Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

У своїх записах я не намагаюся розповідати про окремі випадки, хоч би які цікаві вони були, але саме в певних ситуаціях люди відверто виявляють себе, і це дає змогу робити узагальнення і висновки. В цьому випадку розповідь потрібна для того, щоб з’ясувати причину дій Зарандіа і дати відповідь на запитання: що спонукало цього чоловіка до таких дій.

На початку дев’ятисотих років ми одержали зашифровану телеграму нашого резидента в Німеччині. У телеграмі повідомлялося, що один відомий доцент Московського університету, родом грузин, пароплавом «Аделаїда» приблизно через місяць виїде в Батумі. Доцент має везти нелегальну літературу.

Довго не роздумуючи, я цю справу і всі зв’язки з резидентом передав Зарандіа. Програма-максимум, кажучи теперішньою мовою, передбачала вилучення літератури, арешт особи, котра привезла її, і знешкодження групи, якій призначалася та література. Програмою-мінімумом було — у жодному разі не допустити розповсюдження літератури. Через кілька днів Зарандіа подав план операції. Він видався нам трохи громіздким, але автор плану настійливо просив погодитися з ним, нічого не змінюючи. Зрештою він навернув нас до згоди і взявся до діла.

Він почав з того, що послав у Німеччину агента, котрому резидент «здав» доцента. Потім агент придбав такий самий комплект чемоданів, який мав доцент. Коли доцентові принесли в готель нелегальну літературу, агент і резидент перевірили, в якому саме чемодані лежить той вантаж, що цікавить нас, і яка його вага.

Настав день, коли на «Аделаїді», яка вийшла в море, перебували доцент, наш агент і два однаковісінькі чемодани, що належали двом цим особам.

Пароплав мав прибути до Батумі опівдні. Вночі напередодні прибуття агент замінив доцентів чемодан, у якому йшла література, на свій чемодан. Це було передбачено планом Зарандіа, бо на той час, перевозячи нелегальну літературу, підпільники вдавалися до такого маневру: за чотири-п’ять годин ходу до порту, поблизу судна, яким везли літературу, найчастіше в сутінках, з’являвся «рибалка» — легенький вітрильник або якийсь пароплавчик. Якщо на човні був умовний знак і він плив до місця призначення курсом пароплава, чемодан прив’язували до рятувального круга й викидали його в море. «Рибалка» підбирав рятувальний круг, і знайти літературу ми вже не могли. Нас уже кілька разів обдурювали в такий спосіб, і тепер, коли б і викинув доцент свій чемодан, до рук «рибалок» потрапив би цей порожній агентів чемодан, а не література. Хочу одразу застерегти, що доцент цим маневром не скористався і що обмін чемоданів нашим агентом мав інше призначення, згодом ви в цьому пересвідчитеся.

«Аделаїда» підійшла до пристані. Доцент зійшов на берег. Зійшов і агент. Кількох пасажирів з їхнім ручним багажем, а серед них і доцента, митні чиновники запросили в митницю. Звичайно, з тієї хвилини, як доцент зійшов на берег, за ним невідступно стежили — чи зважиться хтось узяти його чорний чемодан, а якщо зважиться, то хто саме, і якщо понесе — куди його доставить. Адресати, яким призначалася література, були oбepежнi, до доцента ніхто не підійшов. Наш агент, у руках якого вже був чемодан з літературою, замінений на чемодан з фальшивим вантажем, увійшов до митниці через чорний хід. Спочатку митники оглянули багаж інших мандрівців, а потім спитали доцента, що в його багажі підлягає обкладанню митом. Протягом усього цього часу Зарандіа уважно стежив за своєю жертвою. Доцент хвилювався і на запитання відповів, що в його гласному багажі немає нічого, що підлягало б миту, а ось що в цьому чорному чемодані, він і сам не знає,— незнайомий чоловік в Одесі просив передати чемодан тому, хто прийде по нього тут, у Батумі, або в Тифлісі. Поки оглядали інші чемодани, доцент тримався більш-менш бадьоро, та коли стали відкривати чорний чемодан, він, помітно збліднувши, опустився на стілець.

— Ви недужий, добродію? — спитав Зарандіа і зразу ж приніс йому води.

Доцент пригубив склянку і чекав тієї вирішальної хвилини, коли з чемодана виймуть літературу. Літератури в чемодані, звичайно, не було. Про доцентові почуття нема чого й казати. У чемодані лежали терпуги німецького виробництва, які відповідали вазі літератури. Цей товар підлягав миту, і поки доцент в іншій кімнаті виконував необхідні формальності, чемодан знову замінили.

Через півгодини доцент вносив у номер готелю чемодан з літературою, цілком певний, що вніс терпуги. Усе йшло за планом Зарандіа. В цьому не було ні цинізму, ні тим паче садизму, з яким кіт грається спійманою мишею: спіймав — відпустив, спіймав — знову відпустив. Зарандіа треба було, щоб доцент абсолютно впевнився, що тепер він чистий перед законом і для закону недосяжний, що за ним уже не стежать і обшук минув, а речовий доказ, який звільняє його од відповідальності,— при ньому. Мета першого обміну чемоданів полягала в тому, щоб обміняти їх удруге, але щоб доцент не знав про цей обмін, і, отже, щоб його психіка була приведена саме в такий стан, який і оволодів ним, коли він виходив з митниці: розгубленість, здивування, але водночас і відчуття недосяжності, що мало б спричинитися до послаблення обережності. Не буду затримувати уваги свого майбутнього читача на всіх варіантах дальшого розвитку подій, що були намічені й передбачені Зарандіа, але, перш ніж розповісти про фінал операції, зауважу: теоретично не було жодного шансу, що і література, яку перевозили, і люди, які доправили й прийняли її, будуть врятовані, хіба що стався б потоп або ще якийсь катаклізм, коли гине геть-чисто все. Ретельно проаналізуйте всю ситуацію — і ви впевнитеся в цьому. А тепер фінал, який виявився не дуже й банальним.

Доцент влаштувався в номері й пішов у місто, замкнувши двері. Він завітав у гості до великого батумського мільйонера-грузина, відомого нам своїм фрондерством і великими пожертвуваннями на користь переслідуваних революціонерів. Доцент побув у нього годину-півтори. Стільки ж часу згаяв на прогулянку по місту й повернувся в готель. Невдовзі до нього прийшло двоє чоловіків. Господар упустив гостей і замкнув двері, але через п’ять хвилин змушений був відімкнути їх — до нього прийшов Зарандіа. З ним було двоє його підлеглих.

— Нас цікавить мета вашої зустрічі,— сказав Зарандіа по тому, як представився сам і показав документи, що засвідчували його повноваження.

— Вам уже відомо, що я прибув сьогодні з Німеччини пароплавом «Аделаїда»? Я привіз посилку цим людям,— мовив, подумавши, доцент.— Вони прийшли по неї. Оце й усе.

— Ви підтверджуєте це? — звернувся Зарандіа до гостей доцента.

— Звичайно,— не вагаючись, відповів один з них.

Другий кивнув