Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

Глава 12

 

Задовбав Назар, вождь індіанців блідошкірий! То рот не закривається, то швендяє вранці по двору напівоголений, аж сил нема вже не нього. Добре, хоч не зовсім як дикун – не пов’язку на стегнах носить, а джинси нижче коліна обрізані вдіває, та вище пупа весь голий. Не витримала цього топлес вигляду, спитала куди враз всі його футболки щезли. Нікуди, всі на місці, а не носить, бо зручно йому так, каже. От така чудасія раптом його спіткала.

- Я так звик у себе вдома спортом займатись. А як тобі не подобається – не дивись.

І не дивлюсь, але так на турнику тому пів ранку пихкає, що і не хочу, а з вікна на голосні звуки час від часу визираю.

- У тебе турник між соснами, не боїшся голий між голками сальто крутити?

- Не переживай, голок ніколи не боявся.

Оце правда, бо на власні очі бачу – голки ним неодноразово погуляли. І зашивали дещо, і набивали всяке. Сам ніколи нічого не розповідав, то й не приборкала свою цікавість, спитала якось, чим по життю займається.

- А на кого схожий? – розвалився біля мене на вернаді, ніби позуючи і тестостерон на всі боки розбризкуючи.

- На все потроху. Але як в лісі живеш, то думаю може єгер якийсь.

- Майже вгадала, мисливець я, - вишкірився Назар.

- Ага, а звірі на яких полюєш теж всі озброєні?

Шрамів від пазурів не бачу, а от від куль – ось вони.

- А я за чесний поєдинок з рівними шансами, - вишкірився родич.

- То ти всім ведмедям по рушниці видаєш?

- Десь так і є.

Розсердилась, хотіла піти до себе, та комік-шоу сольне нарешті спинив, навздогін кинув пояснення.

- В охороні працюю.

Ага, просто в охороні, тому чверть мільйона баксів легко в борг мені запропонував, щоб за фото пікантне заплатити. Мабуть, не той фах я вибрала, на відміну від нього. Хоча тепер бодай щось про Назара знаю, окрім того, що мовчати не вміє і почуття гумору дивне має. Понабивав навколо тих кульових, яскравих зірочок як в коміксах малюють - тільки слова «Bang!» не вистачає. Інших тату теж чимало, та всі окремі, а не суцільним  бабчиним килимом.

- Що, не подобається? – помітив, як ті картини на ньому роздивляюсь.

- Та ні, нормально. Мені то що? – знизала плечима і очі в сторону відвела. – Вільне місце ще є, можна і далі не спинятись.

- Спинився, бо поки нічого цікавого не вигадав.

І все, кінець діалогу. Міг би бути, якби бодай один з його учасників розумним був. Це хвороба і передається вона повітряно-крапельним шляхом, певно, бо Райчуківську звичку молоти абищо і собі перейняла.

- Ну, якщо криза фантазії… - проспівала я. - Тримай ідею, користуйся, якщо шо.  Був у мене знайомий, то казав коли місце скінчиться, наб’є собі очі на косих м’язах живота, понижче пупа.  

Вибухнув голосним іржанням, підійшов до мене з усміхом якимось дивним, до вуха мого нахилився.

- Таке тільки Ігнату і Марку радити можна було – це доволі специфічна татушка, Яра, - вухо аж голками закололо, але не відсторонилась, далі мовчки слухала. – Та я не жалітимусь, що довкола тебе чоловіки з такими смаками – не люблю зайвої конкуренції.

От же ж змій біблейський! Чорт забирай, такий точно забалакає на що завгодно. Поки не знав правди про Ігната, то і мені спокійніше жилось з цим сусідом. І спокуситись ним дуже просто, бо скільки не лаюсь, а думаю все частіше, чи це великий гріх, чи нормально, якщо дати собі волю. За першої зустрічі назвала його розбійником, а тепер стільки часу разом провели, що геть все роздивилась добре. Зачіска лиш на потилиці і скронях коротка, а зарості на обличчі тепер охайні, нема чим дорікнути – і не метросексуал випещений, і не дикун зарослий. Довкола мене ніколи чоловіків не бракувало, та то не до розваг було через хворобу мамину, то інші обов’язки з’явились. І точно давно так не «підвисала», щоб і дивитись і говорити хотілось неспинно. І не тільки. Мені тільки кивнути коротко і все – більше ніяких дозволів Назару не треба, а відшиваю раз за разом. Дурна я, так?

- Чого підморгуєш? – промовила, подалі відсуваючись і в нахабну блакить зазираючи. – Не знала того про татуювання, але щиро тішуся,  що ти в курсі. Більше недоречних порад не даватиму - сам обрай.

- Даремно, бо від твоєї особистої поради не відмовлюсь, тільки не легковаж більше і чужих ідей не підкидай. Я тримаю місце для чогось особливого, щоб тільки своїй жінці показати можна було, - засміявся Назар і оком змигнув. – Не поспішай та обирай уважно, бо сподіваюсь тільки ти на цей свій вибір і дивитимешся.

Для відводу очей весело засміялася, а в серці кольнуло.

- У тебе в голові одні жарти, Назар.

- Не одні, ще сміливі фантазії є.

- І нащо стільки мотлоху там тримаєш?

- То не мотлох. Я науковець. Мемолог.

- Хто? – ніколи такого не чула.

- Меми вивчаю.

А мармиза яка задоволена – аж самій смішно. Інший би вже втомився від власного реготу, а він тримається, балакун неспинний.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍