Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— Прохолодний сік для найкрасивішої дівчини у світі, — простягнув мені напій, ковзаючи гарячим поглядом вздовж мого оголеного тіла.

— Дякую, — я сором’язливо опустила очі й тішилася його увазі, мов дитина.

— Вирішила відмовитися від купання з піраньями? — Ярик весело грав бровами, натякаючи на моїх нових “подруг”. 

— Хочу ще трохи пожити.

Провівши рукою по моїй оголеній ніжці, Ярик схилився  наді мною і поцілував в губи. В цю мить у мене в животі відразу ж затріпоталися метелики, пробуджуючи всередині потаємні бажання. 

— Ярику, припини. Ти знову починаєш? — прошепотіла в губи коханому, поклавши свої долоньки йому на плечі. Зараз був не час і не місце. Тому хай краще не дражниться.

— Більше не буду. 

Поцілувавши мене в носик, Ярик повернувся до своїх друзів. І коли неймовірні запахи смаженого м’яса та риби заполонили усе навколо,  усі присутні зібралася за святковим столом в альтанці. Так, як я єдина була новачком у їхній компанії, до мене деякий час проявлялася підвищена увага та інтерес. Від чого я трохи губилася. Та потім це минулося, і я змогла спокійно насолоджуватися святом разом з усіма.

Після смачного застілля, хлопці запропонували поплавати в озері. Вони першими побігли до води, а згодом до них приєдналися дівчата. Ярик теж був не проти скупатися, тому піднявшись зі свого місця, покликав мене поніжитися у теплій водичці.

— Я не вмію плавати. Тому йди, а я спостерігатиму за тобою з берега, — сказала, приховуючи глибоко всередині свої справжні думки. Тому що насправді мені не хотілося, щоб Ярик залишав мене саму ні на секунду.

— Як так сталося, що ти не вмієш плавати? — запитав коханий, здивований цією інформацією.

— Я боюся глибини.

І якщо раніше мене це мало хвилювало, то в цю мить я відчувала гірке розчарування. Тому що я б дуже хотіла поплавати поруч з Яриком. Але мій максимум — це зайти у воду по пояс. Тому що спокійно я себе почувала лише тоді, коли мої ноги торкалися землі і я бачила на власні очі дно водойми.

Прогулюючись на березі пляжу і намочивши ноги по щиколотки, я відчула приємну насолоду. У літній спекотний день — це було схоже на ковток свіжого повітря. Спостерігаючи з берега за Яриком, я помітила, що він зробив один заплив на середину озера, а потім швидко повернувся, зловивши мене у свої обійми.

— Зайдеш неглибоко разом зі мною? — Ярик з надією заглядав мені в очі, і я не могла йому відмовити. 

Увійшовши по коліна у воду, я невідривно дивилася на дно озера, щоб не панікувати. Міцно тримаючи мене за руку, Ярик повільно йшов далі, поки моє серце вистукувало шалений ритм і намагалося пробити грудну клітку. Занурившись по пояс, я різко зупинилася і перелякано стиснула руку коханого, прирісши ногами до дна.

— Далі я не зможу… — прошепотіла на одному видиху, шукаючи розуміння в його очах.

— Все добре. Ходи до мене.

Обійнявши мене зі спини, Ярик дбайливо гладив мою спину, і нашіптував заспокійливі слова. А потім попросив обійняти його за шию і підхопив мене на руки. Вчепившись за міцні плечі, як за рятівний круг, я нарешті відчула себе в безпеці.

— Я тримаю тебе і ніколи не відпущу. Віриш мені? — Ярик притиснув мене до себе, а я відразу ж кивнула. — Тоді спробуймо разом зайти трохи далі. Добре?

Погодившись, я ще міцніше обійняла Ярика за шию, хвилюючись, щоб часом не задушити його. А коли відчула, що вода торкнулася моїх грудей, у мене склалося враження ніби я перебувала на американських гірках. Адреналін в моєму тілі просто зашкалював. Для когось це може здатися дурницею, але для мене — це було неймовірною перемогою. Бо в цей момент я переборювала саму себе і свій страх.

— Як ти почуваєшся? — поцікавився Ярик, обертаючись зі мною на руках і створюючи на воді кола.

— Дивно… 

— Боїшся?

— Ні, — мотнула головою. — З тобою я почуваюся в безпеці.

— Розумничка моя, — Ярик ніжно поцілував мене у скроню. — Запам'ятай ці слова. І коли настане завтрашній день повториш собі їх знову.

Він натякав на мої переживання, щодо зустрічі з батьками. Але в цей момент я не хотіла про це думати. Перебуваючи ніби між двох світів: реального та фантастичного, я ловила нові відчуття поруч зі своїм коханим і просто насолоджувалася моментом.

На більшу глибину Ярик не заходив і за це я була йому дуже вдячна. Смакуючи свою маленьку перемогу, я невідривно дивилася в його очі, водночас відчуваючи, як всередині вирував коктейль зі змішаних почуттів. В ньому переплелося геть усе: від хвилювання до ейфорії. 

Не втримавшись від емоцій, я палко поцілувала Ярослава в губи, абсолютно не думаючи, як відреагують на це його друзі. Обхопивши обличчя коханого долонями, я пристрасно впивалася в його вуста, забувши про все на світі. Він був потрібен мені, як ковток води із цілющого джерела. Втративши відлік часу, я навіть не розуміла як довго ми цілувалися. Але коли Ярик перервав нас і трохи відсторонився, відчула, що мої губи припухли від поцілунків.

— Я шалено хочу тебе… — прошепотів коханий, затягуючи мене у полум’я своїх очей.

— Я тебе теж…

І не промовивши більше жодного слова, Ярик поніс мене у напрямку берега, знову відновивши наші поцілунки. Під улюлюкання його друзів, ми рухалися до нашого будиночка, потонувши з головою у вирі бажань. І лише ступивши ногами на холодну підлогу, я нарешті прийшла до тями й відчула збентеження та сором від пікантності ситуації.