Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

Зарандіа записав у протокол запитання і відповідь.

— Прошу ствердити підписом правильність відповідей.

Доцент прочитав протокол і зразу ж підписав, а гості зволікали і явно вагалися. Нарешті один з них сказав, що посилка призначається йому, він і підпише. Зарандіа не наполягав, щоб підписав і другий.

— В якому чемодані посилка? — спитав Зарандіа.

— В отому, в чорному,— відповів доцент, очевидно, вже починаючи щось підозрювати.

— Ми повинні бути присутні під час передачі посилки!

Запала мовчанка. Господар і гості перезирнулися.

— Ласкаво прошу,— сказав доцент.— Тут комплект терпугів. Ви пересвідчилися в цьому ще в митниці.

Він поставив чемодан на стіл і відкрив його.

Очевидно, зайвим буде говорити, що для арешту й притягнення до відповідальності цих трьох осіб цілком достатня й обгрунтована документація була готова вже в Батумі, і успіхові нашої справи ніщо не загрожувало. Слідчий матеріал було вичерпано. З’ясувалося, а правильніше сказати, було ще раз підтверджено місцеперебування іноземного джерела забороненої літератури, імена емігрантів, які перевозили її, зв’язки осіб, котрі одержували і розповсюджували її, адреси явок, місця зустрічей — одним словом, усе, що в таких випадках цікавить розшукну установу.

Ми повезли винних у Тифліс, віддали до Метехської в’язниці як злочинців, котрі пройшли слідство й підлягають засудженню.

Доцент належав до заможного аристократичного роду. Його родичі мали великий вплив на всьому Кавказі. Серед них були й мої близькі друзі, й просто знайомі — генерали, високопоставлені посадові особи і звичайні інтелігенти. Вони багато разів просили мене допомогти їхньому родичеві, більше того, зацікавили долею доцента самого намісника. Та й окрім цього, у службових справах мені треба було самому ознайомитися із справою І з обвинуваченими, і я звелів Зарандіа один раз допитати їх при мені. Хто я, обвинувачені не знали.

На початку допиту обвинувачені, а потім і доцент цілком і без змін підтвердили попередні свідчення. Стало зрозуміло, що полегшити їхнього становища я не можу, а закрити справу й поготів. Я вернувся до себе в кабінет з важким серцем і з тим препаскудним самопочуттям, яке буває завжди, коли доводиться відмовляти в проханні допомогти. Цей мій стан погіршувався тим, що Зарандіа вів допит так, щоб з’ясувати моє ставлення до долі доцента. Він усіляко намагався дізнатися, чого хочу я, і разом з тим не виявити цього свого зацікавлення.

Через якийсь час Зарандіа прочинив двері мого кабінету і попросив дозволу ввійти. Не минуло й десяти-п’ятнадцяти хвилин, як ми розійшлися, і я не чекав його приходу.

— У мене до вас прохання, графе.

— Кажіть, Мушні.

— Зайдіть до мене, якщо маєте час і бажання... ще на півгодини.

— Гаразд,— одразу згодивсь я.

У кабінеті в Зарандіа був сам доцент.

— Добродію доцент,— спитав Зарандіа,— чого ви чекаєте від революції для себе? Відповідайте, якщо вважаєте за можливе і якщо повністю розумієте смисл запитання.

Доцент осміхнувся:

— Конфіскації маєтків і всього іншого майна, що належить мені й таким, як я. Я сам її здійснив би давно, якби був єдиним володарем їх і, крім того, якби не вважав за фанфаронство одноособову передачу землі селянам за умов загальної приватної власності на землю. Я сподіваюся, що мене позбавлять звання, яке я ношу, як півень свій гребінь. Я жду, нарешті, духовного вдоволення від того, що кожна людина дістане однакові можливості для реалізації своїх достоїнств, а людський геній здобуде широку арену для використання своїх зусиль. Хіба не варто, пане офіцер, мати ці результати ціною того покарання, яке ви мені призначите?

— Варто б, якби все сталося так, як ви зводите сподіватися, але де гарантія цього? А самі ви цілком певні, що революція неодмінно принесе людині духовне вдоволення й щастя? Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, що проповідь кожної нової ідеї має в собі значний елемент авантюризму, а оскільки це так, революційна діяльність суперечить певною мірою і добру, і моральності?

— Задумувався! Задумувався над цим і над багатьма іншими питаннями! — Відчувалося, що доцент нервує. Зарандіа, очевидно, намацав його вразливе місце.— Я задумувався і над тим, що революція повинна використати розум і знання чесних інтелігентів і аристократів, а потім порахуватися з ними, як Французька революція порахувалася з Мішелем де Лепелетьє та іншими. Я вважаю це закономірністю революції і при цьому лишаюся на її боці... «На цьому стою і не можу інакше!» — Доцента, очевидно, заспокоїла і додала йому сил його промова, І, вже усміхаючись, він спитав Зарандіа: — Знаєте, чиї це слова?

Зарандіа похитав головою. Він раптом заглибився в себе, і я побачив, як вразила його ця думка. Він і гадки не мав, кому вона належить.

— «На цьому стою і не можу інакше»! — повторив Зарандіа рівним голосом і додав: — Я не читав і не чув такого лаконічного і разом з тим вичерпного пояснення причини дій певного, досить рідкісного типу людей. Прекрасні слова! Чиї вони, добродію доцент?

— Мартіна Лютера.

Мовчання тривало досить довго.

— Добродію доцент,— звернувся до нього Зарандіа,— вашій вірі й тому, що ви «не можете інакше», випадає велике випробування. На жаль, уже тепер... Перед вами в цій кімнаті начальник Кавказького жандармського управління генерал граф Сегеді.

Від несподіванки доцент на мить зніяковів, а потім холодно злегка вклонився. Зарандіа мовчав. Присягаюся честю, я всім тілом відчув, що зараз стану свідком одного з тих трюків Зарандіа, якими він викликав у моїй душі замішання, захоплення, тривогу. Одним словом, усе, що хочете, окрім звичайнісінького спокою. Він щось задумав, інакше не покликав би мене вдруге.

— Ваші родичі,— вів далі Зарандіа,— всіма засобами намагаються врятувати вас і ваше громадське реноме. З нашої розмови ви зрозумієте, що ці дві речі треба рятувати поодинці, тому будьмо послідовні. До його ясновельможності графа Сегеді з проханням надати вам допомогу звернулися такі люди, що він, здається, внутрішньо готовий допомогти вам, досить лише трапитись нагоді. Вашою долею зацікавився й сам намісник. Зрештою, і в мене немає ворожості до вас, якщо це має значення. Все обертається так, що після незначних клопотів ви зможете вернутися до своїх звичайних занять. Нам тільки треба дещо з’ясувати і вточнити.

Зарандіа змовк. Не стану критися, я і доцент з однаковим напруженням чекали продовження сцени.

— Щоб убити в голови нову ідею або розповсюдити якесь політичне вчення, є шлях раціональний, неминуче пов’язаний із спритністю, хитрістю, брехнею, і є шлях мученицької жертовності. Це добре відомо. Ми хочемо знати,