Ієн Макьюен - Спокута

щось сказати, але теж був у сум'ятті. Досить було того, що він ігнорував оголену руку Сесилії поряд зі своєю (він відчував тепло її шкіри) — і ворожий погляд Брайоні, що сиділа навскоси від нього. І навіть якби дітям було доцільно запропонувати тему для розмови, вони все одно не змогли б цього зробити: у Брайоні в думках було тільки те, чому вона щойно виявилася свідком, Лола не відійшла від шоку після фізичного насильства, її захопив вир мільйонів суперечливих емоцій, а близнята обдумували свій план.

Нарешті Пол Маршалл порушив трихвилинне мовчання. Він розвернувся на стільці, питаючи над головою Сесилії у Роббі:

— Так я казав: завтра ми граємо у теніс?

На обличчі в нього була дводюймова подряпина,— Роббі помітив, що вона спускається від кута ока до крила носа,— створюючи ілюзію, ніби всі риси його лиця скупчилися під очима. Ще трішки — і це можна було б назвати жорстокою вродою. Але він, навпаки, мав безглуздий вигляд — порожнє місце підборіддя було надмірним через «перенаселене» обличчя. З чемності Роббі теж підсунувся, щоб той почув відповідь, але поведінка гостя його неприємно вразила. Це було недоречно — щоб на самому початку трапези Пол Маршал відвернувсь од господині дому та заговорив до інших, завів окрему розмову.

— Так, мабуть,— коротко відповів Роббі і, щоб згладити неприємне враження, додав для всіх: — Ви колись пам'ятаєте в Англії таку спеку?

Відвертаючись од тепла, яким зігрівала його Сесилія, та ховаючи погляд від Брайоні, він мимоволі звернувся з питанням до переляканого П'єро, який сидів по діагоналі від Роббі. Хлопчик роззявив рота, щосили напружуючи пам'ять, наче був у класі, викликаючи на підмогу знання з історії, як для контрольної. Чи це питання з географії? Чи з фізики?

Брайоні перехилилася через Джексона, щоб торкнути за плече П'єро, а сама не спускала очей з Роббі.

— Будь ласка, дайте йому спокій,— рішуче прошепотіла вона, а потім м'яко звернулася до маленького хлопчика: — Тобі не треба відповідати.

З іншого кінця столу озвалась Емілі:

— Брайоні, це було абсолютно чемне зауваження про погоду. Або ти вибачишся, або підеш до себе в кімнату.

Коли місіс Талліс заявляла про свої повноваження за відсутності чоловіка, діти вважали своїм обов'язком захистити матір, не дати їй зрозуміти, що її зусилля пішли прахом. Брайоні у жодному разі не могла покинути свою беззахисну сестру, тому схилила голову й звернулася до скатертини:

— Мені так соромно. Краще б я цього не казала.

Овочі під накривкою і тарілки збляклої сподівської порцеляни[25] передавалися за столом уздовж та поперек, і скрізь панувала така колективна неуважність і чемність, всі так намагалися приховати брак апетиту, що наклали собі і смаженої картоплі, і картопляного салату, і брюссельської капусти, і буряка, і полили салатове листя соусом.

— Батько навряд чи зрадів би,— підводячись, мовив Леон.— Це «Барзак» 1921 року, але вже відкоркували.— Він наповнив матері келих, потім — сестрам і Маршаллу, а стоячи позаду Роббі, пожартував: — І цілющу порцію для доброго лікаря. Мені хотілося б послухати про цей новий план.

Але він не став чекати на відповідь. Повертаючись на своє місце, Леон сказав:

— Мені подобається Англія у спеку. Тоді це інша країна. Усі правила змінюються.

Емілі Талліс узяла ножа і виделку, й усі зробили те ж саме.

— Яка нісенітниця,— промовив Пол Маршалл.— Назви хоч одне правило, яке міняється.

— Ну гаразд. Є тільки один клуб, де дозволяється зняти піджак: це більярдна. Але якщо температура до третьої години сягає дев'яноста градусів, тоді наступного дня можна знімати піджаки і нагорі у барі.

— Наступного дня! Справді, це інша країна.

— Ти знаєш, про що я. Люди стають невимушеними, розкутими: кілька днів на сонці — і ми перетворюємося на італійців. Того тижня на Шарлот-стріт обідали просто неба, за столиками на хіднику.

— Мої батьки завжди вважали,— заговорила Емілі,— що спекотна погода сприяє розбещеності в молоді. Носять менше одягу, мають у тисячу разів більше місць для зустрічей. Поза домом, поза контролем. Ваша бабуся почувалась особливо ніяково влітку. Вона вигадувала тисячі причин, щоб утримати моїх сестер і мене вдома.

— Отакої,— сказав Леон.— А ти як гадаєш, Сі? Чи поводилася ти сьогодні гірше, ніж зазвичай?

Усі очі втупилися на неї, а братове глузування було невблаганне.

— Сили небесні, та ти раків печеш. Отже, відповідь — «так».

Відчуваючи, що слід втрутитися, Роббі почав був:

— Насправді...

Але Сесилія озвалася:

— Мені страшенно парко, от і все. А відповідь — так. Я вельми погано поводилася. Я переконала Емілі, подавивши її волю, що нам слід приготувати печеню на твою честь, хай яка буде погода. А тепер ти задовольняєшся салатом, доки інші через тебе потерпають. Передай йому овочів, Брайоні,— може, тоді він угамується.

Роббі здалося, що він почув тремтіння в її голосі.

— Стара добра Сі. Форма — екстра-клас,— мовив Леон.

— А її слова поставили тебе на місце,— зронив Маршалл.

— Гадаю, мені слід обрати когось поменше,— Леон усміхнувся до Брайоні, яка сиділа поруч.— А ти зробила сьогодні щось погане через страшнючу спеку? Чи ти колись порушила бодай одне правило? Повідай, будь ласка, усе, що у тебе на серці,— він узяв її за руку, удаючи благання, але сестра вирвалася.

Вона ще дитина, подумав Роббі, й може зізнатись або вибовкати, що прочитала його записку, а це, у свою чергу, призведе до того, що дівчинка опише побачену сцену, якій завадила. Він невідступно спостерігав, як вона тягне час, узявши серветку, промокаючи вуста, але не відчував надмірного страху. Чому бути, того не минути. Однак ця жахлива вечеря не триватиме вічно, і Роббі знайде нагоду знову сьогодні ввечері побути наодинці з Сесилією, і вони подивляться прямо на абсолютно новий факт в їхньому житті — у зміненому житті — та зроблять висновок. Серце наче в п'яти провалилося. Доти все уявлялося темним і даремним, і Роббі безпідставно боявся невідомо чого. Він відсьорбнув великий ковток цукрово-солодкого літеплого вина й вичікував.

— Зі мною нудно,— сказала нарешті Брайоні,— але я сьогодні не зробила нічого неправильного.

Він недооцінив її. Акцентоване слово явно призначалося тільки для нього та для сестри.

Джексон, якого було видно за її ліктем, перебив:

— О, звісно, ти зробила. Ти не захотіла ставити п'єсу. А ми так хотіли грати,— Хлопчик подивився на всіх за столом; зелені оченята аж горіли від образи.— А