку лейтенантові й скаже:

— Велика тобі вдячність і пошана, Еріку Ґуставе Лаґерльоф! Ти володієш лише маленькою часточкою моєї держави, однак, бачу, чудово про неї дбаєш!

Цими словами лейтенант пишатиметься до кінця своїх днів.

І лейтенант, і діти отримували купу задоволення від таких фантазій.

Шкода, мабуть, що королівський візит не міг відбутися, бо ж, хай там як, а спершу треба добудувати другий поверх.

Уявляєте, уже наприкінці 1860-х років, лейтенант справді вирішив, що все інше зроблено, тож треба оновити житловий будинок. Приїде король чи ні, але в старому домі часів пароха Веннервіка жити стало тісно — ​потрібний другий поверх.

Не можна стверджувати, ніби старий дім не зазнав відтоді ніяких змін. Ще років вісім-десять тому лейтенант розширив вікна, замість колишніх, низьких і ґратчастих. Переклав кахляні грубки, обклеїв шпалерами вітальню і їдальню, замінив старий ґанок великою просторою верандою.

Але тепер очікувалися значно більші переміни. Увесь дах розберуть, поставлять міцніші крокви, наростять догори дощані стіни.

За рік до зняття даху лейтенант найняв двох досвідчених майстрів, які підготували нові крокви, щоб якнайшвидше можна було встановити дах.

Не встигли закінчити роботу, як прийшла звістка про смерть тестя.

Велике горе й важкий удар. Лейтенант відразу відчув, що втратив свою найкращу опору. Тепер доведеться розраховувати лише на власні сили. І всі борги виплачувати з власного спадку. Сини підростали, скоро настане час посилати їх на науку в Упсалу. Тому він вирішив відкласти перебудову в Морбацці на кілька років.

Зазвичай до відкладеного руки ніколи не доходять. Будівництву постійно щось заважало. То лейтенант рік прохворів, то довелося допомагати одному зі шваґрів, який досі був багатий, а тепер потребував фінансової підтримки. Доки лейтенант Лаґерльоф важко гарував і облаштовував свій хутір, минули роки, а він і не зогледівся. Йому виповнилося п’ятдесят, колишній запал згас.

Але від ідеї перебудови дому він відмовився не з легким серцем. Це ж мало стати вінцем його творіння. Усе життя він мріяв звести справжній розкішний маєток на улюбленому хуторі.

Готовий каркас з крокв пролежав на задвір’ї багато років. Лейтенант навіть дивитися у той бік не бажав, відвертав голову, проходячи повз нього.

Малі дівчатка дуже раділи, коли майстри почали тесати крокви, і не лише через ймовірний візит короля. Важливіше було, що мала б з’явитися зала для танців і що дім стане двоповерховим, таким же гарним і статечним, як Ґордшьо фабриканта Вальрота й Геррестад інженера Нурена.

Вони засмучувалися, що роботи з року в рік відкладалися. Якось одна доня, набравшись відваги, запитала в батька, коли ж почнуть ставити нові крокви.

— Тепер уже, мабуть, ніколи, донечко, — ​відповів лейтенант, й обличчям пробігла судома, а голос затремтів, ніби до плачу, однак він швидко опанував себе й жартівливо додав: — ​Та це вже не має жодного значення. Тепер будують залізницю до Норвегії. Як закінчать, королю не доведеться проситися на нічліг ні в Морбацці, ні в будь-якому іншому маєтку Вермланда.

Будні й свята

Пообідній сон

Лейтенант Лаґерльоф був твердо переконаний, що діти, аби на все життя зберегти здоров’я і сили, стати корисними, потрібними суспільству людьми, повинні спати вдень. Тому кожного дня, після обіду, він брав з собою двох молодших донечок в садибну контору, яка розташовувалася в маленькому правому фліґелі у дворі.

Доволі велика кімната досі мала вигляд старого приміщення з часів пароха Веннервіка, коли ще була його конторою. На короткій стіні, навпроти дверей, стояло вікно, під ним — ​довга, чорна шкіряна софа з подовгастим столом перед нею. Під північною довгою стіною стояв чорний шкіряний фотель, далі — ​великий, чорний письмовий стіл і високий шифоньєр. Під південною стіною — ​ліжко й стілець, оббитий чорною шкірою. У кутку — ​кахляна грубка, поруч висіли три мисливські рушниці, мисливські сумки з тюленячої шкіри, великий сідельний пістоль і дві порохівниці у вигляді рогу. Ще там висіли навхрест шпага й зламана шабля, а посередині між ними — ​лосині роги.

На східній короткій стіні — ​вхідні двері з вбудованими шафами по обидва боки, одежною і книжковою. На підлозі одежної шафи стояла гарна лейтенантова скринька-скарбничка, оббита металом, з хитромудрим замком, та сама, що колись належала полковому писареві. З обгорілим кутком, бо одного разу злодюжки намагалися її спалити. У книжковій шафі лейтенант зберігав свої товсті конторські книги й шкільні підручники двох поколінь. Багато річних комплектів «Європейського літературного журналу» тіснилися з Гомером, Цицероном і Титом Лівієм. Сюди ж заслали історії Петра Великого й Фридриха ІІ, бо були в простих, сірих палітурках, а також праці Вільгельма фон Брауна, але не через палітурки, а з інших причин. На дні шафи лежав землемірний інструмент з тих часів, коли лейтенант Лаґерльоф служив землеміром, а ще скриньки з риболовними гачками, волосінню і багатьма іншими речами.

У конторі насамперед треба було прогнати мух. Вони відчиняли вікна й двері, лейтенант розмахував навсібіч рушником, а дівчатка знімали фартушки й ними виганяли мушву. Махали й проганяли, залазили на стіл і стільці. Мухи здіймалися роєм, дзижчали, не хотіли вилітати з контори, та, зрештою, не мали, куди подітися.

Прогнавши всіх мух, лейтенант Лаґерльоф вішав рушник на гачок на стіні, дівчатка знову пов’язували фартушки, вікна й двері зачиняли. Однак, там жила муха, яку називали «конторницею». Вона звикла до